Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
27 березня 2020 р. № 520/1049/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач-1, ВЧ НОМЕР_1 ), Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України (далі по тексту - відповідач-2, фінансове управління ГШ ЗСУ), в якому просить суд:
- визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29 серпня 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29 серпня 2018 року та встановленим порядком надати для проведення виплати;
- визнати протиправними бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29 серпня 2018 року;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29 серпня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу в Збройних Силах України, звільнений у запас з посади начальника групи планування транспортного забезпечення та перевезень тилу центру логістики військової частини НОМЕР_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров'я) та виключений зі списків особового складу згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2018 року № 182.
Військова частина НОМЕР_1 (Об'єднаний оперативний штаб ЗСУ) на фінансовому забезпеченні перебувала у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України, тому саме Фінансове управління ГШ ЗСУ проводило з позивачем всі фінансові розрахунки як під час проходження військової служби так і при звільненні з військової служби.
У 2015 році позивачу встановлено статус учасника бойових дій та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 отримано 24.04.2015 року.
Зазначає, що під час проходження військової служби не використовував додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», грошову компенсацію не отримував.
На день його звільнення з військової служби в запас військова частина НОМЕР_1 і Фінансове управління ГІІІ ЗСУ ненарахували та невиплатили грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби - 29 серпня 2018 року.
Вважає, що військова частина НОМЕР_1 та Фінансове управління Генерального штабу ЗС України протиправно ненарахували і невиплатили йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 31 січня 2020 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача-1 через канцелярію суду надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що Законом України «Про відпустки» та Закону №3553-ХІІ не передбачено порядку перенесення та інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, тому не використана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься.
Також позиція Міністерства соціальної політики України, викладена у листі від 04.08.2016 № 430/13/116-16.
Зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється. В указаний період право на одержання додаткових видів відпустки відповідній категорії осіб, у тому числі і позивачу, припинено.
Представником відповідача-2 через канцелярію суду надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що правових підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 років немає.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений у запас відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров'я), що підтверджено копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29 серпня 2018 року №182 (а.с.11).
Військова частина НОМЕР_1 на фінансовому забезпеченні перебувала у фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України, тому саме фінансове управління ГШ проводило з позивачем усі фінансові розрахунки при звільненні з військової служби, що підтверджено грошовим атестатом серія ЗУ №383770 виданий фінансовим управлінням ГШ ЗСУ (а.с.15).
Статус учасника бойових дій ОСОБА_1 встановлено у 2015 році, посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 видане 24 квітня 2015 року (а.с.13).
Під час проходження військової служби позивач не використовував додаткову відпустку, як учасник бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
На день звільнення позивача з військової служби у запас військова частина НОМЕР_1 і фінансове управління ГШ ЗСУ не нарахували та не виплатили позивачу грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби - 29 серпня 2018 року.
Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою від 14 грудня 2019 року щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29 серпня 2018 року (а.с.15).
Листом від 23 грудня 2019 року №313/9/9870 військова частина НОМЕР_1 зазначила, що оскільки військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) під час особливого періоду гарантовано надання тільки щорічних основних відпусток, то під час звільнення з військової служби грошова компенсація може надаватися тільки на всі невикористані дні такої відпустки. Тобто, на цей час у військовій частині НОМЕР_1 відсутні підстави щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткових і соціальних відпусток (а.с.16).
У подальшому позивач звернувся до фінансового управління ГШ ЗСУ, яке дійсно проводило зі ним усі фінансові розрахунки при звільненні його з військової служби з заявою від 14 грудня 2019 року щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29 серпня 2018 року (а.с.17).
Листом від 14 січня 2020 року №305/140 фінансове управління ГШ ЗСУ відмовило позивачу у зазначеній виплаті грошової компенсації, мотивуючи тим, що Законом України «Про відпустки» та Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено порядку перенесення та інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій, тому не використана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься (а.с.18).
Не погоджуючись з такою бездіяльністю та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 № 1932-ХІІ (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18.
З огляду на вказане, суд дійшов до висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не здійснено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року до 2018 року, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Суд критично ставиться до доводів відповідачів щодо врахування дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, у зв'язку з чим позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд зазначає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що Військова частина НОМЕР_1 не довела відсутності у своїх діях бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2018 року, як наслідок, позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_3 підлягають задоволенню.
У той же час, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29 серпня 2018 року та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29 серпня 2018 року, оскільки до вчинення Військовою частиною НОМЕР_1 дій щодо нарахування позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015-2018 року, як учаснику бойових дій, та надання вказаних розрахунків у відповідному порядку до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, дана вимога є передчасною, оскільки Фінансовому управлінню Генерального штабу Збройних Сил України ще не направлялися відповідні розрахунки для виплати позивачу компенсації невикористаних відпусток, таким чином бездіяльність у діях Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України станом на час розгляду справи відсутня.
Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених понесених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо ненарахування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29 серпня 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29 серпня 2018 року та встановленим порядком надати для проведення виплати.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 27 березня 2020 року.
Суддя Бадюков Ю.В.