вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі
26.03.2020м. ДніпроСправа № 904/31/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.
та представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Керелюса Ігоря Ілліча (м. Павлоград, Дніпропетровська область)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Незалежна лабораторія Інвітро" (м. Дніпро)
про стягнення неустойки за договором суборенди нежитлового приміщення № 25/15 від 01.07.2015 у розмірі 178 532 грн. 64 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Фізична особа-підприємець Керелюс Ігор Ілліч (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Незалежна лабораторія Інвітро" (далі - відповідач) неустойку за договором суборенди нежитлового приміщення № 25/15 від 01.07.2015 у розмірі 178 532 грн. 64 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором суборенди нежитлового приміщення № 25/15 від 01.07.2015 в частині повернення об'єкта суборенди за актом приймання-передачі у порядку, передбаченому умовами договору, а саме: у разі припинення дії договору або закінчення строку суборенди, не пізніше 5 робочих днів з моменту настання вказаної події (пункт 5.2.6. договору), у зв'язку з чим, на підставі статті 785 Цивільного кодексу України позивачем було розраховано та заявлено до стягнення подвійну плату за користування об'єктом оренди за період з 01.07.2018 по 31.11.2018 (чотири місяці), яка склала 178 532 грн. 64 коп.
Ухвалою суду від 20.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 17.02.2020.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 7586/20 від 14.02.2020), в якому він просить застосувати строки позовної давності до позовних вимог про стягнення неустойки за договором суборенди нежитлового приміщення № 25/15 від 01.07.2015 у розмірі 178 532 грн. 64 коп. та відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне:
- у зв'язку із змінами в організації діяльності відповідач звільнив приміщення16.07.2017. Так, листом № 279 від 18.08.2017, додатком до якого був акт прийому-передачі приміщення з оренди від 10.08.2017 у двох примірниках, позивач повідомив, що орендоване приміщення повністю звільнено 16.07.2017. Також в листі зазначено, що ключі від суборендованого приміщення було отримано позивачем 11.08.2017. Вказаний лист було отримано позивачем;
- позивач у вересні 2018 року звернувся до Господарського суду Дніпропетровській області із позовом заявою, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за договором за період з 01.08.2017 по 31.05.2018 у сумі 120 888 грн. 52 коп. та неустойку за користуванням об'єкту суборенди за договором в червні 2018 року у розмірі 44 633 грн. 16 коп.;
- рішенням Господарського суду Дніпропетровській області від 27.12.2018 по справі №904/4260/18 було задоволено позов позивача та стягнуто з відповідача 120 888 грн. 52 коп. - основного боргу, 44 633 грн. 16 коп. - неустойки, 2 482 грн. 83 коп. - витрат по сплаті судового збору;
- так, договір суборенди припинив свою дію 31.05.2018, про що сам позивач зазначає у позовній заяві у цій справі із посиланням на судові рішення по справі № 904/4260/18. З відповідача було стягнуто суму орендних платежів за договором суборенди за весь строк дії договору суборенди;
- чинним законодавством України передбачена відповідальність для наймача саме за фактом користування річчю після припинення договору найму. Відповідальність наймача у формі неустойки у розмірі подвійної орендної плати встановлена з метою захисту майнових прав наймодавця, оскільки він не може користуватись річчю та не може отримувати дохід від такої речі та інші блага;
- у постанові Верховного суду від 05.12.2018 по справі № 910/20370/17 вказано, що під час вирішення питання щодо законності нарахування неустойки за несвоєчасне повернення майна суди повинні оцінювати не тільки акти приймання-передачі, а й надавати належну правову оцінку іншим документам, наявним у справі, адже для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити дійсні обставини, що склалися між сторонами спору;
- відповідач не здійснював у період з 01.07.2018 по 31.10.2018 та не здійснює по теперішній час користування (не утримував та не утримує у володінні) приміщення, що є предметом договору суборенди, про що свідчать такі докази: відповідач ще у серпні 2017 року покинув приміщення та передав ключі від нього. Позивач є орендарем приміщення, та відповідно до договору оренди, укладеного між позивачем та власником приміщення - ОСОБА_2 , позивач отримав право оренди приміщення до 31.05.2018. Таким чином, станом на 01.06.2018 власник приміщення міг передати приміщення у користування будь-яким третім особам;
