Справа № 638/19646/19
Провадження № 2/638/1387/20
іменем України
19.03.2020 Дзержинський районний суд міста Харкова у складі
головуючого судді Штих Т.В.,
за участі секретарі Дзюба Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи ОСОБА_3 , КП « Жилкомсервіс» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 треті особи ОСОБА_3 , КП « Жилкомсервіс» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що вона мешкає в квартирі розташованій за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира не приватизована.
Окрім позивача в зазначеній квартирі зареєстрований відповідач.
Право користування спірним житловим приміщенням Відповідач, набув як наймач двох кімнат за вказаною адресою, на підставі рішення ВК від 05 жовтня 2010 року № 238/3. У вищевказаній квартирі відповідач не проживає. Відповідач добровільно залишив квартиру, вивіз всі свої особисті речі у зв'язку з укладенням шлюбу. В теперішній час відповідач разом з новою дружиною по іншій адресі.
В теперішній час їхні стосунки погіршились і добровільно відповідач не бажає знятись з реєстрації. Позивач самостійно проводить ремонт в квартирі, самостійно оплачує комунальні послуги та несе інші витрати по утриманню квартири. Реєстрація відповідача в указаній квартирі, призводить до понесення нею додаткових необґрунтованих витрат на оплату комунальних послуг, оскільки, вартість комунальних послуг вираховується в залежності від кількості осіб, зареєстрованих в житловому приміщенні.
Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позову. Зазначив, що він не мешкає в указаній квартирі більше року, не має там своїх речей, не обслуговується медично та не отримує кореспонденцію за указаною адресою. Проте не має можливості зареєструвати інше місце мешкання, тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що з позивачкою у них була домовленість про те, що він зареєстрований проте не мешкає з метою наявності у нього офіційної реєстрації.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 надала до суду заяву, де просила суд розглядати справу за її відсутності, у судове засідання не з'явилась, про час та дату судового розгляду повідомлялись належним чином.
У відповідності до ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.
Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.
Дослідивши докази, вивчивши обставини справи, проаналізувавши кожний доказ окремо, а також в їх сукупності, суд приходить до висновку, що права позивача, були порушені відповідачем і вони підлягають захисту в спосіб, про який просить позивач з наступних підстав.
Відповідно рішення ВК Дзержинської районної ради і м. Харкові від 05 жовтня 2010 року № 238/3 ОСОБА_2 був визнаний наймачем двох кімнат житловою площею 23,2 кв.м. у комунальній квартирі АДРЕСА_2 .
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу сторони розірвали шлюб 10 грудня 2019 року.
Відповідно до довідки про зареєстрований осіб за вказаною адресою зареєстровані позивач, відповідач та третя особа ОСОБА_3 .
Згідно роз'яснень, наданих в п.39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК. З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.
Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідач у судовому засіданні стверджував, що не мешкає у даній квартирі понад один рік, тобто визнав факт свого не проживання більше одного року. Вимоги відповідача щодо необхідності йому бути зареєстрований за указаною адресою і тому позов не може бути задоволений, суд не може прийняти як підставу відмови у задоволенні позовних вимог.
Верховний Суд України в Постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709 цс 16 зазначив, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням (ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. №1382-IV).
За ч. 1, п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 141, 259, 263 265, 280 - 282 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи ОСОБА_3 , КП « Жилкомсервіс» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою за адресою АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_1 судові витрати, а саме: судовий збір за звернення з позовом в сумі 768 гривни 40 копійок (сімсот шістдесят вісім гривні 40 копійок)
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.
Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.
Суддя : Штих Т.В.