Справа № 946/1869/20
Провадження № 2-а/946/77/20
27 березня 2020 року суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Бурнусус О.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Ізмаїльського мськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Оденській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, яким просила визнати протиправною бездіяльність Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області та зобов'язати Ізмаїльський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області стягнути з боржника ОСОБА_2 1/3 частину від усіх його прибутків у сумі 491186,17 грн. та з урахуванням пені - 648958,08 грн., за час прострочення виплати аліментів з 26.11.2018 року по 25.03.2020 рік.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 суд вважає, що існують підстави для відмови у відкритті провадження у даній адміністративній справі, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Правила підсудності адміністративних справ (предметної, територіальної та інстанційної) визначені статтями 19, 20, 21 КАС України.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з ч. 5 ст. 287 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
Отже, Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначено які саме справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними судових рішень, розглядаються в порядку адміністративного судочинства окружними адміністративними судами та місцевими загальними судами як адміністративними судами.
В свою чергу, частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
У розумінні статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
У позовній заяві позивач вказує, що 18.12.2019 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області було відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 500/8239/18, виданого Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області від 29.07.2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей: сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку починаючи з 26.11.2018 року до 01.10.2027 року.
За твердженням позивача, в ході виконання вищевказаного виконавчого листа державний виконавець та начальник відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області незважаючи на неодноразові заяви та скарги позивача не вчиняли дії передбачені законодавством та фактично приховували прибутки боржника ОСОБА_2 та свідомо не направляли належні запити до ДПС та відомих банківських установ з метою виявлення всіх прибутків. На заяви та звернення позивача начальник відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області виносив постанови, які не відповідали дійсним обставинам справи, не повно та всебічно досліджувались обставини зазначені в заявах та скаргах позивача, що свідчить про протиправну бездіяльність, яка фактично приховує прибутки боржника ОСОБА_2 , незважаючи на наявні докази про значні прибутки, які отримує боржник ОСОБА_2 за контрактом, а також значні кошти, які знаходяться на його рахунках в ТОВ «УКРФІНТРАНС», «УКРСІББАНКУ», «ОЩАДБАНКУ», ПАТ «БАНК ВОСТОК», АТ «ПУМБ» та «ПРАВЕКС БАНКУ».
Також, як зазначено позивачем в позові, свою бездіяльність відповідач прикриває тим, що в нього офіційно відсутні докази отримання боржником ОСОБА_2 заробітної плати за контрактом, але в той же час не направлялись запити до банківських установ та ДПС про отримання всіх прибутків. Тобто протиправна бездіяльність відповідача, незважаючи на неодноразові заяви та скарги в яких позивач вимагав вчинити передбачені законом дії - нанесли значну матеріальну шкоду позивачу та його інтересам, що підлягає судовому захисту.
27.12.2019 року позивач ОСОБА_1 отримала письмову відповідь від начальника Ізмаїльського міськрайоннного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, згідно якої на даний час сукупний розмір аліментів не перевищує суму відповідних платежів за чотири місяця з дня пред'явлення виконавчого документа на виконання та не може бути підставою для винесення постанови про заборону виїзду за межі України, передбаченого пунктами 1 - 4 ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». А також, зазначено, що на даний час сукупний розмір аліментів не перевищує суму відповідних платежів за три місяці та не може бути підставою для винесення постанови про арешт майна боржника, передбаченого ч. 2 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження здійснюється з примусового виконання виконавчого листа № 500/8239/18, виданого Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області від 29.07.2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей: сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку починаючи з 26.11.2018 року до 01.10.2027 року.
З інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень судом встановлено, що провадження у справі № 500/8239/18 здійснювалось Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області в порядку цивільного судочинства.
Отже, позивач по вказаній цивільній справі № 500/8239/18 - ОСОБА_1 є стягувачем у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа № 500/8239/18.
Тобто, як вбачається з викладеного, позивач є стороною виконавчого провадження (стягувачем) з примусового виконання рішення, прийнятого по цивільній справі № 500/8239/18, яка розглядалась Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області в порядку цивільного судочинства.
Тобто, предметом даного спору є бездіяльність Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, пов'язана із виконанням вищезазначеного судового рішення, прийнятого в порядку цивільного судочинства (виконавчого листа № 500/8239/18) та зобов'язанням Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, вчинити певні дії у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 500/8239/18 виданого 29.07.2019 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області.
Суддя зазначає, що законодавством встановлений порядок оскарження дій або бездіяльності державної виконавчої служби під час виконання рішень у цивільних справах.
Так, відповідно до ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду (ст. 448 ЦПК України).
Отже, законом встановлений інший порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби при виконанні ними рішень, ухвалених згідно з ЦПК України, на підставі виконавчого документу, виданого загальним судом, при зверненні до суду сторони відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників, в зв'язку з чим вказаний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.78 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
У п. 24 рішення в справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (право на повноважний суд), ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З урахуванням наведеного, оскільки позивачем по вказаній адміністративні справі є ОСОБА_1 , яка одночасно є стягувачем у виконавчому провадженні, відкритому по примусовому виконанню виконавчого листа № 500/8239/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей: сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку починаючи з 26.11.2018 року до 01.10.2027 року, виданого Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області в порядку цивільного судочинства та враховуючи те, що предметом оскарження по даній адміністративній справі є бездіяльність державного Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби під час виконання виконавчого листа Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області по цивільній справі № 500/8239/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, суддя дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Одночасно суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого суду в порядку цивільного судочинства.
Також, в позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначає, що даний позов подано відповідно до вимог адміністративної юрисдикції предметної та територіальної підсудності вихзаначених у ст. 25 та 26 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог та правового висновку у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17.
Разом з тим, п. 1.2 вищезазначеної постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17, вказано, що Городенківський районний суд Івано-Франківської області постановою від 18 липня 2016 року визнав протиправною бездіяльність УПСЗН щодо перерахунку ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2016 року; зобов'язав УПСЗН перерахувати, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2016 рік відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, обчислених відповідно до абзацу 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», враховуючи фактично виплачену суму грошової допомоги до 5 травня за 2016 року.
Проте вищезазначена постанова Городенківський районний суд Івано-Франківської області від 18 липня 2016 року була ухвалена в рамках адміністративного судочинства, а тому в даному випадку не можливо застосування правового висновку у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17.
Керуючись ст. ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 170, 256, 287, 294 КАС України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Ізмаїльського мськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Оденській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду, який видав виконавчий лист, в порядку цивільного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст. 256 КАС України.
Суддя: О. О. Бурнусус