- відповідач здійснює діяльність з медичної практики, яка підлягає ліцензуванню та відповідно до положень чинного законодавства України зобов'язаний повідомляти контролюючий орган - Міністерство охорони здоров'я України про місце здійснення (адресу) господарської діяльності з медичної практики та про будь-які зміни, пов'язані із зміною місця здійснення (адреси) господарської діяльності з медичної практики. Вказані зміни долучаються до матеріалів ліцензійної справи відповідача;
- відповідач листом № 223 від 31.07.2017 повідомив контролюючий орган про припинення здійснення господарської діяльності з медичної практики з 01.08.2017 за адресою: АДРЕСА_1. Вказані зміни були внесені до ліцензійної справи відповідача, про що контролюючий орган повідомив відповідача листом від 20.10.2017;
- позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку за користування приміщенням за період: 01.07.2018-31.10.2018 в розмірі 178 532 грн. 64 коп., однак, позивач не направляв відповідачу вимогу зі сплати неустойки за користування приміщенням за період 01.07.2018-31.10.2018;
- тільки у січні 2020 року позивач звернувся до суду із позовом про стягнення неустойки за користування приміщенням за період 01.07.2018-31.10.2018;
- строк договору між позивачем та відповідачем закінчився 31.05.2018, отже позивач достеменно знав про своє право на стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати, яким він скористався при зверненні до Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/4260/18 із вимогою про стягнення неустойки з відповідача за червень 2018 року;
- однак протягом всього часу аж до січня 2020 року позивач не звернувся за захистом свого порушеного права до суду;
- таким чином, право на захист свого цивільного права шляхом пред'явлення вимоги до відповідача про стягнення неустойки за користування приміщенням за липень 2018 року у позивача виникло 01.08.2018; право на захист свого цивільного права шляхом пред'явлення вимоги до відповідача про стягнення неустойки за користування приміщенням за серпень 2018 року у позивача виникло 01.09.2018; право на захист свого цивільного права шляхом пред'явлення вимоги до відповідача про стягнення неустойки за користування приміщенням за вересень 2018 року у позивача виникло 01.10.2018; право на захист свого цивільного права шляхом пред'явлення вимоги до відповідача про стягнення неустойки за користування приміщенням за жовтень 2018 року у позивача виникло 01.11.2018. Таким чином, на момент звернення позивача до суду з вимогами щодо сплати неустойки за користування приміщенням за період: 01.07.2018 - 31.10.2018, термін позовної давності для зазначених вимог вже сплинув;
- відповідач просить суд застосувати строки позовної давності до позовних вимог позивача про стягнення неустойки за договором суборенди нежитлового приміщення №25/15 від 01.07.2015 у розмірі 178 532 грн. 64 коп. та відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання 17.02.2020 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представником позивача у вказаному судовому засіданні було заявлене усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання часу для ознайомлення із відзивом на позовну заяву та підготовки відповіді на вказаний відзив.
Враховуючи вказані обставини, у судовому засіданні 17.02.2020 протокольно було оголошено перерву до 12.03.2020.
Від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. суду № 10130/20 від 27.02.2020), у якій він зазначає про відсутність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне:
- задовольняючи повністю позовні вимоги за первісним позовом та відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції під час розгляду справи №904/4260/18 виходив із того, що у зв'язку з тим, що ФОП Керелюс І.І. не прийнято пропозицію відповідача про дострокове розірвання договору суборенди означених приміщень, строк дії договору закінчився 31.05.2018, а тому у відповідача виникли зобов'язання сплатити орендну плату за період з грудня 2017 року по червень 2018 року включно, а також сплатити неустойку у зв'язку з неповерненням об'єкта оренди за актом приймання-передачі. Твердження ТОВ "Незалежна лабораторія ІНВІТРО" про припинення договірних відносин за вказаним договором суборенди з 10.08.2017 визнані судом такими, що не знайшли свого підтвердження, оскільки за умовами договору передбачено, що повернення об'єкта суборенди відбувається виключно шляхом підписання акту приймання-передачі, натомість можливість повернення об'єкту суборенди шляхом підписання акту передачі ключів цим договором не передбачена;
