проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"17" березня 2020 р. Справа № 913/320/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Плахов О.В.,
за участю секретаря судового засідання Черкас В.М.,
за участю представників:
від позивача: Зеленський В.В., адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 31.01.2018 №21/1338) - на підставі ордера від 25.02.2020 серії ЗР№51177;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства «Агродар», селище Новоселівське, Сватівський район, Луганська область,
на рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2019 (головуючий суддя Фонова О.С., суддя Зюбанова Н.М., суддя Тацій О.В.), ухвалене в приміщенні Господарського суду Луганської області в м.Харкові о 12год. 23 хв., повний текст якого складений 16.12.2019,
у справі №913/320/19
за позовом: Фермерського господарства «Васильок-2018», м. Сватове, Луганська область,
до відповідача: Селянського фермерського господарства «Агродар», селище Новоселівське, Сватівський район, Луганська область,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , с. Рудівка, Сватівський район, Луганська область,
про визнання недійсним договору інвестування,
05.06.2019 Фермерське господарство «Васильок-2018» звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Селянського фермерського господарства «Агродар» про визнання недійсним договору інвестування від 26.12.2017, укладеного між Фермерським господарством «Васильок» та СФГ «Агродар» (т.1, а.с. 3-33).
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 18.06.2019 у справі №913/320/19, зокрема, відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача ОСОБА_1 (т.1, а.с. 40-42).
Рішенням Господарського суду Луганської області від 05.12.2019 у справі 913/320/19 позовні вимоги задоволено в повному обсязі; визнано недійсним договір інвестування від 26.12.2017, укладений між Фермерським господарством «Васильок-2018» та Селянським фермерським господарством «Агродар», предметом якого є земельна ділянка загальною площею 5,7167га з кадастровим номером 4424082500:11:002:0094, що знаходиться на території Куземівської сільської ради (т.1, а.с. 227-235).
Рішення місцевого господарського суду із посиланням на ст. ст.16, 203, 210, 215, 235 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 4, 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ст. ст. 6, 8, 13, 15 Закону Україну «Про оренду землі» мотивовано тим, що: по-перше, для виконання інвестиційного договору повинна відбуватись відповідна інвестиційна діяльність, якою є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестиції, у спірних правовідносинах щодо реалізації користування землею таке право повинен надати як інвестицію саме інвестор за договором, тобто відповідач, а не позивач як учасник. Однак, за умовами спірного договору відповідач отримав право користування земельною ділянкою як об'єктом інвестування; по-друге, інвестиційні виплати, визначені у спірному договорі, фактично є орендною платою за право користування земельною ділянкою; по-трете, вирощування сільськогосподарської продукції та отримання доходів від її реалізації здійснюється тільки відповідачем без участі позивача, який отримує грошові кошти у розмірі, визначеному у спірному договорі, при цьому надає відповідачу земельну ділянку, належну йому на праві оренди. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що між сторонами фактично укладений договір суборенди земельної ділянки, а відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати норми законодавства, що регулюють відносини суборенди. Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_1 не надавала письмової згоди на надання в суборенду спірної земельної ділянки, а отже договір суборенди не є погоджений, що свідчить про порушення позивачем статті 8 Закону України «Про оренду землі». Також суд зазначив, що статтею 8 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Однак, Державний реєстр правочинів припинив своє функціонування 01.01.2013 з втратою чинності Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 26.05.2004 №671, що унеможливлює здійснення державної реєстрації правочину. У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що в Законі України «Про оренду землі» залишилася рудиментарна норма про необхідність реєстрації саме договору суборенди земельної ділянки, реалізація якої, а саме, реєстрація у Державному реєстрі правочинів, є неможливою з підстав відсутності фізичної можливості вчинення такої дії у зв'язку з відсутністю відповідного реєстру та правового підґрунтя його функціонування.
