26 лютого 2020 року Справа № 160/11532/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ), грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (06.02.2019р.);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ), грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (06.02.2019р.).
В обґрунтування позову та відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначив, що за час проходження військової служби в період з 12.08.2017 року по 16.12.2017 року позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операцій у м. Часів Яр Донецької області, що підтверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2018р. за №78. Враховуючи участь у зазначеній вище антитерористичній операції, ОСОБА_1 було надано статус учасника бойових дій та видано відповідне посвідчення (серія НОМЕР_4 від 03.03.2018р.). Отже, позивач вважає, що має право на пільги, встановлені законодавством для учасників бойових дій. 04.11.2019 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування і виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік. Проте відповідь на момент подання даної позовної заяви так і не отримана. Відтак, таку бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік позивач вважає безпідставною та протиправною. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу, військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не було проведено з останнім усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з 2017 року по 2019 рік.
Військовою частиною НОМЕР_1 до суду подано відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. В мотивування своєї правової позиції відповідач заначив, що наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 18.08.2016 року № 328 позивача призначено на посаду старшого оперативного чергового запасного командного пункту військової частини НОМЕР_1 . 20.08.2016 року позивач прибув з військової частини НОМЕР_5 м. Васильків та був зарахований до списків особового складу, на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.12.2018 року № 771 позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом "К", відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". 06.02.2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №27 від 06.02.2019. За час проходження військової служби в період з 12.08.2017 по 16.12.2017 позивач дійсно безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, що підтверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_1 №78 від 05.03.2018, про те, статус учасника бойових дій, відповідно до копії посвідчення НОМЕР_4 від 03.03.2018, він отримав саме 03.03.2018, а отже і право на пільги, передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", йому було надано також з 03.03.2018. Довідка командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2018 №78 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, була видана на підставі наказів ПЗК АТЦ при СБУ від 31.07.2017 № 65дск, (по стройовій частині) від 15.08.2017 №231дск, від 14.12.2017 № 115дек, (по стройовій частині) від 16.12.2017 № 355дек, які на період проходження військової служби у складі військової частини НОМЕР_1 перебували в особовій справі позивача. На даний час особова справа позивача перебуває у Соборному РВК м. Дніпро. Із тексту довідки, вона є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій, але жодним чином не підтверджує відповідний статус. Відповідно до п. 6 Порядку №413 дана довідка є одним з перелічених документів для розгляду відповідної комісії щодо надання статусу учасника бойових дій. Абзацом шостим п. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, накази про звільнення яких підписано в минулому році, але не виключеним із списків військової частини, відпустки за період служби в поточному році не надаються, тобто у 2019 році під час виключення зі списків частини на позивача не поширювався жоден із видів відпусток. Таким чином, порушене питання позивачем, до військової частини НОМЕР_1 , щодо не використання ним додаткової пільгової відпусти як учасника бойових дій у 2017 та 2019 роках, є необґрунтованим та безпідставним, так як право на пільги як учасник бойових дій, позивачем було набуто лише у 2018 році (а саме 03.03.2018), а звільнено 29.12.2018. Також відповідач зазначає, що порушене питання позивачем до військової частини НОМЕР_1 щодо протиправної бездіяльності у зв'язку з не нарахуванням та невиплатою грошової компенсації за невикористання календарних днів пільгової додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік є необґрунтованим та безпідставним з огляду на відсутність бажання від останнього скористатись даною пільгою перебуваючи ще у статусі військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 . Твердження позивача про бездіяльність відповідача є необґрунтованим та безпідставним з огляду на те, що останньому стало відомо про всі нарахування та виплати 06.02.2019 з якими він погодився та на протязі місяця не скористався передбаченою законом можливістю досудового порядку вирішення спорів, а ні передбаченим терміном ч. 5 ст. 122 КАС України звернення до суду, що підтверджується матеріалами справи, тобто тільки вже 18.11.2019.
Щодо заяви військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без руху з огляду на норми ст. 122 КАС України, яка надійшла до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду 15.01.2020 року, суд зазначає, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці. Отже, право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не обмежується жодним строком, та означена заява судом до уваги не приймається.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.
У період з 10.01.2020 року по 24.01.2020 року, та 21.02.2020 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній відпустці, а в період з 27.01.2020 року по 31.01.2020 року перебував на лікарняному.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 03.03.2018 року (Серія НОМЕР_4 ), яке видано військової частиною НОМЕР_6 .
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_7 05.03.2018 року за №78 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, позивач в період з 12.08.2017 року по 16.12.2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції у м. Часів Яр Донецької області.
Як убачається із витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) полковника ОСОБА_2 від 06.02.2019 року № 27 підполковника ОСОБА_1 , старшого оперативного чергового запасного командного пункту військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.12.2018 року №771 з військової служби у запас за пунктом «К» (які проходіть військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважано таким, що 06.02.2019 року справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до Соборного РВК м. Дніпра. З 06.02.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах на момент звільнення становить: календарна - 27 рік 06 місяців, пільгова вислуга становить 28 років 01 місяці. Щорічна основна відпустка за 2019 рік не використана, грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік не отримував. Виплачено грошову компенсацію за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік. Матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, позивач не отримував. Виплачено щомісячну премію відповідно до телеграмного розпорядження від 29.12.2018 року №248/9240 за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 35% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням окладу за військовим званням посадового окладу та надбавки за вислугу років. Виплачено одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 за 24 календарних років. Постійним житлом за рахунок Міністерства оборони України забезпечувався. Згідно ПКМУ від 16.03.2016 року №178 виплачено грошову компенсацію вартості за неотримання речового майна у розмірі 92 297,69 (дев'яносто дві тисячі двісті дев'яносто сім гривень 69 коп.) гривень. Припинено доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю. Звільнено з правом носіння військової форми одягу.
04.11.2019 року на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 позивач направив засобами поштового зв'язку вимогу щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додатковї відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.02.2019 року.
Не отримавши відповідь від відповідача на означену вимогу, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Таким чином, суд зазначає, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у період з 2017 по 2019 роки додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача про те, що позивачем пропущено передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Вказана правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 16.05.2019р. у зразковій справі №620/4218/18, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019р. залишено без змін.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку зі звільненням ОСОБА_4 від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ), грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (06.02.2019р.);
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ), грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (06.02.2019р.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник