11 лютого 2020 року м. ТернопільСправа № 921/777/19
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Шмир А.І.
Розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Фізичної особи підприємця Маліновського Романа Йосиповича, АДРЕСА_1
до відповідача Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. Кульчицької, 8, м. Тернопіль
про стягнення заборгованості в розмірі 90 152,10 грн ( з врахуванням заяви про зміну предмету спору)
За участю учасників справи:
від позивача: Маліновський Роман Йосипович , паспорт серії НОМЕР_2 від 20.02.97;
від відповідача: не з"явився.
Судові процедури
У судових засіданнях позивачу роз'яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.
Сторони, за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином у встановленому законом порядку.
В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.
Суть справи.
11 грудня 2019 року Фізична особа підприємець Маліновський Роман Йосипович звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості в розмірі 88 200,00 грн.
Відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 16.12.2019 відкрито провадження у справі №921/777/19 за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 15.01.2020.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні - 04.02.2020 розпочато розгляд справи по суті.
Відповідно до частини 4 статті 233 ГПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Протокольними ухвалами від 15.01.2020, від 23.01.2020 та від 04.02.2020 судове засідання відкладалося відповідно на 23.01.2020, на 04.02.2020 та на 11.02.2020, про що повідомлено учасника справи (позивача), під розписку в судовому засіданні та учасника справи (відповідача), відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.
Частиною 1 статті 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
При розгляді справи по суті, суд з'ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача.
У судовому засіданні 11.02.2020, після з'ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до вимог статті 240 ГПК України.
Інші процесуальні дії.
15.01.2020 позивачем через канцелярію Господарського суду Тернопільської області подано заяву (вх. № 278) про зміну предмету позову, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 88 200,00 грн боргу за договором поставки (купівлі-продажу) № 4/5 від 28.01.2019 та 1952,10 грн 3% річних за період з 14.03.2019 по 08.12.2019.
Ухвалою суду від 15.01.2020 заяву про зміну предмету спору , прийнято до розгляду.
Таким чином, ціна позову, з урахуванням заяви про зміну предмету спору є стягнення 88 200,00 грн боргу за договором поставки (купівлі-продажу) № 4/5 від 28.01.2019 та 1952,10 грн 3% річних за період з 14.03.2019 по 08.12.2019.
Аргументи сторін
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошові зобов'язання, що виникли на підставі договору поставки (купівлі-продажу) № 4/5 від 28.01.2019, в частині оплати поставки товару.
У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі з врахуванням заяви про хміну предмету спору, просить суд позов задоволити.
Заперечення відповідача.
Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, однак, проти позову заперечує з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, та в якому просить суд в позові відмовити ( вх. № 532 від 23.01.2020). Зокрема, вказує про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог у зв'язку із порушенням позивачем договірних зобов'язань.
Відповідь позивача на відзив.
04.02.2020 позивач долучив до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. №828).
Фактичні обставини, встановлені судом.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, судом встановлено наступне.
28 січня 2019 року між Фізичною особою підприємцем Маліновським Романом Йосиповичем (Постачальник/позивач), з однієї сторони та Дочірнім підприємством "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Покупець/відповідач), з іншої сторони укладено договір поставки (купівлі - продажу) № 4/5, відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити наступний товар - бензин, дизпаливо ( п.1.1 Договору).
Пунктом 1.2 Договору сторони домовились про найменування (номенклатура, асортимент) Товару, а саме: дизпаливо в кількості 15000 л на суму 420 000,00 грн, бензин А-92 в кількості 5000 л на суму 135 000,00 грн та бензин А-95 в кількості 500 л на суму 14250,00 грн.
Постачальник повинен поставити Покупцю товар, якість яких відповідає умовам Державних стандартів ( п.2.1 Договору).
Як визначено п.3.1, п.3.2 Договору, ціна цього Договору становить 569 250,00 грн, що станом на дату укладення Договору дорівнює загальній вартості товару. Загальна вартість Товару за цим Договором складається із вартості кожної партії Товару, поставленої в межах строку дії цього Договору. Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою Сторін.
Сторони домовились пунктом 4.1 Договору, що розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом оплати Покупцем після отримання від Постачальника рахунку на оплату товару передачі документів, зазначених пунктом 4.2. Договору або поетапно оплати Покупцем поставлених товарів відповідно до додаткової домовленості Сторін.
Відповідно до пункту 4.3 Договору встановлено, що Покупець зобов"язується розрахуватись з Постачальником за отриманий товар протягом 30 днів з моменту отримання від Постачальника документів відповідно до п.4.1. цього Договору.