Селянське фермерське господарство «Агродар» із рішенням місцевого господарського суду не погодилось та 08.01.2020 звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2019 у справі №913/320/19 повністю та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю (т.1,а.с.243-251).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення у справі прийнято за відсутності представника відповідача, чим порушено його право на доступ до суду. Крім того, скаржник вважає, що провадження у справі відкрито за позовом особи, яка не є стороною спірного договору інвестування, а ФГ «Васильок-2018» не доведено наявності його порушеного права. Також, на думку скаржника, місцевий господарський суд мав залучити до участі у справі ОСОБА_2 як голову СФГ «Васильок», який є стороною спірного договору інвестування. Скаржник вважає, що предметом спірного договору є інвестиційна діяльність у відповідності до цільового використання земель сільськогосподарського призначення шляхом вкладання інвестицій: матеріальних та нематеріальних активів в землі сільськогосподарського призначення, що належать учаснику на умовах оренди; договір виконувався сторонами протягом 2018 року; сторони вільні у визначенні умов договору, у зв'язку з чим вважає безпідставними висновки суду про удаваність спірного договору.
У відзиві на апеляційну скаргу від 17.01.2020 позивач заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить рішення суду Господарського суду Луганської області від 05.12.2019 у справі №913/320/19 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що скаржник в реальності не здійснив інвестування жодних матеріальних чи нематеріальних активів у діяльність ФГ "Васильок 2018", а самовільно та протиправно захопив земельну ділянку, що перебувала в обробітку підприємства на підставі правовідносин оренди з її власником. Позивач вважає, що правочин був вчинений для приховання іншого правочину, який насправді був укладений, а тому правовідносини сторін повинні регулюватися правилами щодо правочину, який в дійсності був вчинений (т.2, а.с.1-3).
17.03.2020 СФГ «Агродар» засобами електронного зв'язку подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тимчасовими заходами з карантину, пов'язаними з єпідемією коронавірусу та неможливістю представника прибуття в судове засідання.
Вказане клопотання СФГ «Агродар» не засвідчено електронним цифровим підписом, про що складений акт Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 №13-35/109.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Відповідно до частини 2 статті 170 ГПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина 4 статті 170 ГПК України).
Враховуючи вищевикладене, клопотання СФГ «Агродар», подане без додержання вимог частини 2 статті 170 ГПК України, не підлягає розгляду в силу приписів частини 4 статті 170 ГПК України.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що скаржник в судове засідання апеляційної інстанції, призначене ухвалою суду апеляційної інстанції від 27.01.2020 на 25.02.2020 також не прибув, про причини неявки не повідомив, хоча був належним чином та завчасно повідомлений про час та місце слухання справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення представнику СФГ «Агродар» 05.02.2020 (т.2, а.с. 15).
З наведеного вбачається, що відповідач зловживає своїми правами та намагається затягнути розгляд справи, не зазначаючи підстав неможливості прибуття в судове засідання.
Третя особа належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т.2,а.с.29).
Враховуючи належне повідомлення учасників справи про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
11.12.2014 між ОСОБА_1 ( орендодавцем) та Селянським фермерським господарством «Васильок» в особі власника та голови ОСОБА_2 (орендарем) укладений договір оренди землі №28, п.1.1 якого встановлено, що орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Куземівської сільської ради (т.1 а.с.15,16).
Відповідно до п.2.1 цього договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,7167га, яка має кадастровий номер 4424082500:11:002:0094.
Згідно з п. 2.4 цього договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 134711,38грн, нормативна грошова оцінка земельної ділянки вказана з урахуванням коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки ріллі згідно постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2011 №1185.
Пунктом 3.1 цього договору встановлено, що договір укладений на 5 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк.
У пунктах 4.1, 4.3 цього договору встановлено, що за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату у грошовій або натуральній формі та розмірі 3% від нормативної грошової оцінки - 4041,34 грн на рік. Орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору не пізніше як у терміни від 01 листопада до 30 грудня кожного року.