- причиною спору по справі № 904/4260/18 було питання, з якої дати та на яких підставах слід вважати припиненим означений договір суборенди (№ 25/15 від 01.07.2015) та які зобов'язання, що виникли внаслідок укладення та виконання цього договору, є такими, що не виконані сторонами належним чином;
- судом встановлено, що листом № 197 від 23.06.2017 ТОВ "Незалежна лабораторія Інвітро" уперше запропонувало ФОП Керелюсу І.І. розірвати договір суборенди шляхом підписання додаткової угоди. В свою чергу, ФОП Керелюс І.І. у листі від 14.07.2016 відмовився підписувати додаткову угоду про розірвання договору суборенди з посиланням на те, що він планує отримувати прибуток від надання в оренду нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1;
- додаткова угода про розірвання договору чи скорочення строку його дії, підписана сторонами та скріплена їх печатками, в матеріалах справи відсутня;
- відтак, сторонами не досягнуто згоди щодо дострокового розірвання спірного договору в порядку, встановленому цим договором;
- щодо тверджень ТОВ "Незалежна лабораторія Інвітро" про передачу ключів від орендованого приміщення ФОП Керелюс І.І., суд першої інстанції правильно встановив, що акт передачі ключів орендарем не підписаний, у зв'язку із чим не є належним доказом цього факту в розумінні Господарського процесуального кодексу України;
- разом із цим суд першої інстанції доречно відзначив, що якщо допустити факт передачі ключів, то такий факт, як самовільна передача ключів від суборендованого приміщення орендарю не є обставиною, за яку суборендар не відповідає, а отже посилання ТОВ "Незалежна лабораторія Інвітро", що внаслідок цього у суборендаря виникли перешкоди в користуванні означеним приміщенням, за які він не відповідає, є безпідставними та необґрунтованими;
- за встановлених вище обставин слід погодитись, що суд першої інстанції правильно визначив, що договір № 25/15 суборенди нежитлового приміщення від 01.07.2015 припинив свою дію відповідно до пункту 8.1. договору за закінченням строку його дії, тобто 31.05.2018;
- аргументи ТОВ "Незалежна лабораторія Інвітро" про фактичне припинення договору суборенди до закінчення строку його дії відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки спростовуються встановленими судом обставинами, які свідчать як про неотримання суборендарем згоди орендаря на дострокове розірвання договору, так і не вчинення сторонами дій з належного оформлення припинення договору шляхом складання двостороннього акту приймання-передачі об'єкта оренди. Надсилання сторонами одна одній актів приймання-передачі, які підписані з однієї сторони, проте не прийняті іншою стороною, без учинення сторонами дій по реальному огляду та передачі об'єкта суборенди, - не можуть підтверджувати факт повернення об'єкта суборенди з дотриманням умов договору та вимог чинного законодавства;
- умовами пункту 3.2. договору визначено, що суборендар повертає об'єкт суборенди в момент підписання відповідного Акту прийому-передачі об'єкта суборенди. Повернення об'єкта суборенди з суборенди відбувається в останній день строку дії цього договору, або у день його дострокового розірвання. Суборендар повинен повернути об'єкт суборенди у такому ж стані, що існував на день його передачі орендарем, і з урахуванням нормального фізичного зносу та зроблених суборендарем поліпшень та ремонту;
- у разі припинення дії договору або закінчення строку суборенди, не пізніше 5 робочих дні з моменту настання вказаної події за актом прийому-передачі повернути об'єкт суборенди (підпункт 5.2.6. договору);
- з аналізу наведених пунктів договору вбачається, що повернення з суборенди майна відбувається виключно шляхом підписання акту прийому-передачі;
- можливість повернення об'єкта суборенди шляхом підписання акту передачі ключів спірним договором не передбачена;
- надані позивачем за зустрічним позовом у якості доказів копії світлин фасаду приміщення не свідчать про припинення дії договору суборенду у встановленому законом та договором порядку. Витяг з сайту www.оlх.uа щодо об'яви також не є доказом виконання позивачем за зустрічним позовом своїх зобов'язань за договором оренди та передачу орендованого приміщення відповідачу за зустрічним позовом;
- наведеним спростовуються доводи ТОВ "Незалежна лабораторія Інвітро" про фактичне припинення спірного договору, у зв'язку з припиненням медичної практики в орендованому приміщенні та звільненні цього приміщення;
- судом першої інстанції не встановлено також й обставин, за які ТОВ "Незалежна лабораторія Інвітро" не відповідає в розумінні положень частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України;
- отже є обґрунтованим та правомірним висновок суду про відсутність підстав для звільнення цієї особи від сплати орендної плати до моменту закінчення строку дії договору.
