Номер провадження 2/754/2601/20
Справа №755/15328/19
іменем України
16 березня 2020 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
судді Саламон О.Б.
з участю секретаря судового засідання Крутікової-Вільховченко І.І.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
третьої особи ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, з вимогами до відповідача ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності, а саме визнати за нею право власності на кв. АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивує тим, що з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі, під час якого було придбано спірне майно. З 1993 року вона та відповідач проживали разом як сім'я. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_5 . 26.02.1996 між ними було укладено шлюб, який зареєстрований в відділі реєстрації актів громадянського стану Ватутінського району міста Києва, актовий запис № 195. З моменту укладання шлюбу, ми проживали в квартирі її, позивача, батьків за адресою: АДРЕСА_2 , яка була отримана вітчимом 27.08.1971 на підставі ордеру № Г 168593 виданого УССР Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів, на трьох осіб: ОСОБА_6 (вітчим), ОСОБА_7 (дружина) та ОСОБА_1 (дочка). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, після смерті якого ОСОБА_7 стала власником квартири в порядку спадкування. Відповідач ОСОБА_3 на той час офіційно не працював, підробляв маклером, вона, позивачв, на той час була в декретній відпустці по догляду за дитиною, постійно бракувало коштів. Спільне проживання ставало нестерпним, постійні сварки з сестрою та прагнення відповідача жити окремо, щоб зберегти сім'ю, підштовхнули її, позивача, маму зробити пропозиції продати цю квартиру та купити дві однокімнатні квартири, одну сестрі та одну їй з чоловіком, оскільки на той час мама одружилась з іншим чоловіком і мешкала за адресою чоловіка. В 1995-1996 р.р. ОСОБА_8 продала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Кошти між сестрами ОСОБА_9 та ОСОБА_1 поділені були порівну. 05 березня 1996 року ОСОБА_9 купує квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Деякий час ми з сім'єю проживали на вийнятих квартирах. Час минав, курс долара різко почав падати, побоюючись, що я та моя дитина взагалі залишимося без житла, вирішила купувати квартиру в межах суми, яку мені надала мама від продажу кв. АДРЕСА_4 . 21 серпня 1997 року в Українській біржі «Десятинна» між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 , однак 23.11.2000 шлюб було розірвано. Після розлучення з відповідачем погоджено, що він прав на квартиру не має, а вона, в свою чергу, не пред'являла прав на батьківство та звернення до суду з відповідними позовами щодо аліментів. Відповідач ОСОБА_11 весь цей час, ще задовго до розлучення у 2000 році проживає в іншій сім'ї, не спілкується, намір про поділ майна не проявляв, що є фактичним визнанням того, що квартира належить їй, позивачу, на праві власності, на тій підставі, що квартира була придбана за особисті кошти позивача, при цьому відповідач не має жодного відношення до вищевказаної квартири, саме тому після розлучення він і не звертався до суду з позовом про поділ майна подружжя. Задовго до розлучення як подружжя разом не проживали, так як відповідач не виявляв такого бажання, весь час дитина знаходилися лише на утриманні її, позивача, фактичне місцезнаходження відповідача досі не відоме. Однак, не зважаючи на вказані обставини, розпорядитися квартирою вона не може, тому як нотаріус вимагає від обов'язкову письмову згоду відповідача або рішення суду, що спірна квартири є особистою її власністю.
Відповідач правом надання відзиву не скористався.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27.09.2019 справу передано за підсудністю до Деснянського районного суд м. Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями від вказана цивільна справа розприділена судді Саламон О.Б.
23.10.2019 ухвалою суду позов залишено без руху.
15.11.2019 ухвалою суду прийнято позовну заяву до свого провадження та відкрито провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання по справі.
Під час підготовчого провадження, судом задоволено клопотання сторони позивача щодо надання договору купівлі - продажу квартири, долучено до матеріалів справи письмові докази.
Сторони в підготовчому провадженні не виявили бажання затвердження мирової угоди, врегулювання спору за участі судді, залучення до участі у справі інших осіб.