У розділі 5 договору сторони встановили умови використання земельної ділянки.
Згідно з п.5.1 договору оренди земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва п.01.01 (ВТСВ) згідно з УКВЦПЗ.
Цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення (п. 5.2 договору оренди).
Пунктом 5.3 цього договору встановлено, що умовами збереження стану об'єкта оренди є дотримання вимог протиерозійної організації території.
17.12.2014 на виконання умов договору оренди землі від 11.12.2014 №28 ОСОБА_1 передала, а СФГ «Васильок» прийняло земельну ділянку, кадастровий №442408500:11:002:0094, площею 5,7167га, розташовану на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області, що підтверджується актом приймання-передачі (т.1,а.с.17).
Вказаний договір оренди зареєстрований Реєстраційною службою Сватівського районного управління юстиції Луганської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.12.2014 за №8107135, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер витягу №31115471 від 17.12.2014 (т.1, а.с.18).
26.12.2017 між Селянським фермерським господарством «Васильок» в особі ОСОБА_2 . (учасником) та Селянським фермерським господарством «Агродар» в особі ОСОБА_10 (інвестором) укладений договір інвестування, п. 2.1 якого встановлено, що інвестор здійснює інвестиційну діяльність у відповідності до цільового використання земель сільськогосподарського призначення шляхом вкладення інвестицій: власних, позичкових та/або залучених матеріальних та нематеріальних активів в землі сільськогосподарського призначення, що належать учаснику на праві власності/оренди. З дати початку строку дії інвестиційної програми інвестор отримує право користування вказаною земельною ділянкою в повному обсязі, в тому числі з метою сільськогосподарського товарного виробництва (т.1, а.с.19,20).
Згідно з п. 2.2 цього договору об'єкт інвестиційної програми (об'єкт інвестування) - земельна ділянка площею 5,7167га ріллі, що розташована на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області, кадастровий номер 4424082500:11:002:0094. Зазначена земельна ділянка належать учаснику на праві оренди відповідно до договору оренди від 11.12.2014 №28. Земельна ділянка знаходиться за межами населених пунктів і обліковується відповідною сільською радою.
Строк дії (період) інвестиційної програми - з 26.12.2017 до 17.12.2019 (п. 2.3 договору інвестування).
Відповідно до пункту 2.4 цього договору учасник гарантує, що право власності/користування землею, що є об'єктом інвестиційної програми є реальним, отриманим відповідно до вимог чинного земельного законодавства України, вільним від будь-яких претензій третіх осіб, в тому числі, безспірним, землі не обтяжені правами земельного сервітуту, не існує обставин, які перешкоджають укладенню цього договору та здійсненню інвестиційної діяльності.
У пунктах 3.1-3.5 цього договору визначені обов'язки інвестора: виконувати інвестиційну діяльність, залучаючи матеріальні вкладення в обсязі, самостійно визначеному інвестором, шляхом здійснення товарного сільськогосподарського виробництва на землях, які є об'єктом інвестиційної програми; додержуватися норм землекористування, що встановлені чинним законодавством України; не допускати водної та вітрової ерозії земель, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва та інших процесів руйнування; використовувати в господарській діяльності землю, що є об'єктом інвестиційної програми, для вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням агрономічних технологій стосовно кожної окремої культури; своєчасно та в повному обсязі здійснювати виплату, що визначена п.п. 6.1-6.3 договору.
Пунктами 4.1-4.3 цього договору встановлено, що учасник зобов'язується: забезпечувати здійснення інвестиційної діяльності наданням інвестору права безперешкодного доступу до визначених договором угідь. Не втручатися в реалізацію інвестором інвестиційної програми; не укладати з третіми особами угод, що стосуються права користування землею, що є об'єктом реалізації інвестором інвестиційної програми, протягом всього строку дії інвестиційної програми; своєчасно та в повному обсязі сплачувати за оренду землі орендну плату власникам земельних ділянок (часток/паїв) згідно укладених з ними договорів оренди, та повністю погашати кредиторську заборгованість власникам земельних ділянок (часток/паїв), не допускаючи прострочення оплати за умови своєчасного виконання інвестором п.п.6.1-6.3 цього договору.
Відповідно до п. 5.1 цього договору сільськогосподарська продукція та доходи, одержані в результаті інвестиційної діяльності, що є предметом договору, належать в повному обсязі інвестору як господарюючому суб'єкту, що здійснює вирощування сільгоспкультур на землях, що є об'єктом інвестиційної програми.
Згідно з п. 6.1 цього договору інвестор зобов'язується здійснювати учаснику інвестиційну виплату за кожен рік дії інвестиційної програми в розмірі ________гривень.
Інвестиційна плата за поточний календарний рік сплачується до 31 грудня поточного календарного року (п. 6.2 цього договору).
Пунктом 6.3 цього договору встановлено, що у випадку зменшення площі об'єкту інвестиційної програми (загальної площі земельних ділянок), яка може використовуватися інвестором за призначенням, інвестор без додаткового погодження з учасником може зменшити розміри інвестиційної виплати на суму, яка є пропорційною зменшенню площі об'єкту інвестиційної програми.
Виплата, передбачена в п.п. 6.1-6.3 даного договору, може сплачуватись учаснику достроково, безготівковим переказом, шляхом її виплати учаснику у грошовій формі, а саме готівкою або шляхом перерахування на банківський рахунок учасника за додатково вказаними ним реквізитами, або шляхом перерахування на поштове відділення за місцем проживання учасника, вказане у цьому Договорі, або у натуральній формі (п. 6.4 цього договору).
26.12.2017 СФГ «Васильок» в особі голови ОСОБА_2. передало на період тривання інвестиційної програми, а СФГ «Агродар» в особі ОСОБА_10 прийняло об'єкт інвестиційної програми - земельну ділянку загальною площею 5,7167га ріллі, які розташовані на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області, кадастровий номер 4424082500:11:002:0094 (т.1, а.с.26).
Державна реєстрація права користування земельною ділянкою, кадастровий номер 4424082500:11:002:0094 за СФГ «Агродар» на підставі договору інвестування від 26.12.2017 проведена державним реєстратором Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Л.Б. 29.03.2019. При цьому строк дії речового права вказаний з 26.12.2017 по 17.12.2019 (т.1,а.с.25).
Згідно з рішенням власника Селянського (фермерського) господарства «Васильок» ОСОБА_2., оформленого протоколом від 15.01.2019 №1/2019, у зв'язку з укладенням 15.01.2019 договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі СФГ «Васильок» з ОСОБА_5 вирішено включити останнього до складу власників С(Ф)Г «Васильок». На вимогу статті 64-1 ГК України оновити інформацію про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) господарства, а саме: виключити ОСОБА_2 як бенефіціара з реєстру, у зв'язку з продажом 100% своїх корпоративних прав ОСОБА_5 . У зв'язку з повним відчуженням своєї частки та корпоративних прав в господарстві, зняти з себе, ОСОБА_2 , як власника С(Ф)Г «Васильок» повноваження по виконанню обов'язків голови та звільнити з посади в порядку, передбаченому чинним законодавством. А також позбавити права діяти від імені юридичної особи без довіреності, в тому числі підписувати договори та подавати документи для державної реєстрації. Призначити ОСОБА_5, який присутній при прийнятті цього рішення, головою С(Ф)Г «Васильок» з наступної дати - 27.12.2018 відповідно до п.8.2.4 Статуту С(Ф )Г «Васильок» (т.1,а.с.192-195).
04.03.2019 між ОСОБА_5 (продавцем) та ОСОБА_8 (покупцем) укладений договір купівлі-продажу майнових прав Фермерського господарства «Васильок-2018», п. 1 якого встановлено, що продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність від продавця майнові права господарства (т.1, а.с.21,22).
