вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
19.03.2020м. ДніпроСправа № 904/6208/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Соловйової А.Є., за участю секретаря судового засідання Пацан А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат в загальній сумі 13 830 009,11 грн
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 6 182 087,33 грн; пені в сумі 476 816,77 грн; 3% річних в сумі 1 894 072,97 грн та інфляційних втрат в сумі 5 277 032,04 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №3252/1718-ТЕ-5/ПТ від 26.09.2017 в частині здійснення розрахунку за поставлений природний газ за період з жовтня 2017 року по лютий 2018 року.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишена без руху і зобов'язано протягом 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати докази, які підтверджують сплату судового збору в установленому розмірі (доплатити 45 грн) та порядку.
Ухвала про залишення позовної заяви без руху отримана позивачем 02.01.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4930010929522. Відтак, позивач був зобов'язаний усунути недоліки позовної заяви в строк до 12.01.2020, який є неробочим днем (неділя), а отже відповідно до частини 5 ст.254 Цивільного кодексу України днем закінчення строку на усунення недоліків є 13.01.2020.
23.01.2020 позивач електронною поштою надіслав до суду заяву про усунення недоліків, в якій просив суд поновити строк на усунення недоліків позовної заяви у справі №904/6208/19. До заяви позивачем додана копія платіжного доручення №00140 від 13.01.2020 про сплату судового збору в сумі 45,00 грн (оригінал заяви б/н від 23.01.2020 про усунення недоліків позовної заяви надійшов до суду 28.01.2020). Суд долучив до матеріалів справи заяву представника позивача з доданими до неї документами.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.02.2020.
12.02.2020 відповідач через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву вих. б/н від 10.02.2020. Суд долучив відзив на позовну заяву до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 відкладено підготовче засідання до 02.03.2020.
19.02.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 16.02.2020. Суд долучив відповідь на відзив до матеріалів справи.
24.02.2020 відповідач подав до суду заперечення б/н б/д на відповідь на відзив. Суд долучив заперечення б/н б/д на відповідь на відзив до матеріалів справи.
В підготовче засідання, призначене на 02.03.2020, представник позивача не з'явився, про причини неявки в засідання суд не повідомляв. Ухвала суду від 17.02.2020 направлена за місцезнаходженням Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,6) поштовим відправленням №4930011214870 згідно з реєстром №278 згрупованих поштових відправлень рекомендованої пошти по Україні з повідомленнями від 18.02.2020.
Згідно з інформацією про відстеження поштового відправлення на офіційному сайті АТ "Укрпошта", 21.02.2020 поштове відправлення №4930011214870 вручено за довіреністю. З огляду на викладене, позивач є таким, що належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Ухвалою господарського суду від 02.03.2020 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.03.2020.
13.03.2020 від позивача електронною поштою надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача. Суд долучив надане позивачем клопотання до матеріалів справи.
17.03.2020 від відповідача електронною поштою надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача. Суд долучив надане відповідачем клопотання до матеріалів справи.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211, відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінет Міністрів України постановлено установити з 12 березня до 03 квітня 2020 на усій території України карантин.
Рішенням зборів суддів Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2020, керуючись статтею 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", яка надає можливість змінювати режими роботи підприємств, установ, організацій, вносити інші необхідні зміни в умови діяльності у період карантину, з метою мінімізації ризику розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вирішено, зокрема, перенести судові засідання, які призначені у період з 18 березня по 03 квітня 2020 року та в яких участь учасників судового процесу є обов'язковою (або необхідною), на дату після 03 квітня 2020 року в межах розумних строків розгляду справ з урахуванням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне клопотання позивача та відповідача задовольнити, розгляд справи здійснити за відсутності представників сторін за наявними в справі матеріалами.
В судовому засіданні 19.03.2020 прийнято рішення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд
26.09.2017 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) і Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" (відповідач, споживач) уклали договір №3252/1718-ТЕ-5/ПТ постачання природного газу (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2. Договору природний газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України) (п. 1.4. Договору).
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ обсягом до 13560 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями: жовтень - 1170,00 тис. куб. метрів; листопад - 2340,00 тис. куб. метрів; грудень - 2870,00 тис. куб. метрів; січень - 3040,00 тис. куб. метрів; лютий - 2420,00 тис. куб. метрів; березень - 1720,00 тис. куб. метрів.
Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором на дату його укладання становить 4942,00 гривень, крім того податок на додану вартість (20%). Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930, 40 грн (п.5.2. договору).
Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов Договору позивач в жовтні, листопаді, грудні 2017 року, січні, лютому 2018 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 54 853 187,35 грн.
Факт поставки природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017, 30.11.2017, 31.12.2017, 31.01.2018, 28.02.2018 (арк.с. 33-37) та не заперечується сторонами.
Таким чином, за умовами п. 6.1. Договору відповідач мав оплатити поставлений природний газ в жовтні 2017 року (2 872 312,14 грн) - в строк до 27.11.2017 включно (25.11.2017- вихідний день, тому на підставі ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України днем закінчення строку оплати є перший за ним робочий день - 27.11.2017); в листопаді 2017 року (10290667,30 грн) - в строк до 25.12.2017 включно, в грудні 2017 року (13 135 948,68 грн) - до 25.01.2018 включно, в січні 2018 року (14 592 881,90 грн) - до 26.02.2018 (25.02.2018 - вихідний день, тому на підставі ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України днем закінчення строку оплати є перший за ним робочий день - 26.02.2018), в лютому 2018 року (13 961 377,33 грн) - в строк до 26.03.2018 включно (25.03.2018 - вихідний день, тому на підставі ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України днем закінчення строку оплати є перший за ним робочий день - 26.03.2018).