Представник позивача та відповідач зазначили, що ними подані всі докази, повідомлено всі обставини справи, які їм відомі, клопотань, заяв не мають, не заперечували щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Представник позивача та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні позов щодо визнання права особистої приватної власності за його колишньою дружиною - ОСОБА_1 визнав, не заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, однак заперечував щодо деяких фактів, зазначених у позові. Зазначив про те, що перебуваючи у шлюбі, працював та забезпечував лише він, син отримував найкраще харчування, сім"я забезпечувалася лише завдяки йому, при цьому на даний час відсутнє спілкування з сином по вині позивача, однак у вихованні сина приймав активну участь. Щодо квартири ніколи не заперечував та не заперечує, тому позов щодо визнання права особистої приватної власності за позивачем визнає.
Третя особа - ОСОБА_4 позов підтримав.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено.
З 1993 року сторони проживали разом як сім'я, перебували у цивільному шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син - ОСОБА_5 .
26 лютого 1996 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстрований в відділі реєстрації актів громадянського стану Ватутінського району міста Києва.
З моменту укладання шлюбу, сторони проживали в квартирі батьків позивача за адресою: АДРЕСА_2 , яка була отримана 27.08.1971 на підставі ордеру № НОМЕР_1 , виданого УССР Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів, на трьох осіб: ОСОБА_6 (вітчим), ОСОБА_7 (дружина) та ОСОБА_1 (дочка).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 помер, після смерті якого ОСОБА_7 стала власником квартири в порядку спадкування.
В 1995-1996 р.р. ОСОБА_7 продала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Кошти між сестрами ОСОБА_9 та ОСОБА_1 поділені були порівну, про що не заперечував відповідач.
05 березня 1996 року сестра позивача - ОСОБА_9 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
В подальшому вирішили придбати квартиру в межах суми, яку надано матір'ю позивача від продажу кв. АДРЕСА_4 .
21 серпня 1997 року в Українській біржі «Десятинна» між ОСОБА_10 та позивачем ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 , при цьому шлюб було розірвано 23 листопада 2000 року.
Вбачається, що спірне майно придбано за час перебування сторін у шлюбі.
Ще задовго до розлучення у 2000 році сторони як подружжя разом не проживали, відповідач ОСОБА_11 проживав в іншій сім'ї, не спілкувався, намір про поділ майна не проявляв. Однак, не зважаючи на вказані обставини, розпорядитися квартирою позивач не взмозі, оскільки нотаріус вимагає обов'язкову письмову згоду відповідача або рішення суду, що спірна квартири є особистою її власністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно ст. 63 цього кодексу дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За правилами ч. 1 ст. 70 кодексу у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ст. 77-80 ЦПК України, належними, допустимими та достатніми є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, на підставі них можна встановити дійсні обставини справи, у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 22 КпШС України, яка діяла на час виникнення між сторонами спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припинення шлюбу, власністю кожного з них.
Таким чином, вказані норми встановлюють загальні принципи нормативно- правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу та майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але під час їх роздільного проживання за кошти, які належали їй (йому) особисто, є особистою приватною власністю кожного з них.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи вказані норми та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане, тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Такі правові висновки містять постанови пленуму Верховного суду України від 05.04.2017 року у справі № 6-399цс17, та від 07.09.2016 року у справі № 6-801цс16.
Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно- правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Враховуючи той факт, що спірна квартира позивачем була придбана за особисті кошти, то вона не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є її особистою приватною власністю.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1)час набуття майна;
2)кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.
Відповідно до ч.1 ст. 57СК України особистою приватною власністю дружини,чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до п. 23 Постанови пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, суд зобов'язаний з'ясувати, чи це майно може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, чи є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Суд вважає обґрунтованими посилання сторони позивача на те, що квартира є особистим майном позивача, незважаючи на той факт, що квартира придбана під час перебування сторін у шлюбі, оскільки вбачається, що вказане майно придбано в період шлюбу, однак суду надані належні, допустимі та достатні докази у порядку ст. 81 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, в тому числі визнання відповідачем позову, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 10, 15, 30, 60, 214 ЦПК України, ст. ст. 60, 63, 68-69, ч.1 ст.70,71, ст. 110 -112 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_5 про визнання права власності - задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1
(загальною площею - 20,8 кв.м, житловою площею - 10,30 кв.м) особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.
Позивач ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 .
Відповідач ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП невідомий, місце проживання: АДРЕСА_6 .
Третя особа ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 .
Повний текст рішення суду складено 24 березня 2020 року.
Суддя Деснянського районного суду м. Києва О.Б. Саламон