У п.4 цього договору зазначено, що відповідно до Статуту господарства ОСОБА_5 є власником та єдиним членом господарства і володіє майновими правами.
Відповідно до п. 8 цього договору купівлі-продажу всі права та обов'язки власника господарства переходять до покупця з моменту підписання даного договору та його нотаріального посвідчення.
Згідно з п. 9 договору купівлі-продажу продавець втрачає всі права та обов'язки власника господарства з моменту підписання даного договору та його нотаріального посвідчення
Пунктом п.1.1 Статуту ФГ «Васильок-2018» встановлено, що ФГ «Васильок-2018» є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, яка виявила бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. ФГ «Васильок-2018» є юридичною особою, старе найменування якої було Селянське (фермерське) господарство «Васильок» (перейменоване у зв'язку з приведенням найменування у відповідність до Вимог написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки, затверджених наказом Міністерства юстиції України 05.03.2012 №368/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 17.10.2018 №3236/5) (т.1, а.с.85-106).
Відповідно до п.1.2 Статуту ФГ «Васильок-2018» власником господарства та єдиним членом господарства є ОСОБА_8 , частка якого у майні фермерського господарства дорівнює -100% від вартості майна, в тому числі прибутку господарства. Головою господарства є ОСОБА_9
05.06.2019 ФГ «Васильок-2018» звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Селянського фермерського господарства «Агродар» про визнання недійсним договору інвестування від 26.12.2017, укладеного між Фермерським господарством «Васильок» та СФГ «Агродар» (т.1, а.с. 3-33).
05.12.2019 місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення з підстав, викладених вище (т.1, а.с.227-235).
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Предметом даного спору є визнання недійсним інвестиційного договору від 26.12.2017 на підставі статей 203, 215 ЦК України, статті 207 ГК України, статей 4-6,8,15,17 Закону України «Про оренду землі», статей 93,95 ЗК України.
У відповідності до вимог статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до приписів статті 202 ЦК України в контексті зі статтею 626 ЦК України під договором визнається двосторонній правочин як погоджена дія двох сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 203 ЦК України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати який правочин насправді вчинили сторони та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц та у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №912/14/19 та від 06.03.2019 у справі №927/451/18.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати недійсним договір інвестування від 26.12.2017, який укладений з метою приховання іншого правочину, а саме договору суборенди землі, який, у свою чергу, суперечить вимогам Закону України "Про оренду землі".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.
Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиції, що спрямовуються на створення (придбання), реконструкцію, технічне переоснащення основних засобів, очікуваний строк корисної експлуатації яких перевищує один рік, здійснюються у формі капітальних вкладень.
За приписами частини 1 статті 326 ГК України інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту (частина).
Згідно з частинами 1,3 статті 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.
Частиною 1 статті 4 вказаного вище Закону встановлено, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Статтею 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» встановлено, що суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Недержавні пенсійні фонди, інститути спільного інвестування, страховики та фінансові установи - юридичні особи публічного права здійснюють інвестиційну діяльність відповідно до законодавства, що визначає особливості їх діяльності. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.
Згідно з п. 2.1 спірного договору інвестування від 26.12.2017 інвестор (СФГ "Агродар") здійснює інвестиційну діяльність у відповідності до цільового використання земель сільськогосподарського призначення шляхом вкладення інвестицій: власних, позичкових та/або залучених матеріальних та нематеріальних активів в землі сільськогосподарського призначення, що належать учаснику на праві власності/оренди. З дати початку строку дії інвестиційної програми інвестор отримує право користування вказаною земельною ділянкою в повному обсязі, в тому числі з метою сільськогосподарського виробництва.