Фактичним одержувачем товару є філії ДП "Тернопільський облавтодор". Сторони погодились, що одержання товару будуть здійснювати філії ДП "Тернопільський облавтодор" згідно довіреності філії, відповідно до узгодженого Переліку (Додаток №1 до Договору), а отже товар отриманий відповідною філією, вважається переданим Покупцю ( п.5.1 Договору).
Згідно п.5.5 Договору, датою передачі товару від Постачальника Покупцю, вважається дата виписки видаткової накладної.
Умовами договору сторони погодили, зокрема Постачальник зобов"язується забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором ( п. 6.3. Договору), в свою чергу Покупець зобов"язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари прийнятті згідно з видатковою накладною ( п.6.1 Договору).
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання зобов"язань ( п.10.1 Договору).
Також, сторонами підписано Додаток №1 до Договору №4/5 від 28.01.2019, яким визначено Перелік та реквізити філій ДП "Тернопільський облавтодор" - отримувачів товару.
Вказані Договір та Додаток №1 підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.
На виконання умов Договору поставки позивач продав /поставив відповідачу товар - бензин А-92 в кількості 200 л на суму 5000,00 грн та дизпаливо в кількості 3300 л на суму 83200,00 грн на загальну суму 88 200,00 грн, про що свідчить видаткова накладна №12 від 11.02.2019, яка підписана повноважними представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб.
Даний товар отриманий відповідачем - філією "Бучацький райавтодор" ДП "Тернопільський облавтодор" на підставі довіреності на отримання товару за №6 від 11.02.2019, виданої на ім"я Олексюка Ярослава Михайловича.
Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору поставки щодо строків оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 88 200,00 грн .
08.08.2019 позивач звертався до відповідача з претензією за №1 про сплату заборгованості за договором поставки у добровільному порядку.
Вказана вимога відповідачем залишена без відповіді та задоволення.
Згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано 3% річних у розмірі 1952,10 грн за період з 14.03.2019 по 08.12.2019.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Враховуючи правову природу укладеного між сторонами Договору поставки (купівлі-продажу) № 4/5 від 28.01.2019, кореспондуючи права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини договору поставки.
Норми права, які застосував суд.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором поставки та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).
Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (чинна) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
В силу приписів статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Мотивована оцінка судом аргументів наведених учасниками справи.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору поставки (купівлі - продажу) № 4/5 від 28.01.2019, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №4/5 від 28.01.2019 (відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити наступний товар - бензин, дизпаливо ( п.1.1 Договору)) позивач продав /поставив відповідачу товар - бензин А-92 в кількості 200 л на суму 5000,00 грн та дизпаливо в кількості 3300 л на суму 83200,00 грн на загальну суму 88 200,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №12 від 11.02.2019, яка підписана повноважними представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб (міститься в матеріалах справи).
Фактичним одержувачем товару є філії ДП "Тернопільський облавтодор". Сторони погодились, що одержання товару будуть здійснювати філії ДП "Тернопільський облавтодор" згідно довіреності філії, відповідно до узгодженого Переліку (Додаток №1 до Договору), а отже товар отриманий відповідною філією, вважається переданим Покупцю ( п.5.1 Договору).
Даний товар отриманий відповідачем - філією "Бучацький райавтодор" ДП "Тернопільський облавтодор" на підставі довіреності на отримання товару за №6 від 11.02.2019,. виданої на ім"я Олексюка Ярослава Михайловича.
Згідно п.5.5 Договору, датою передачі товару від Постачальника Покупцю, вважається дата виписки видаткової накладної.
Отже, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього про отримання товару на видатковій накладній.
У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.
За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.
Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов'язань, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Саме таким вимогам і відповідає видаткова накладна, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції.
За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).
Як визначено п.3.1, п.3.2 Договору, ціна цього Договору становить 569 250,00 грн, що станом на дату укладення Договору дорівнює загальній вартості товару. Загальна вартість Товару за цим Договором складається із вартості кожної партії Товару, поставленої в межах строку дії цього Договору.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Умовами договору сторони погодили, зокрема Постачальник зобов"язався забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором ( п. 6.3. Договору), в свою чергу Покупець зобов"язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари прийнятті згідно з видатковою накладною ( п.6.1 Договору).
Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до умов Договору.
Як свідчать матеріали справи, відповідач договірні зобов'язання щодо оплати товару не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 88 200,00 грн, який станом на момент подання позову та розгляду справи в суді, не сплачений.
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення боргу у розмірі 88 200,00 грн, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.
Щодо позовних вимог про стягнення 1952,10 грн 3% річних за період з 14.03.2019 по 08.12.2019, суд зазначає наступне:
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати товару, у зв'язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору поставки нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1952,10 грн.
Судом, перевірено розрахунок, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", 3% річних за період з 14.03.2019 по 08.12.2019 в розмірі 1952,10 грн та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 1952,10 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.