Від відповідача надійшли заперечення на відповідь (вх. суду № 10948/20 від 03.03.2020), в яких він просить суд прийняти заперечення по справі та зазначає наступне:
- доводи відповідача та відповідні докази щодо передання ключів від приміщення ще у серпні 2017 року та щодо факту припинення здійснення відповідачем медичної практики з 01.08.2017, які наведені у відзиві, зазначаються відповідачем як докази того факту, що відповідач не здійснював та не мав можливості здійснювати користування приміщенням в період, за який позивач просить стягнути неустойку;
- відповідач не заперечує, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/4260/18, яке набрало законної сили, було повністю задоволені позовні вимоги позивача за первісним позовом, в тому числі вимоги щодо сплати неустойки за червень 2018 року;
- однак, під час розгляду справи № 904/4260/18, судами не досліджувалось питання наявності правових підстав у позивача на користування приміщеннями після закінчення строку дії договору суборенди (31.05.2018);
- відповідач не позбавлений права посилатися на правову позицію Верховного суду щодо необхідності оцінювати не тільки акти приймання-передачі, а й надавати належну правову оцінку іншим документам, наявним у справі для встановлення всіх дійсних обставин, що склались між сторонами;
- відповідач не ігнорує рішення судів по всіх справах між позивачем та відповідачем, такі рішення набрали законної сили та були виконані відповідно до положень чинного законодавства України. Однак, відповідач стверджує та надає відповідні докази не користування приміщенням, що зумовлює відсутність підстави для стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення;
- так, договір оренди нежитлового приміщення від 01.07.2018 встановлює факт наявності у позивача права користування приміщенням площею 62,5 кв.м. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, власниками приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 89,80 кв.м.) є: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лерс" - частка власності - 3/10 (26,94 кв.м.) та ОСОБА_2 - частка власності - 7/10 (62,86 кв.м.). Таким чином, позивачем не надано доказів наявності у нього права користування приміщенням всієї площі, а саме: 77 кв.м., що було предметом договору суборенди;
- позивач зазначає, що застосування скороченої позовної давності до позовних вимог є помилковим та таким, що не відповідає ані нормам закону, ані судовій практиці;
- відповідач у відповідь на вказане твердження зазначає, що відповідач в обґрунтування застосування строків позовної давності посилається на положення закону, а саме пункту 1 частини 1 статті 258 Цивільного кодексу України;
- відповідач не здійснював користування приміщенням за договором суборенди в період, за який позивач просить суд стягнути неустойку (з 01.07.2018 по 31.10.2018).
У судове засідання 12.03.2020 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представниками позивача та відповідача у вказаному судовому засіданні було заявлене усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання часу для мирного врегулювання спору.
Враховуючи вказані обставини, у судовому засіданні 12.03.2020 протокольно було оголошено перерву до 20.03.2020.
У судове засідання 20.03.2020 представники позивача та відповідача не з'явилися.
Ухвалою суду від 20.03.2020 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі та призначено її розгляд у підготовче засідання на 26.03.2020.
Від позивача та відповідача надійшла спільна заява (вх. суду № 15170/20 від 26.03.2020), в якій вони просять суд затвердити мирову угоду від 24.03.2020, укладену між сторонами по справі № 904/31/20, та закрити провадження у справі. До клопотання було додано мирову угоду від 24.03.2020.
У судове засідання 26.03.2020 представники позивача та відповідача не з'явилися, при цьому, судом враховано, що відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" встановлено з 12 березня до 03 квітня 2020 року на усій території України карантин. При цьому, 16.03.2020 Радою суддів України з метою убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу СОVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, рекомендовано, на період з 16 березня до 03 квітня 2020 року встановити особливий режим роботи судів України, зокрема: по можливості здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, в порядку письмового провадження.
Враховуючи вказане, неявку у судове засіданні 26.03.2020 представників позивача та відповідача суд визнає об'єктивною та поважною.
Так, судом встановлено, що мирова угода підписана:
- зі сторони позивача - Фізичної особи - підприємця Керелюса Ігоря Ілліча - особисто Керелюсом Ігорем Іллічем ;
- зі сторони відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Незалежна лабораторія Інвітро" мирова угода підписана керівником - Голотовим Русланом Володимировичем, повноваження якого підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.01.2020 (а.с.12-15).