Проте відповідач здійснив оплату за природний газ, поставлений в жовтні, листопаді, грудні 2017 року, січні, лютому 2018 року не в повному обсязі (оплачено 48 495 132,43 грн, розмір заборгованості становить 6 358 054,92 грн) та з порушенням строку, встановленого п.6.1. Договору, що підтверджується сальдо і випискою по операціям по підприємству відповідача (арк.с. 39-42), в зв'язку з чим позивач звернувся з позовною заявою до відповідача та просить стягнути основний борг 6 182 087,33 грн, пеню в сумі 476 816,77 грн, 3% річних в сумі 1 894 072,97 грн, інфляційні втрати в сумі 5 277 032,04 грн.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору, поставки природного газу, його оплати, наявність прострочення виконання зобов'язань з оплати поставленого природного газу.
В силу статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов укладеного договору.
У відповідності до вимог статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Оскільки судом встановлено, що відповідач оплату поставленого в жовтні, листопаді, грудні 2017 року, січні, лютому 2018 року природного газу загальною вартістю 54 853 187,35 грн здійснив частково - в сумі 48 495 132,43 грн, позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі
6 182 087,33 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо відсутності у відповідача можливості впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, оскільки всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно затвердженого постановами НКРЕМ алгоритму та перераховуються на рахунок позивача, суд вважає необґрунтованими з таких підстав.
Затверджений державою механізм автоматичного перерахунку коштів має на меті лише автоматизацію руху коштів між усіма учасниками ринку природного газу, теплопостачальним підприємством, які сплачуються кінцевими споживачами. Саме рівень розрахунків населення впливає на наявність/відсутність заборгованості, її розмір.
Умовами пп.2 абз.2 п.6.2. договору передбачено обов'язок споживача своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до п.6.1. цього договору - в разі коли на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.
Отже, відповідач мав передбачену договором можливість сплачувати кошти, перераховуючи з власних рахунків на рахунки зі спеціальним режимом використання, тим самим - міг та мав впливати на стан розрахунків.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217 встановлено механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки. А отже зазначений Порядок не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, від 17.04.2018 у справі №918/1395/15.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), "Трофимчук проти України" (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Відповідно до вимог статті Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.
Згідно з ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 5 277 032,04 грн за загальний період прострочення з грудня 2017 року по липень 2019 року включно та 3% річних в сумі 1 894 072,97 грн за загальний період прострочення з 28.11.2017 по 30.08.2019.
Враховуючи, що позивачем доведено шляхом надання належних доказів, що відповідачем допущено порушення строків оплати за природний газ, поставлений в жовтні, листопаді, грудні 2017 року, січні, лютому 2018 року, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд вважає, що розрахунок здійснений арифметично та методологічно вірно, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю, а саме: стягненню підлягають інфляційні втрати в сумі 5 277 032,04 грн та 3% річних в сумі 1 894 072,97 грн.
При цьому, судом відхиляються заперечення відповідача щодо часткової неправомірності нарахування інфляційних втрат, оскільки порядок їх нарахування узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, в якій зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання; зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, №908/1928/18, № 904/4565/18, № 904/4083/18, №904/10242/17, № 913/63/18.
Відповідно до п. 8.2. Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується виплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
За розрахунком позивача розмір пені за порушення строків оплати природного газу, поставленого в жовтні, листопаді, грудні 2017 року, січні, лютому 2018 року, за загальний період прострочення з 27.03.2018 по 30.08.2019 становить 476 816,77 грн.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
В силу п. 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п.6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Господарським судом встановлено, що зобов'язання з оплати поставленого природного газу відповідачем виконано з порушенням п. 6.1. Договору.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що розрахунок пені здійснений арифметично та методологічно вірно, а відтак позовні вимоги про стягнення пені в сумі 476 816,77 грн є обґрунтованими.
В той же час, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з посиланням, зокрема, на ст. 233 Господарського кодексу України, у випадку задоволення вимог просив зменшити суму заявлених вимог господарсько-правової відповідальності на 70 %.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
За змістом частин 1-3 статті 13 цього Кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд звертає увагу, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:
- відповідач не є фактичним споживачем природного газу за договором (пункт 1.2. договору), отже об'єктивна можливість здійснити розрахунок за спожитий природний газ залежить від платіжної дисципліни кінцевих споживачів такого газу;
- відповідачем проводилися та проводяться дії, спрямовані на погашення дебіторської та кредиторської заборгованості;
- підприємство відповідача має стратегічне значення для регіону, метою діяльності підприємства є безперебійне постачання споживачам теплової енергії;
- судом також враховано, що пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання; окрім пені, позивачем нараховано суми інфляційних втрат та 3% річних, які в повній мірі компенсують знецінення несплачених вчасно відповідачем грошових коштів за поставлений природний газ; порушення з боку відповідача не завдало збитків позивачу (іншого позивачем суду не доведено).
В той же час, судом також було враховано інтереси позивача та прийнято до уваги, що діяльність АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" має важливе значення щодо надійного і безпечного функціонування газотранспортної системи та беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, господарський суд вважає за необхідне частково задовольнив клопотання відповідача, який просив зменшити розмір пені на 70 %.
Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені в сумі 476 816,77 грн до 50%, що складає 238 408,39 грн.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі 910/1175/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, постанові Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 908/1884/19, в яких використання природного газу було з аналогічною у даній справі метою, а прострочення виникло внаслідок схожих обставин.
Таке зменшення розміру пені суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 238 408,39 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область м. Кривий Ріг, провулок Дежньова, 9, код ЄДРПОУ 03342184) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ЄДРПОУ 20077720) 6 182 087,33 грн основного боргу, 1 894 072,97 грн 3% річних; 5 277 032,04 грн інфляційних втрат; 238 408,39 грн пені; 207 450,14 грн судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 26.03.2020.
Суддя А.Є. Соловйова