02 березня 2020 року Справа № 160/13262/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЮркова Е.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, -
26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 5413-51 від 22.11.2018;
- визначити недійсною податкову декларацію зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2018 рік та ліквідаційну податкову декларацію зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за січень-лютий 2019 року;
- повернути помилково сплачену суму боргу у розмірі 20112,84 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є інвалідом 3 групи з 22.06.2017 року та отримує відповідну державну соціальну допомогу. Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 25.10.2000 року був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, був платником на загальній системі оподаткування. Вказує, що підприємницьку діяльність фактично не проводив, офіційно припинив таку діяльність 04.02.2019 року. Посилається на те, що через наявне психічне захворювання не міг адекватно оцінити обставини з нарахуванням та сплатою єдиного соціального внеску, тому помилково подав звіт зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2018 рік та ліквідаційний звіт за 2019 рік. Отримавши вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 5413-51 від 22.11.2018 року сплатив суму заборгованості в обсязі 20112,84 грн. Крім того вказує, що звільнений від сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування на підставі ч.4 ст.4 Закону № 2464, оскільки є інвалідом та отримує відповідно до закону соціальну допомогу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.01.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити повністю у задоволенні позовної заяви, посилаючись на те, що частиною 1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску: є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до значених норм, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Також вказує, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. За 2017 рік ця сума була 3200 грн. (мінімальна заробітна плата) * 22% = 704 грн./місяць, за 2018 рік ця сума була 3723 грн. * 22% = 819,06 грн./місяць та за 2019 рік ця сума була 3706 грн. (мінімальна заробітна плата) * 22% = 918,06 грн./місяць.
10.02.2020 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій було підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві як підстави для задоволення позову.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у період з 25.10.2000 року по 05.02.2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, та перебував на загальній системі оподаткування; дані про реєстраційний номер платника єдиного внеску: НОМЕР_2.
08.02.2019 року ОСОБА_1 було подано до Шевченківського управління Головного управління ДПС у Дніпропетровській області звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, згідно якої нараховано суму єдиного внеску за рік у розмірі 9828,72 грн.
01.03.2019 року ОСОБА_1 було подано до Шевченківського управління Головного управління ДПС у Дніпропетровській області звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік, згідно якої нараховано суму єдиного внеску за січень-лютий 2019 року у розмірі 1836,12 грн.
Головним управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-5413-51 від 22.11.2018 року на суму 15819,54 грн., у тому числі: недоїмка 15819,54 грн.
12.02.2019 року ОСОБА_1 сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 20112,84 грн., що підтверджено квитанцією № 0.0.1264443639.1.
Відповідно до довідки Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради у Шевченківському районі від 16.12.2019 року № 07.12/2/2501 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Центральному управлінні соціального захисту населення Дніпровської міської ради у Шевченківському районі та з 22.06.2017 р. до 30.06.2020 р. як особа з інвалідністю ІІІ групи. При цьому вказана довідка не містить інформації щодо виплати допомоги.
Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України встановлений обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Так, пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно частини 4 статті 4 Закону №2464 особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, відповідно до довідки Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради у Шевченківському районі від 16.12.2019 року № 07.12/2/2501 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Центральному управлінні соціального захисту населення Дніпровської міської ради у Шевченківському районі та з 22.06.2017 р. до 30.06.2020 р. як особа з інвалідністю ІІІ групи. При цьому вказана довідка не містить інформації щодо виплати допомоги.
Доказів отримання ОСОБА_1 відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги матеріали справи не містять.
Суд акцентує, що приписами частини 4 статті 4 Закону №2464 визначено, що особи з інвалідністю можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пункту першого розділу ІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 року № 435, звіт до органів доходів і зборів подається страхувальником або відповідальною особою страхувальника за основним місцем взяття на облік як платника єдиного внеску в органах доходів і зборів в один із таких способів: на паперових носіях, якщо у страхувальника кількість застрахованих осіб не перевищує п'яти.
12.02.2019 року ОСОБА_1 сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 20112,84 грн., що підтверджено квитанцією № 0.0.1264443639.1. Вказані обставини підтверджують добровільну участь позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування шляхом сплати визначеної суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Також факт подання позивачем до Шевченківського управління Головного управління ДПС у Дніпропетровській області звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 та 2019 роки, згідно яких нараховано суму єдиного внеску у розмірі 9828,72 грн. та 1836,12 грн., відповідно, вказують на добровільність дій з декларування суми єдиного внеску.
Частиною 2 статті 6 Закону №2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказаний правови й висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.
Окрім того, за приписами пункту 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зареєстрованого наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо: сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі.
Отже, вимога Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-5413-51 від 22.11.2018 року на суму 15819,54 грн. є відкликаною.
Під час перевірки правомірності оскаржуваного рішення суд враховує, чи прийнято воно з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищезазначені висновки суду, оскільки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваної вимоги, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-5413-51 від 22.11.2018 року на суму 15819,54 грн.
Щодо вимоги про повернення помилково сплаченої суми боргу у розмірі 20112,84 грн., суд вказує, що із страховими коштами, акумульованими на рахунках податкових органів, здійснюються такі операції: повернення платникам єдиного внеску надміру або помилково сплачених сум (частина 2 статті 11 Закону № 2464-VI).
Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначені у статті 43 Податкового кодексу України, згідно якої помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
За пунктом 3 наведеної статті обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Відповідно до пункту 43.4 статті 43 Податкового кодексу України платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
За правилами пункту 43.5 статті 43 Податкового кодексу України контролюючий орган готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Аналізуючи норми статті 43 Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум коштів з відповідного бюджету є дотримання встановленого порядку повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, зокрема щодо подання заяви про таке повернення, та підготування висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Судом не встановлення наявності надміру або помилково сплачених сум єдиного внеску та дотримання встановленого порядку повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань.
Також, щодо вимоги про визначення недійсною податкову декларацію зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2018 рік та ліквідаційну податкову декларацію зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за січень-лютий 2019 року суд вказує, що позивачем обрано не належний спосіб захисту прав, з огляду на що вимоги в ці й частині задоволенню не підлягають.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, отже позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про відсутність підстав для присудження і всіх здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 193, 241-246, 250, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул.Сімферопольська, буд. 17-а, ІК в ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 02 березня 2020 року.
Суддя Е.О. Юрков