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, розглянувши подану спільну заяву про затвердження мирової угоди, перевіривши повноваження представників сторін на вчинення дій щодо її підписання,
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 01.07.2015 між Фізичною особою-підприємцем Керелюсом Ігорем Іллічем (далі - орендар, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Незалежна лабораторія Інвітро" (далі - суборендар, відповідач) було укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 25/15 (далі - договір, а.с.7-9), відповідно до пункту 1.1. якого, на умовах, передбачених договором, орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 77 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, в подальшому назване "Об'єкт суборенди".
Об'єкт суборенди знаходиться у користування орендаря відповідно до договору № 02 оренди від 01.07.2015. Згода власників приміщення на передачу його в суборенду отримана. Об'єкт суборенди передається суборендареві для розміщення відділення забору біологічного матеріалу (пункт 1.2., 1.4. договору).
У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з 01.07.2015 та діє до 31.05.2018 включно.
Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/4260/18, яке залишено в силі Центральним апеляційним господарським судом та Касаційним господарським судом у складі Верховного суду, встановлено, що спірний договір, укладений між позивачем та відповідачем, припинив свою дію, відповідно до пункту 8.1. договору за закінчення строку його дії, тобто 31.05.2018.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факт закінчення строку дії договору 31.05.2018 є преюдиційно встановленим.
Згідно з пунктом 2.7. договору факт надання послуг з суборенди підтверджується підписанням сторонами акту виконання робіт (наданих послуг) з суборенди приміщення за відповідний місяць.
У разі використання об'єкта суборенди після закінчення строку дії договору суборендар сплачує суборендні платежі у розмірі та в порядку, які передбачені до дня фактичного звільнення об'єкта оренди та передачі суборендованого майна згідно Акту прийому-передачі (пункт 2.9. договору).
За приписами пункту 3.2. договору визначено, що суборендар повертає об'єкт суборенди в момент підписання відповідного акту прийому-передачі об'єкта оренди. Повернення об'єкту суборенди з суборенди відбувається в останній день строку дії даного договору, або у день його дострокового розірвання. Суборендар повинен повернути об'єкт суборенди у такому стані, що існував на день його передачі орендарем, і з урахуванням нормального фізичного зносу та зроблених суборендарем поліпшень та ремонту.
Відповідно до підпункту 5.2.6. договору суборендар зобов'язаний, зокрема, у разі припинення дії договору або закінчення строку суборенди, не пізніше 5 робочих дні з моменту настання вказаної події за актом прийому-передачі повернути об'єкт суборенди.
Однак, відповідач в порушення умов договору належним чином не виконав свої договірні зобов'язання по поверненню об'єкта суборенди.
Згідно з підпунктом 6.1.3. договору суборендар за порушення умов договору несе наступну відповідальність, зокрема, за несвоєчасне повідомлення орендаря про припинення договору суборендар сплачує на користь орендаря штраф у розмірі щомісячної суборендної плати.
У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань по поверненню об'єкту суборенди позивачу, на підставі статті 785 Цивільного кодексу України, позивачем було розраховано та заявлено до стягнення подвійну плату за користування об'єктом оренди за період з 01.07.2018 по 31.11.2018 (чотири місяці), яка склала 178 532 грн. 64 коп., яку відповідач відмовляється оплатити у добровільному порядку, що і стало причиною звернення із даним позовом до суду.
В той же час, в процесі розгляду справи від позивача та відповідача надійшла спільна заява, в якій вони просили суд затвердити мирову угоду від 24.03.2020, укладену між сторонами по справі № 904/31/20, та закрити провадження у справі. До клопотання було додано мирову угоду від 24.03.2020.
Частиною 7 статті 46 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.
Частинами 1 та 2 статті 192 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
У відповідності до положень вказаної статті, між позивачем та відповідачем 24.03.2020 було укладено мирову угоду по справі, яку позивач та відповідач просять суд затвердити та закрити провадження у справі.
При цьому, частиною 3 статті 192 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок господарського суду до ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди роз'яснити сторонам наслідки такого рішення, та перевірити, чи не обмежені представники сторін у правовій можливості вчинення відповідних дій.
Так, судом встановлено, що умови укладеної між сторонами мирової угоди від 24.03.2020 не суперечать чинному законодавству України, не порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є виконуваними, а також стосуються лише прав та обов'язків сторін щодо предмета спору.
