25 березня 2020 року Справа № 160/13509/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
28.12.2019 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки від 20.05.2019 № Ф-1805-51У винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1805-51У від 20.05.2019 відповідно до якої нараховано борг (недоїмку) з єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн. Позивач вважає протиправним нарахування боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки згідно постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2010 по справі № 2а-15274/09/0470 було припинено підприємницьку діяльність позивача, у зв'язку з чим вказана вимога про сплату боргу (недоїмки), є неправомірною та підлягає скасуванню. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.
02.01.2020 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1805-51У від 20.05.2019 на суму 21 030,90 грн. до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 160/13509/19.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, з підстав невідповідності останньої вимогам ст. 161 КАС України.
На виконання вимог ухвали суду, 23.01.2020 позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 28.01.2020 відкрито провадження у справі № 160/13509/19 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
19.02.2020 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що оскаржувана вимога є правомірною, та такою, що винесена відповідно до вимог діючого законодавства, оскільки станом на 01.05.2019 в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 виникла недоїмка в розмірі 21 030,90 грн. З огляду на що, підстави для скасування вимоги № Ф-1805-51У від 20.05.2019 відсутні.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 11.02.2008 був зареєстрований як фізична особа - підприємець та взятий на облік як платник єдиного внеску.
02.04.2010 постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 2а-15274/09/0470, адміністративний позов Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності - задоволено.
Припинено підприємницьку діяльність суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
20.05.2019 Головне управління ДПС у Дніпропетровській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1805-51У з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 21 030,90 грн.
Позивач вважає вказану вимогу протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
При вирішенні спору суд виходить із того, що спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Як передбачено нормою ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 6 Закону № 2464-VI, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Таким чином, фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність та яка зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, є платником єдиного внеску, при цьому, враховуючи положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», незалежно від того чи отримує вона дохід від такої діяльності чи ні.
У спірному випадку неможливо стверджувати про те, що у періоди 2017-2019 років позивач був суб'єктом справляння єдиного внеску.
Так встановлені обставини справи свідчать про те, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2010 у справі № 2а-15274/09/0470, яка набрала законної сили 26.04.2011, припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
При цьому, підприємницьку діяльність позивача у справі припинено саме за позовом податкового органу відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV, згідно з якої в редакції на час прийняття судового рішення, підставою для постановлення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, зокрема, є неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.
Судом у справі № 2а-15274/09/0470 встановлено, що відповідачем податкова звітність не надавалась з квітня 2008 року.
Отже, рішенням суду, яке набрало законної сили та яке є обов'язковим до виконання, припинено право ОСОБА_1 на здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 49 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», в редакції на час прийняття зазначеного судового рішення, суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця.
Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.
Державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.
Отже порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, не передбачав вчинення будь-яких дій з боку особи, відносно якої таке рішення ухвалено, задля державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.
Таким чином, за встановлених обставин не можливо стверджувати про те, що сам факт державної реєстрації припинення позивача як фізичної особи-підприємця є безумовною підставою для виконання ним обов'язку по сплаті єдиного внеску у вказаному періоді.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що саме органами доходів і зборів, до яких входить відповідач, ведеться облік платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців.
Тобто, саме відповідач повинен володіти інформацією щодо дати реєстрації позивача як фізичною особою - підприємцем, дати припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, дати взяття його на облік, як платника єдиного внеску. Після припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця саме органи доходів і зборів повинні провести перевірку та остаточні розрахунки та зняти з обліку особу, підприємницьку діяльність якої припинено.
Крім того, не внесення державним реєстратором судового рішення про припинення підприємницької діяльності до ЄДРПОУ не свідчить про подальше провадження цією особою господарської діяльності, відповідно сплачувати єдиний внесок.
Таким чином, враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно сформував оскаржену вимогу відповідно до якої нарахований борг (недоїмку) з єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС Українивизначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд вважає, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1568183941.1 від 27.12.2019.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 № Ф-1805-51У винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн., відповідно до квитанції № 0.0.1568183941.1 від 27.12.2019.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Повний текст рішення суду складений 25 березня 2020 року.
Суддя А. Ю. Рищенко