Щодо заперечень викладених у відзиві на позовну заяву (вх. № 532 від 23.01.2020, суд зазначає наступне.
Так, судом дана належна оцінка відзиву відповідача, водночас доводи останнього про те, що позивачем не виставлено рахунків на оплату спірного товару, на підставі яких би здійснювалася оплата, а тому у відповідача не виник обов'язок із оплати вартості товару, спростовуються наявними в матеріалах справи видатковою накладною та умовами договору щодо оплати товару після поставки, яка була здійснена.
В силу статті 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Укладений між позивачем та відповідачем договір містить умови щодо строку та порядку оплати, суми і черговості платежів, а також необхідні реквізити сторін, що свідчить про можливість виконання своїх зобов'язань відповідачем.
Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 цього ж Кодексу; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару.
Правова позиція наведена в постанові Верховного суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 21.01.2019 у справі №925/2028/15.
Крім того, судом встановлено та як вбачається із видаткової накладної № 12 від 11.02.2019, в останній вказано банківські реквізити рахунку для оплати товару (розрахунковий рахунок, банк отримувача, код ЄДРПОУ отримувача, МФО, ІПН, номер свідоцтва та реєстраційні номери сертифікатів відповідності продукції (код УКТ ЗЕД №2710124194, № 2701094300).
Посилання відповідача на п.2 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою Постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 №П-7 на підставі якої постачальник мав надати покупцеві документ про якість поставленого товару (сертифікат якості) спростовується вищенаведеним.
Встановлені обставини судом, не спростовують факту отримання відповідачем товару та не можуть бути підставою для невиконання умов договору в частині оплати отриманого товару.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
Враховуючи викладене, суд позовні вимоги визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Висновок суду.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Всупереч наведеним вище нормам відповідач не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача - 88 200,00 боргу та 1952,10 грн.
Судові витрати.
Щодо судового збору у розмірі 1921,00 грн.
В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 1921,00 грн покладається на відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15083,87 грн.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положення частин 1, 2, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як визначено статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Судом встановлено, що Захарчук Юрій Володимирович є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №423 від 05.05.2006.
Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
09.12.2019 між Адвокатом Захарчук Ю.В. (Виконавець) та ФОП Маліновським Р.Й. (Замовник) укладено договір про надання правової допомоги.
Факт надання адвокатських послуг підтверджується розрахунками судових витрат та витрат на правничу допомогу від 09.12.2019 та від 30.01.2020 та квитанціями № 25 від 09.12.2019 про оплату 9450,32 грн та № 4 від 30.01.2020 про оплату 5633,55 грн.
Отже, Договір про надання правової допомоги від 09.12.2019 та квитанціями № 25 від 09.12.2019; № 4 від 30.01.2020, якими сплачені кошти в сумі 15 083,87 грн на виконання саме даного правочину є належними доказами понесених позивачем витрат на правову допомогу, під час розгляду справи.
Витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави ( ч.1 ст. 126 ГПК України).
Як визначено частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 126 ГПК України).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, витрати, які поніс позивач згідно договору про надання правової допомоги є витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час
Як зазначає Верховний Суд у постанові КГС ВС від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
За приписами частин 5 та 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність заперечень відповідача, оцінюючи докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також беручи до уваги задоволення позову, суд дійшов висновку про часткове їх задоволення у розмірі 14083,87 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу на суму 1000,00 грн, то такі не підлягають до задоволення, виходячи з наступного:
Так, розрахунком витрат на професійну правничу допомогу від 09.12.2019 визначено розмір витрат за участь у судових засіданнях - 1000,00 грн.
Однак, як слідує із протоколів судових засідань від 15.01.2020, від 23.01.2020, від 04.02.2020 та від 11.02.2020 ( містяться в матеріалах справи) представник позивача - адвокат Захарчук Юрій Володимирович не з"являвся у судові засідання під час розгляду справи №921/777/19.
Таким чином , в частині витрат на професійну правничу допомогу за участь у судових засіданнях на суму 1000,00 грн, слід відмовити.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 1921,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14083,87 грн покласти на відповідача, а витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн покласти на позивача.
3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (вул. О.Кульчицької, 8, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 31995099) на користь Фізичної особи підприємця Маліновського Романа Йосиповича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - 88 200,00 грн боргу, 1952,10 грн 3% річних, 1921, 00 грн судового збору та 14 083,87 грн витрат на професійну правничу допомогу.
4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Примірник рішення надіслати учасникам справи, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:
Позивач: Фізична особа підприємець Маліновський Роман Йосипович, АДРЕСА_1
Відповідач: Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", вул. О.Кульчицької, 8, м. Тернопіль.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повне рішення складено та підписано "26" березня 2020 року.
Суддя Я.Я. Боровець