Разом з тим, об'єктом інвестиційної програми (об'єктом інвестування) визначена земельна ділянка площею 5,7167га ріллі, що розташована на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області, кадастровий номер 4424082500:11:002:0094. Зазначена земельна ділянка належать учаснику на праві оренди відповідно до договору оренди від 11.12.2014 №28 (п.2.2 договору інвестування). Отже, за умовами спірного договору об'єкт інвестування отримує інвестор в користування з метою здійснення сільськогосподарського виробництва.
Пунктами 4.1-4.3 спірного договору встановлено, що учасник (СФГ "Васильок-2018") зобов'язується: забезпечувати здійснення інвестиційної діяльності наданням інвестору права безперешкодного доступу до визначених договором угідь. Не втручатися в реалізацію інвестором інвестиційної програми.
Обов'язком інвестора: є використовувати в господарській діяльності землю, що є об'єктом інвестиційної програми, для вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням агрохімічних технологій стосовно кожної окремої культури (п.3.4 спірного договору).
Отже, з умов цього договору вбачається, що ФГ "Васильок" фактично передало СФГ "Агродар" прийняло земельну ділянку площею 5,7167га ріллі, кадастровий номер 4424082500:11:002:0094, в користування, на якій останній здійснює господарську діяльність.
Натомість з вимог Закону України "Про інвестиційну діяльність" вбачається, що для виконання інвестиційного договору повинна відбуватись відповідна інвестиційна діяльність, якою, як вказано вище, є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій, у даному випадку щодо реалізації права користування землею, а отже, таке право повинен надавати як інвестицію саме інвестор за договором, тобто відповідач, а не позивач як учасник.
З пунктів 4.1-4.3 спірного договору вбачається, що використання об'єкта інвестування та інвестиції здійснює інвестор СФГ «Агродар».
У п.5.1 спірного договору зазначено, що сільськогосподарська продукція та доходи, одержані в результаті інвестиційної діяльності, що є предметом договору, належать в повному обсязі інвестору як господарюючому суб'єкту, що здійснює вирощування сільгоспкультур на землях, що є об'єктом інвестиційної програми.
Проте, за приписами статті 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" саме учасник інвестиційної діяльності забезпечує реалізацію інвестицій як виконавець замовлень або на підставі доручення інвестора, а не безпосередньо інвестор.
Також, з положень спірного договору інвестування вбачається, що учасник не приймає жодної активної участі в інвестиційній діяльності, а лише передає земельну ділянку в користування інвестора, який здійснює на ній господарську діяльність, за користування якою інвестор (відповідач) сплачує інвестиційну виплату.
При цьому за умовами спірного договору розмір цієї плати є сталим та не залежить від інвестиційної діяльності, а у випадку зменшення площі об'єкту інвестиційної програми (загальної площі земельних ділянок), яка може використовуватися інвестором за призначенням, інвестор без додаткового погодження з учасником може зменшити розміри інвестиційної виплати на суму (орендної плати), яка є пропорційною зменшенню площі об'єкту інвестиційної програми, що також свідчить про те, що розмір виплати (орендної плати) прямо пропорційно залежить від розміру переданої земельної ділянки в користування.
Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно зі статтею Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Таким чином, на відміну від інвестиційного договору, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
З положень договору інвестування вбачається, що СФГ «Васильок» передав за плату (п.6.1 спірного договору) у володіння і користування земельну ділянку загальною площею 5,7167га, кадастровий номер 4424082500:11:002:0094 (п.п.2.2, 4.1 спірного договору) на строк до 17.12.2019 (п.2.3 спірного договору), а ФГ «Агродар» зобов'язалося використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (п.п.3.2, 3.3, 3.4 спірного договору) та своєчасно сплачувати плату за користування земельною ділянкою (п.3.5 договору інвестування).
Здійснивши аналіз положень спірного договору інвестування від 26.12.2017, суд апеляційної інстанції встановив, що він містить всі істотні умови та ознаки договору оренди, у зв'язку з чим погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірний договір укладений з метою приховання іншого правочину, договору суборенди, оскільки земельна ділянка, яка є предметом спірного договору, перебуває у позивача на підставі договору оренди від 11.12.2014 №28, укладеного між ОСОБА_1 (орендодавцем) та Селянським фермерським господарством «Васильок» (орендарем).