Більше того, в тексті заяви від 26.03.2020 позивач та відповідач зазначили, що вони усвідомлюють та розуміють наслідки ухвалення судом рішення про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі у зв'язку з укладенням між сторонами мирової угоди.
Обставини, визначені частиною 5 статті 192 Господарського процесуального кодексу України, щодо наявності підстав для відмови у затвердженні мирової угоди, відсутні.
Мирова угода від 24.03.2020 укладена у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством, а тому підлягає прийняттю та затвердженню господарським судом.
Судом встановлено, що мирова угода підписана:
- зі сторони позивача - Фізичної особи - підприємця Керелюса Ігоря Ілліча - особисто Керелюсом Ігорем Іллічем ;
- зі сторони відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Незалежна лабораторія Інвітро" мирова угода підписана керівником - Голотовим Русланом Володимировичем, повноваження якого підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.01.2020 (а.с.12-15).
При цьому, частиною 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається, про усвідомлення чого сторони зазначили у заяві, про що було вказано судом вище.
Відповідно до статті 193 Господарського процесуального кодексу України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень (на підставі статей 3, 5 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.
За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне затвердити укладену сторонами мирову угоду від 24.03.2020, а провадження у справі закрити на підставі пункту 7 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 2 102 грн. 00 коп.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду:
- позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн. 00 коп.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (735 700 грн. 00 коп.);
- позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову становила 178 532 грн. 64 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 2 677 грн. 99 коп. (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Під час звернення із позовом до суду, позивач сплатив судовий збір в сумі 2 677 грн. 99 коп. згідно з платіжними дорученнями № 78 від 16.01.2020 на суму 2 677 грн. 99 коп.
В той же час, відповідно до частин 1, 4 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.
Аналогічна норма закріплена в частині 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".
При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У випадках, установлених пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (частина 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір").
В той же час, у пунктах 2 та 3 мирової угоди від 24.03.2020 сторони зазначили, що платіж у сумі 120 000 грн. 00 коп. включає в себе у тому числі судові витрати позивача, понесені ним у зв'язку з розглядом судової справи; більше того, у заяві про затвердження мирової угоди сторони не заявляють відповідне клопотання про повернення 50% судового збору позивачу, що свідчить про те, що вказане питання узгоджене ними у мирової угоди та не потребує додаткового вирішення судом під час затвердження мирової угоди по справі.
На підставі викладеного, керуючись 2, 3, 20, 46, 73 - 79, 86, 91, 129, 130, 192-193, 231-235, 254-257 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити спільну заяву Фізичної особи-підприємця Керелюса Ігоря Ілліча та Товариства з обмеженою відповідальністю "Незалежна лабораторія Інвітро" про затвердження мирової угоди.
2. Затвердити мирову угоду у справі № 904/31/20 від 24.03.2020, укладену між Фізичною особою-підприємцем Керелюсом Ігорем Іллічем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Незалежна лабораторія Інвітро", у наступній редакції:
"Мирова Угода
м. Дніпро 24 березня 2020 року
Фізична особа-підприємець Керелюс Ігор Ілліч, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , (далі - позивач), з однієї сторони, та
Товариство з обмеженою відповідальністю "Незалежна лабораторія Інвітро" (далі - відповідач) в особі Генерального директора Голотова Руслана Володимировича, який діє на підставі статуту, з другої сторони, при спільному згадуванні - "Сторони",
уклали цю мирову угоду від 24.03.2020 по справі № 904/31/20 (далі - за текстом - "мирова угода") про нижченаведене:
1. Сторони є сторонами по справі № 904/31/20 про стягнення неустойки за договором суборенди нежитлового приміщення № 25/15 від 01.07.2015 (далі - договір суборенди), що розглядається Господарським судом Дніпропетровської області (далі - судова справа).
2. З метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок та не бажаючи подальших судових розглядів, сторони домовились визначити повну, кінцеву та безспірну суму, яка покриває усі існуючі та потенційно можливі претензії позивача до відповідача за договором суборенди, у розмірі 120 000 (сто двадцять тисяч) грн. 00 коп. (далі - узгоджений платіж).
3. Сума узгодженого платежу, визначеного пунктом 2 мирової угоди включає в себе в тому числі судові витрати позивача, понесені ним у зв'язку із розглядом судової справи.
