Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
27 березня 2020 р. № 520/2414/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019року по справі №520/11002/19, а саме за період з 04 січня 2018 року по 09 грудня 2019 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_4 ) заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019р. по справі №520/11002/19, а саме за період з 04 січня 2018 року по 09 грудня 2019 року у сумі 285807,75 (двісті вісімдесят п'ять тисяч вісімсот сім) гривні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (далі в ч НОМЕР_1 ) № 3 по стройовій частині від 04.01.2018р. позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 з 04.01.2018р., але грошової компенсації за додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік виходячи з грошового забезпечення станом на день свого звільнення з військової служби 04.01.2018 р., що передбачено п. 12 ч. І ст. 12 Закону України № 3551-XII від 22.10.1993 р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( далі закон № 3551 -XII) ОСОБА_1 не отримав. Посилаючись на ту обставину, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2119 р. по справі №520/11002/19 його позов було задоволено, та яка вступила в законну силу, вважає, що має право і на середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_4 ) заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019р. по справі №520/11002/19
Ухвалою суду від 26.02.2020 року відкрито спрощене провадження по зазначеній справі.
10.03.2020 р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що відсутні порушення з боку відповідача під час здійснення розрахунку із позивачем при його звільненні. В обґрунтування своєї позиції посилається на те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум, належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Доказів звернення позивача до суду з позовом про нараховані/ненараховані суми під час звільнення судом не встановлено, сторонами не надано. Спір про нарахування індексації та компенсації не є спором про нараховані/ненараховані суми під час звільнення. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Такий правовий висновок також наведений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі №825/742/16.
Вважаючи позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, просив суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
Позивачем через канцелярію суду подана відповідь на відзив, в якій позивач з доводами, викладеними у відзиві на позов не погоджується, посилаючись на ту обставину, що остаточний розрахунок при звільненні з ним в/ч НОМЕР_1 провела лише 24.01.2020р. на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/11002/19. На підставі чого, посилаючись на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Оскільки спеціальним законом порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначений, то слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України, що, на думку позивача, цілком кореспондується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначеним у постанові від 17.12.2019 р. № 620/2146/19.
Суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , 04 листопада 2016 року ОСОБА_1 набув статусу та йому видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 .
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.01.2019 року №3 майора ОСОБА_1 , начальника відділення особового складу та стройового - заступника начальника штабу військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 21.12.2017 №532 у запас відповідно підпункту «а» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту), з 04.01.2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Сторонами визнається, що також встановлено рішенням суду по справі №520/11002/19, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було здійснено позивачу нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період з 2016 року по 2018 рік.
Зазначені обставини були предметом судового спору та розгляду по справі №520/11002/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 року по справі № 520/11002/19 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнана протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.01.2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.01.2018 року.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/11002/19 виконано відповідачем шляхом зарахування 24.01.2020р. в/ч НОМЕР_6 на картковий рахунок ОСОБА_1 в ПАТ Державний ощадний банк України грошової компенсації за додаткові відпустки учаснику бойових дій у розмірі 10796 (десять тисяч сімсот дев'яносто шість) гривень 54 коп. із зазначенням за рішенням суду по справі 520/11002/19, яку отримав позивач.
Зазначені обставини , на думку позивача, дають право відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на отримання середнього заробітку (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2018 року (дата виключення позивача зі списків частини) до 10.12.2019 р. (дата присудження ОСОБА_1 невиплаченої грошової компенсації додаткової відпустки учаснику бойових дій), оскільки спеціальним законом порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначений, то слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України.
Враховуючи викладені обставини, вважаючи, що він також має право і на нарахування середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019року по справі №520/11002/19, а саме за період з 04 січня 2018 року по 09 грудня 2019 року, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача 285807,75 грн.
По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд зазначає, що всі суми, належні до сплати працівникові, тобто нараховані працівникові на час звільнення, мають бути виплачені у день його звільнення.
Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
Як свідчать матеріали справи здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.
Доказів звернення позивача до суду з позовом про нараховані/ненараховані суми під час звільнення судом не встановлено, сторонами не надано.
Суд зазначає, що спір про нарахування компенсації, що вирішувався судом під час розгляду справи № 520/11002/19 не є спором про нараховані/ненараховані суми під час звільнення.
Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні..
Суд також зазначає, що з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, не має обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Відтак, у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 - відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 04 січня 2018 року по 09 грудня 2019 року у сумі 285807,75 грн.
Аналогічна правова позиція щодо незатосування статті 117 КЗпП до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18 та у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №822/2663/15.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень норми статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, які виникли вже після звільнення та проведення остаточного розрахунку та стосувались права на отримання належної звільненому позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі №807/1502/15 та від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, від 04 грудня 2019 року по справі №825/742/16, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд зазначає, що на підтвердження позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період : з 04.01.2018 року по 09.12.2019 року, позивачем інших достатніх та обгрунтованих доказів щодо затримки розрахунку при звільненні - не надані.
Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене суд не вбачає правових підстав для задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме: з 04.01.2018 року по 09.12.2019 року, оскільки такі вимоги є обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають .
Керуючись ст.ст. 2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 27 березня 2020 року.
Суддя Бідонько А.В.