Враховуючи викладене, до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК України та Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору, які регулюють правовідносини оренди.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Умовами договору оренди землі від 11.12.2014, укладеного між ОСОБА_1 (орендодавцем) та СФГ «Васильок» (орендарем), не передбачено право орендаря передавати отриману ним земельну ділянку в суборенду.
Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення СФГ «Васильок» до ОСОБА_1 з проханням надати згоду на передачу орендованої ним земельної ділянки за договором оренди землі від 11.12.2014 в суборенду та письмового повідомлення ОСОБА_1 щодо своєї згоди чи заперечення щодо суборенди земельної ділянки СФГ «Агродар».
Натомість, у письмових поясненнях від 23.09.2019, наданих місцевому господарському суду, ОСОБА_1 зазначила, що вона не надавала згоду на укладення договору інвестування, який за своєю правовою природою є договором суборенди, а тому вважає, що оспорюваний договір порушує її права як власника землі (т.1, а.с.146-148).
З наведеного вбачається, що спірний договір інвестування від 26.12.2017, який за своєю правовою природою є договором суборенди, укладений з порушенням вимоги частини 1 статті 8 Закону України «Про оренду землі», що в силу приписів частини 1 статті 203 ГПК України є підставою для визнання його недійсним.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вимогами частини 6 статті 6 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину) встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Статтею 125 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину) встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно зі статтею 126 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину) державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
У постанові від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди має значення момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна, з якими закон пов'язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб'єктивних прав та обов'язків.
З матеріалів справи вбачається, що 29.03.2019 (тобто до моменту звернення позивача з позовом до суду) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване речове право на земельну ділянку площею 5,7167га, що розташована на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області, кадастровий номер 44240/2500:11:002:0094, за СФГ «Агродар» на підставі договору інвестування від 26.12.2017 (т.1, а.с.25).
Натомість, частиною 5 статті 8 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину) договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Відповідно до статті 210 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину) правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Статтею 30 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010 N 1878-VI (далі - Закон N 1878-VI), який набрав чинності 01.01.2012, у Законі України "Про оренду землі" статтю 6 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону" та виключено статті 18 і 20 цього Закону.
Статтями 18, 20 Закону України "Про оренду землі" до набрання чинності Закону N 1878-VI було встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.
Отже, як правильно зазначив місцевий господарський суд, Законом України N1878-VI виключені з Закону України "Про оренду землі" положення, що врегулювали відносини, пов'язані з державною реєстрацією договору оренди землі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2012 №824 «Деякі питання державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка відповідно до пункту 5 набрала чинності з 01.01.2013, затверджено Перелік постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, зокрема, Постанова Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 N 671 "Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів".
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що оскільки Державний реєстр правочинів припинив своє функціонування з 01.01.2013, даний факт унеможливлює здійснення державної реєстрації саме правочину, а отже, в статті 8 Закону України «Про оренду землі» залишилась рудиментарна норма про необхідність реєстрації саме договору суборенди земельної ділянки, реалізація якої в частині реєстрації у Державному реєстрі правочинів є неможливою з підстав відсутності фізичної можливості вчинення такої дії у зв'язку з відсутністю відповідного реєстру та правового підґрунтя його функціонування.
Доводи відповідача про те, що ФГ «Васильок-2018» не є стороною спірного правочину, не приймаються судом апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до п.1.1 Статуту Фермерського господарства «Васильок-2018» (ідентифікаційний код юридичної особи 21809154), Фермерське господарство «Васильок-2018» є юридичною особою, старе найменування якого було Селянське (Фермерське) господарство «Васильок» (перейменоване у зв'язку з приведенням найменування у відповідність до вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 05.03.2012 №368/5 (т.1, а.с.85-87).