4. Відповідач безумовно зобов'язується повністю сплатити узгоджений платіж, що визначений пунктом 2 цієї мирової угоди, на поточний рахунок позивача, що вказаний в цій мировій угоді.
5. Узгоджений платіж сплачується відповідачем протягом 7 (семи) робочих днів від дати затвердження судом цієї мирової угоди.
6. Сторони погоджуються та визнають, що після сплати суми узгодженого платежу, вони не матимуть жодних претензій (матеріального характеру та іншого виду) одна до одної, в тому числі, але не виключно:
- щодо предмету господарської справи № 904/31/20,
- щодо стягнення неустойки за договором суборенди,
- щодо повернення об'єкта суборенди за договором суборенди, а саме приміщення площею 77,00 кв.м. що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Центральна (в минулому - Карла Маркса), 75/2;
- щодо підписання актів приймання-передачі та будь-яких інших документів за договором суборенди.
7. Підписанням даної мирової угоди сторони підтверджують, що об'єкт суборенди за договором суборенди, а саме: приміщення площею 77,00 кв.м., що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Центральна (в минулому - Карла Маркса), 75/2, було повернуто відповідачем та відповідно прийняте позивачем станом на 01.11.2018.
8. Позивач та відповідач заявляють, що ні в процесі укладення цієї мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, в тому числі й держави.
9. Позивач та відповідач підтверджують, що мирова угода укладена на вигідних умовах для кожної із сторін. Також сторони стверджують, що ця мирова угода не суперечить їх інтересам, прийнята з урахуванням думки кожної із сторін, не порушує їх прав. Наслідки укладення мирової угоди, що передбачені статтями 192, 193 Господарського процесуального кодексу України сторонам відомі та зрозумілі.
10. Ця мирова угода складена в трьох автентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін та один - для Господарського суду Дніпропетровської області і набуває чинності з моменту винесення Господарським судом Дніпропетровської області Ухвали про затвердження цієї мирової угоди.
11.Підписи та реквізити сторін:
Позивач
Фізична особа-підприємець Керелюс Ігор Ілліч
РНОКПП: НОМЕР_1
АДРЕСА_2
Поточний рахунок:
НОМЕР_2
в ЗАТ ОТП Банк у м Київ МФО 300528
Фізична особа- підприємець
________________________Керелюс Ігор Ілліч
(підпис, м.п.)
Відповідач
Товариство з обмеженою відповідальністю
"Незалежна лабораторія Інвітро"
Код за ЄДРПОУ: 36014835
Місцезнаходження: 49000, Дніпропетровська обл.,
місто Дніпро, вулиця Святослава Хороброго, будинок 38
Поточний рахунок:
ІВАN НОМЕР_3 в ПАТ "УкрСиббанк",
МФО 351005 ІПН 360148304627
Генеральний директор
___________________________ Голотов Р.В.
(підпис, м.п.)
3. У разі затримки перерахування грошових коштів, згідно з визначеними у пунктах 2 та 5 Мирової угоди терміном та розміром, у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження", ухвала господарського суду про затвердження цієї Мирової угоди вважатиметься виконавчим документом та у розумінні пункту 2 частини 1 статті 3 цього Закону підлягатиме виконанню державним/приватним виконавцем по стягненню заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Незалежна лабораторія Інвітро" в примусовому порядку.
4. Відповідно до статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" та частини 2 статті 193 Господарського процесуального кодексу України, дана ухвала є виконавчим документом та може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Стягувачем за цією ухвалою є Фізична особа-підприємець Керелюс Ігор Ілліч ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
Боржником за цією ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю "Незалежна лабораторія Інвітро" (49000, м. Дніпро, вулиця Святослава Хороброго, будинок 38; ідентифікаційний код 36014835).
5. Закрити провадження у справі № 904/31/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Керелюса Ігоря Ілліча до Товариства з обмеженою відповідальністю "Незалежна лабораторія Інвітро" про стягнення неустойки за договором суборенди нежитлового приміщення № 25/15 від 01.07.2015 у розмірі 178 532 грн. 64 коп.
Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, тобто з 26.03.2020.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" дана ухвала може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання ухвалою законної сили, тобто до 27.03.2023.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складений та підписаний 26.03.2020.
Суддя Ю.В. Фещенко