Номер провадження 2/754/842/20 Справа №754/7471/19
Іменем України
23 січня 2020 року м. Київ
Деснянський районний суд м. Києва в складі
головуючого судді Клочко І.В.,
за участю
секретаря судового засідання Шевчук М.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 21.06.2013р. між позивачем та відповідачем був укладений договір підряду. Відповідно до умов вищевказаного договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виготовити столярні вироби - двоє сходів з дуба під тонування до 30.10.2013 р.
Згідно до п. 1.5 Договору побутового підряду, останній вважається укладеним після підписання сторонами, та проплати авансу в розмірі 80% від загальної суми (16000 доларів США). Аванс у розмірі 12800 доларів США позивач сплатив в день укладення договору 21.06.2013 р.
Підпунктом 2.1 п. 2 Договору побутового підряду, сторони визначили, що оплата здійснюється за підготовку сходів з дуба, що включає в себе підготовку проекту, шліфування, покриття, фрезерування, переклеювання, покриття, доставка + монтаж, який здійснюється після переплати.
Відповідач не виконав взятого на себе зобов'язання у встановлений строк, враховуючи дану підставу, відповідач ініціював зміну власного зобов'язання в частині строків виготовлення замовлення та його монтажу - перенісши їх до 16.01.2014 р., про що була написана власноручна розписка.
Відповідач також не виконав і нового взятого на себе зобов'язання, ініціювавши зміну власного зобов'язання в частині строків виготовлення замовлення (сходів) - перенісши їх до 10.10.2014 р., про що була написана розписка.
У зв'язку з невиконанням умов договору, 29.09.2015 р. між сторонами був укладений Договір новації, на підставі якого у відповідача виникло перед позивачем зобов'язання.
Відповідно до пунктів 3 - 8 Договору новації відповідач сплачує позивачу грошову суму в розмірі 276 736,00 грн., що є еквівалентом 12800 доларів США, протягом 3 років і 7 місяців до 29.04.2019р., відповідно до розрахунку.
В той же час, відповідач не виконав належним чином умови договору новації та сплатив лише гривневий еквівалент 2333,31 доларів США.
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму основного боргу гривневий еквівалент 10466,69 доларів США, пеню в розмірі 64237,35 грн. та 3% річних в розмірі 337,44 доларів США.
В судове засідання позивач та представник позивача з'явилися підтримали позовні вимоги та просили їх задовільнити. Проти винесення заочного рішення не заперечували.
Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, до суду не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
За даних обставин, заслухавши думку позивача, суд вважав за можливе провести заочний розгляд справи за правилами Глави II Розділу III ЦПК України.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.Суд, заслухавши позивача та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи не містять доказів щодо повернення грошових коштів позивачу.
Непроведення розрахунку в повній мірі відповідачем в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.
На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ч. 1 та 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до п. 7 Договору новації - у разі несвоєчасної сплати коштів, відповідачем нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день сплати коштів за кожен день прострочення платежу, відповідно до умов договору новації відповідач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 64 237,35 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до постанови Великої палати Верховного суду України від 28 березня 2018 р. у справі № 444/9519/12 зробила правовий висновок про те, що у правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов'язання поза межами строку дії договору права та інтереси позивача забезпечені частиною другою ст. 625 ЦК України,яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У частині другій ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
При обрахунку 3% річних за основу береться розмір простроченої суми, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Така правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного суду України від 16.01.2019 р. у справі № 373/2054/16-ц.
Враховуючи викладене з відповідач зобов'язаний сплатити 3% річних від простроченої суми в розмірі 337,44 доларів США.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню на користь держави судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10 ЗУ «Про захист справ споживачів», ст. ст. 11, 16, 52, 202, 205, 509, 526, 527, 546, 549, 625, 629, 654, 872, 1053 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76-79, 81, 82, 141, 279 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 10466,69 доларів США, пеню в розмірі 64237,35 грн. та три відсотки річних в розмірі 337,44 долари США
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий зібр в розмірі 3491,85 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 .
Суддя