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 15.03.2014 ідентифікаційний код юридичної особи - Селянського (Фермерського) господарства «Васильок» був 21809154, що також відображено у договорі оренди землі від 11.12.2014 та у спірному договорі інвестування від 26.12.2017, ідентифікаційний код юридичної особи - Фермерського господарства «Васильок-2018» також - 21809154.
Згідно з пунктом 6 Положення Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 N118, ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Пунктами 1-3 частини 2 статті 9 вказаного Закону встановлено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (далі - ідентифікаційний код); організаційно-правова форма.
Відповідно до частин 1,4 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Враховуючи те, що код юридичної особи Фермерського господарства «Васильок-2018» є ідентичним коду юридичної особи Селянське (Фермерське) господарство «Васильок», а у п.1.1 Статуту Фермерського господарства «Васильок-2018» визначено те, що старе найменування господарства було Селянське (Фермерське) господарство «Васильок», яке було перейменоване у зв'язку з приведенням найменування у відповідність до вимог чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відбулася зміна найменування юридичної особи, а тому посилання відповідача на те, що позивач не являється стороною оскаржуваного договору, є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Також є безпідставними доводи скаржника про те, що стороною спірного договору є ОСОБА_2 . , якого суд мав залучити до участі у справі як голову СФГ «Васильок», оскільки за приписами статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Правочини юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою для виникнення відносин представництва, в якому особа в силу закону чи Статуту діє від імені цієї юридичної особи, а отже стороною правочину, який підписаний будь-якою уповноваженою на то особою є юридична особа від імені якої він діє, а не безпосередньо виконавчий орган цієї юридичної особи, зокрема, у правовідносинах, що склалися, голова фермерського господарська.
Посилання скаржника на те, що судом порушено його право на доступ до суду, оскільки рішення у справі прийнято за відсутності представника відповідача, також є безпідставними, оскільки провадження у справі відкрито 18.06.2019, оскаржуване рішення ухвалене місцевим господарським судом 05.12.2019. При цьому, в судове засідання 15.07.2019 представник відповідача не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи (т.1, а.с.44); в судовому засіданні 23.09.2019 представник відповідача також не прибув, однак подав клопотання про відкладення підготовчого засідання. Ухвалою Господарського суду Луганської області від 23.09.2019 підготовче засідання відкладено на 21.10.2019 за клопотанням відповідача (т.1,а.с.160,161). В судовому засіданні 21.10.2019 у даній справі був присутній представник відповідача, що підтверджується протоколом судового засідання від 21.10.2019 (т.1,а.с.188). В судовому засіданні 05.11.2019 відповідачем подано заяву про відвід судді (т.1,а.с.216), в задоволенні якої ухвалою суду першої інстанції від 07.11.2019 відмовлено. Ухвалою суду першої інстанції від 08.11.2019 розгляд справи призначено на 05.12.2019. 03.12.2019 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи. З наведеного в сукупності вбачається, що відповідач мав достатньо часу та можливості надати всі необхідні документи для розгляду справи та висловити своє ставлення до позовних вимог як в усній, так і в письмовій формі, а отже місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано основних засад господарського судочинства, зокрема, таких як, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; верховенства права; розумність строків розгляду справи судом.
Відповідно до вимог статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (76 ГПК України).
Згідно із статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
За таких обставин, враховуючи межі перегляду рішення місцевого господарського суду, визначені частиною 1 статті 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення Господарський суд Луганської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв'язку з чим апеляційна скарга Селянського фермерського господарства «Агродар» не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2019 у справі №905/320/19 слід залишити без змін.
Відповідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст.129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, ст.ст. 276, 281- 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства «Агродар» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Луганської області від 05.12.2019 у справі №905/320/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 25.03.2020
Головуючий суддя Л.І. Бородіна
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.В. Плахов