Справа № 646/8095/18
№ провадження 2/646/293/2020
12.03.2020 м.Харків
Червонозаводський районний суд міста Харкова у складі :
головуючого у справі судді Шелест І.М.
за участю секретаря - Волошко К.І., Коммунарової А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , що мешкає: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , який мешкає: АДРЕСА_2 про відновлення порушеного права і вселення,
у присутності: представник позивача - ОСОБА_3
представник відповідача - ОСОБА_4
У листопаді 2018 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд відновити порушене право ОСОБА_1 шляхом вселення його в будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_3 , який розташований на земельній ділянці площею 0,0920 га.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04.11.2004 став власником будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_3 загальною площею 68,1 кв.м. та житловою 39,1 кв.м., а також земельної ділянки площею 0,0920 га за цією ж адресою на підставі Договору купівлі-продажу від 04.11.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Костенко С.А. за реєстровим номером 11956, Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 20.07.2006. Згідно договору про надання споживчого кредиту № 11102897000 від 22.12.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 і АКІБ «УкрСиббанк», (в подальшому після реорганізації - ПАТ «УкрСиббанк»), та договору іпотеки від 27.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Грішаковою О.В. за реєстровим номером 2449, позивач надав в іпотеку нерухоме майно - будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_3 загальною площею 68, 1 кв.м. та житловою площею 39, 1 кв.м., а також земельну ділянку площею 0.0920 га за цією ж адресою. На теперішній час власником будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_3 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 21.02.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харитоновою Я.М. за р. № 622.
04.02.2018 позивач, разом із сім'єю був незаконно виселений із будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_3 і на теперішній час не має можливості вселитися в нього, оскільки замки на дверях змінені. З огляду на те, що житловий будинок був придбаний не за кредитні кошти, виселення в судовому порядку можливо лише при наданні іншого приміщення для проживання.
Позивач зазначив, що судом ніколи не виносилося рішення про виселення позивача з родиною із спірного будинку, іншого житла йому не надавалося. Тому, виселення позивача без судового рішення, без вирішення питання про надання для проживання іншого приміщення, на його думку, було незаконним і таке право повинно бути відновлено.
03.01.2019 було залишено позов ОСОБА_1 - без руху.
Після усунення недоліків позову, 27.03.2019 було відкрито загальне позовне провадження.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_4 вказав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, про які вказується у позові, а тому, просив відмовити у його задоволенні.
19.08.2019 ухвалою суду у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено, а також закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, зазначив, що 04.02.2018 група озброєних людей шляхом примусу виселили позивача та його родину, викинули їх речі з будинку.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти вимог позову з підстав його необґрунтованості та просив суд відмовити у його задоволенні. Зазначив, що позивач намагається захистити своє право на користування житловим приміщенням. Проте, ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного житлового будинку і його власником. ОСОБА_2 придбав житловий будинок у ТОВ «Кей-Коллект» і на момент укладення договору купівлі-продажу житловий будинок був вільним. Вважає, що саме ТОВ «Кей-Коллект», як іпотекодержатель зобов'язаний, відповідно до ст. 9 ЖК, забезпечити ОСОБА_1 іншим житлом.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши та оцінивши подані надані докази по справі, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 04.11.2004 позивач набув право власності на будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_3 загальною площею 68,1 кв.м. та житловою 39,1 кв.м., а також на земельну ділянку площею 0,0920 га за цією ж адресою на підставі Договору купівлі-продажу від 04.11.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Костенко С.А. за реєстровим номером 11956, Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 20.07.2006 (а.с. 9-16).
Згідно договору про надання споживчого кредиту № 11102897000 від 22.12.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 і АКІБ «УкрСиббанк», (в подальшому після реорганізації - ПАТ «УкрСиббанк»), та договору іпотеки від 27.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Грішаковою О.В. за реєстровим номером 2449, позивачем було передано в іпотеку нерухоме майно - будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_3 загальною площею 68, 1 кв.м. та житловою площею 39, 1 кв.м., а також земельну ділянку площею 0.0920 га за цією ж адресою (а.с. 17-26).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме мано та Реєстру прав власності на нерухоме мано, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, вбачається, що власником будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_3 є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 21.02.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харитоновою Я.М. за р. № 622 (а.с. 27-29).
Свідок ОСОБА_5 , дав пояснення про те, що як громадський діяч, за телефонним запрошенням ОСОБА_1 , прибув в один із вихідних днів зими 2018 року до житлового будинку в районі вул. Одеської, де познайомився з позивачем та його дружиною ОСОБА_6 , які звернулися до громадської організації за допомогою. ОСОБА_5 був свідком того, що група людей, серед яких були озброєні, примусово виселили з будинку родину ОСОБА_7 . При цьому, була присутня поліція, але ніяких заходів не вживалося.
Також судом встановлено, що 04.02.2018 позивач ОСОБА_1 з родиною без судового рішення був виселений з житлового будинку по АДРЕСА_3 .
Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що з 21.02.2018 року, власником будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_3 є відповідач ОСОБА_2 .
Також у судовому засіданні встановлено і не заперечувалось представником позивача, що у житловому будинку по АДРЕСА_3 ОСОБА_1 зареєстрованим не був. Після придбання будинку, там була зареєстрована дружина ОСОБА_6
Місцем реєстрації позивача ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1 .
За умовами ст. 41 Конституції України та ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно положень ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 заперечує проти проживання ОСОБА_1 у спірному будинку.
В обґрунтування позову позивач посилається: на ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;
- частину 4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя;
- статтю 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду;
- ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР, визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом;
- ч. 2 ст. 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Предметом даного спору є порушення, як зазначив позивач, права на користування житловим будинком по АДРЕСА_3 .
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За умовами п.п.33, 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 07.02.2014, № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити, зокрема з того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
В даному конкретному випадку, ОСОБА_2 є власником житлового будинку по АДРЕСА_3 , а місцем реєстрації позивача є адреса: АДРЕСА_1 .
Так, за змістом ст.15 та ст.16 ЦК України вбачається, що суд може захистити право чи охоронюваний законом інтерес лише у разі їх порушення.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За правилами ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Судом встановлено, що виселення ОСОБА_1 та його родини без судового рішення відбулося 04.02.2018.
Відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірний будинок 21.02.2018.
Таким чином, позивачем не доведено, що саме відповідач порушив його право на користування житловим приміщенням у житловому будинку АДРЕСА_3 .
Посилання позивача на положення ст. 1, ч. 4 ст. 33, 40 Закону України «Про іпотеку», ч. 4 ст. 9, ч. 2 ст. 109 ЖК України не є правовою підставою для задоволення позову.
На підставі повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, суд дійшов висновку, про те, що вимоги позову не підлягають задоволенню, як безпідставні.
У відповідності до положень ст.141 ЦПК України, підстав стягувати з відповідача судові витрати відсутні, так як судом відмовляється у задоволенні даного позову.
Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 316, 317, 391 ЦК України, ст. 150 ЖК УРСР, ст.ст. 3-5,12-13, 19, 76-92, 95, 141, 187, 211, 258-259, 264-265, 268, 272-273, 352, 354-355,п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення порушеного права і вселення - відмовити повністю.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України (в ред. з 15.12.2017року)до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Червонозаводський районний суд м. Харкова, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 , і.д.н. НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , і.д.н. НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення виготовлений 23.03.2020.
Суддя І.М. Шелест