ЄУН № 336/2764/19
пр. № 2/336/113/2020
Іменем України
25 березня 2020 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Дацюк О.І., при секретарі Брагіній І.В., за участю представника позивача адвоката Бабіча С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою,-
ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , вказавши, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_2 з липня 2009 року у квартирі не проживає, постійно мешкає у Канаді. Реєстрація відповідача у квартирі викликає складнощі з оформлення субсидії при нарахуванні вартості житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим позивач просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою.
Ухвалою суду від 31.05.2020 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 25.07.2020 року провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 03.02.2020 року підготовче провадження у справі закрите, справу призначено до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, вказуючи, що позивачеві, відповідачеві та третій особі без самостійних вимог на праві спільної часткової власності належить квартира. Однак, відповідач ОСОБА_2 не проживає у зазначеній квартирі тривалий час, хоча і зареєстрований проживаючим. Оскільки, на переконання представника позивача, права позивача можуть бути захищені у спосіб, завлений в позовній заяві, просив позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з?явився, до суду направив засобами поштового зв?язку заяву про розгляд справи за його відсутності, вказуючи, що він мешкає у Канаді. З позовом згоден.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 засобами поштового зв?язку направила до суду заяву, в якій вказала, що позовні вимгги підтримує, просить справу слухати без її участі.
Судом розглянуте клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв?язку з карантинними заходами, яке було підтримане представником позивача з посиланням, що, на його думку, Радою суддів України запропоновано саме відкладення розгляду справ у зв?язку з заходами карантину.
Водночас суд не може погодитись з такими доводами позивача, адже, Радою суддів України рекомендовано громадянам утриматись від відвідання суду, якщо у них є ознаки будь-якого вірусного захворювання. Рада суддів України також рекомендувала громадянам подавати заяви про слухання справи за їх відсутності. Голова Вищої ради правосуддя наголошував, що правосуддя в Україні має здійснюватися за будь-яких умов, зокрема, під час воєнного та надзвичайного стану.
Враховуючи, що на момент розгляду справи строк для надання доказів сплинув, пояснення сторони у розумінні ЦПК України доказом не являються, а позивач була належним чином представлена своїм представником, який є професійним адвокатом, тож жодних підстав для відкладення розгляду справи суд не вбачав.
Вирішуючи заяву відповідач про визнання позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи, що визнання відповідачем позову суперечить закону, тож судом визнання позову відповідачем не було прийняте. Крім того, обов?язковою умовою для прийняття судом визнання відповідачем позову є роз?яснення йому наслідків цієї процесуальної дії, натомість враховуючи неявку відповідача до суду та проживання його в іншій країні, такої можливості не було.
При вивченні письмових доказів судом встановлено наступне.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» 29.12.1999 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності по 1/3 частині належить квартира АДРЕСА_2 (а.с. 12).
Заявою 27.11.2018 року (а.с. 7) відповідач ОСОБА_2 визнав факт того, що він не проживає в Україні, надав паспорт громадянина Канади, виданий у 2016 році, тож за відсутності у суду обґрунтованого сумніву щодо добровільності визнання відповідачем вказаної обставини, ця обставина у відповідності до положень ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382 від 11.12.2003 року громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
У відповідності до ст. 7 Закону України № 1382 зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Позивач в обґрунтування заявлених вимог посилалась одночасно на положення ст. 71 ЖК України, та ст. 405 ЦК України.
Водночас ст. 71 ЖК України не регулює відносини сторін з приводу користування квартирою, адже статтею 71 ЖК України врегульовані питання збереження жилого приміщення наймача або членів його сім'ї на час їх тимчасовій відсутності в жилих приміщеннях в будинках державного та громадського житлового фонду, натомість як квартира АДРЕСА_2 перебуває у приватній власності фізичних осіб.
Статтею 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Оскільки ОСОБА_2 є співвласником квартири, а не членом сім'ї власника житла, тож у даному випадку зазначена норма чинного законодавства також не може бути застосована.
Статтями 316, 317 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Як вказує ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Виходячи з вищевказаних положень чинного законодавства, право користування квартирою ОСОБА_2 , який є співвласником квартири, є складовою частиною його права власності, тож за відсутності підстав для припинення права власності, відсутні і підстави для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою.
Крім того, ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З пояснень позивача, викладених в позовній заяві, та заяви відповідача, вбачається, що фактично спору між сторонами з приводу права користування ОСОБА_2 квартирою, не існувало на момент звернення до суду з позовом, а єдиною метою подання позову було штучне створення передумови для зняття ОСОБА_2 з реєстрації з метою подальшого отримання житлової субсидії.
В даному випадку реєстрація ОСОБА_2 у квартирі може бути припинена на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації, у відповідності до порядку, передбаченого ст. 7 Закону України № 1382.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не доведено порушення її прав та можливість захисту такого права у запропонований спосіб, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 265 ч. 5 ЦПК України зазначаються наступні відомості:
Позивач - ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована проживаючою у АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: Канада провінція Онтаріо , м. Іннісфіл, відомості про РНОКПП відсутні.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована проживаючою у АДРЕСА_1 , відомості про РНОКПП відсутні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. З урахуванням положень п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України апеляційна скарга подається через суд першої інстанції.
Суддя О.І. Дацюк
Повне рішення викладене 27 березня 2020 року