нп 2-а/490/241/2020
Справа 206/6997/19
Центральний районний суд м. Миколаєва
17 березня 2020 року суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Черенкова Н.П., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління ДМС України в Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення про примусове повернення,-
Позивач звернувся з позовом до відповідача, в якому просив надати йому можливість у вирішенні питань, пов'язаних з залученням професійного адвоката в якості його представника; визнати рішення №194 відділу організації попередження нелегальної міграції, реадмісії та видворення УДМС України в Миколаївській області від 10.12.2019 року незаконним та скасувати його.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суддя прийшов до висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями160,161 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України), у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно ч. 1 ст.5 КАС України, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло.
Як вбачається із рішення УДМС України в Миколаївській області №194 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 від 10.12.2019 року, примусово повернуто за межі України громадянина РФ ОСОБА_1 та зобов'язано його покинуто територію України у термін до 24.12.2019 року.
При цьому, постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2019 року рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15.11.2019 року - скасовано. Ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову УДМС України в Миколаївській області до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації - відмовлено.
Тобто, рішення УДМС України в Миколаївській області від 10.12.2019 року вичерпало свою дію.
У відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За приписами 1. ст. 288 КАС України, позовні заяви про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
За такого, позивачу необхідно уточнити позовні вимоги, вказавши, у чому необхідність скасування рішення №194 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 від 10.12.2019 року, якщо оскарження даного рішення вичерпало свою дію.
Крім того, позовна заява ОСОБА_1 викладено російською мовою.
Згідно зі ст.10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією Українита визначається законом.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Положенням ст.15 КАС України та ст.12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що за загальним правилом судочинство здійснюється державною мовою, це правило також стосується і дій учасників судового процесу.
Учасникам судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, гарантується право на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Це право може бути реалізоване ними шляхом подання заяв, надання пояснень, виступу в суді і заявлення клопотань рідною мовою або мовою, якою вони володіють. Однак, при цьому такий учасник судового процесу повинен користуватись послугами перекладача.
Водночас відповідний судовий процес може бути ініційований шляхом подання відповідної заяви (скарги), що повинна бути викладена державною мовою, тобто українською мовою.
Аналогічний за своєю суттю висновок з роблено в ухвалі Верховного Суду від 1 липня 2019 року у справі №243/10706/18. Така ж правова позиція була викладена в ухвалах Верховного Суду від 1 серпня 2019 року у справі 826/10114/17, від 22 липня 2019 року у справі 826/19159/16 та інших. Підстав для відступлення від цих правових висновків - немає.
І тільки в подальшому, під час власне самого судового процесу, його учаснику гарантується право на використання рідної мови або мови, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача.
Це жодним чином не обмежує права громадян, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, оскільки ч.3 статті 10 Конституції України гарантує їм право користуватися у судовому процесі російською або іншими мовами національних меншин України. Крім того, Конституція України не допускає надання переваг громадянам за мовною ознакою. Гарантування в адміністративному судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України від15.05.2003р.№802-IV.
При таких обставинах, позивачу необхідно надати позовну заяву складену державною (українською) мовою.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить надати йому можливість у вирішенні питань, пов'язаних з залученням професійного адвоката в якості його представника.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Законом, що визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, є Закон України Про безоплатну правову допомогу від 2 червня 2011 року № 3460-VI із внесеними змінами (далі - Закон № 3460).
Відповідно до статті 3 цього Закону, право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця, чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 14 Закону 3460-VI визначені категорії осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до статті 15 цього Закону, суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.
Статтями 18 та 19 цього закону встановлені порядки подання та розгляду Центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернень про безоплатну вторинну правову допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону № 3460 після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначає адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом.
Тобто Закон України Про безоплатну правову допомогу передбачає, що для отримання безоплатної вторинної допомоги особа повинна звернутись з відповідною заявою до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, за результатами розгляду якої Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний прийняти відповідне рішення. Та, за наявності підстав для надання безоплатної вторинної правової допомоги, Центр призначає адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом.
Таким чином, державою забезпечено можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.
У Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до частини першоїстатті 169 КАС Українисуддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями160,161цьогоКодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями160,161,169,256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління ДМС України в Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення про примусове повернення - залишити без руху.
Надати позивачу п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, вказаних у мотивувальній частині ухвали, шляхом подання заяви у новій редакції з наданням відповідних документів.
Роз?яснити, що в разі невиконання вказаних вимог, заява буде вважатись не поданою та повернута.
Водночас роз?яснюю, що невиконання до вказаного строку вимог не позбавляє права повторного звернення до суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Н.П. Черенкова