Справа № 640/10383/19
н/п 2/953/535/20
17 березня 2020 року Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді Губської Я.В.,
при секретарі Куценко Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом дочірнього підприємства № 502 ЗАТ «Сантехмонтаж-60»(61023, м.Харків, вул.Сумська, 130-Б) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ), третя особа: служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради (м. Харків, вул. Чернишевська, 55) про позбавлення права користування житловим приміщенням
23.05.2019 року дочірнє підприємство № 502 ЗАТ «Сантехмонтаж-60» (надалі ДП № 502 ЗАТ «Сантехмонтаж-60») звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 28.05.2019 року позовну заяву залишено без руху та ухвалою від 18.06.2019 року повернуто заявникові у зв*язку з не усуненням недоліків.
Згідно постанови Апеляційного суду Харківської області від 13.08.2019 року ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 18.06.2019 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 22.08.2019 року відкрито провадження за позовом ДП № 502 ЗАТ «Сантехмонтаж-60», призначено підготовче засідання.
В обґрунтування позовних вимог ДП № 502 ЗАТ «Сантехмонтаж-60» зазначає, що ДП № 502 ЗАТ «Сантехмонтаж-60» є власником квартири АДРЕСА_3 . Право власності на вказану квартиру позивач набув за наслідком виконання договору про пайову участь в будівництві житлового будинку від 23.02.1998 року згідно акту приймання - передачі квартири від 10.05.2000 року, про що 27.10.2010 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Відповідно до ордеру № 681/01 від 08.02.2001 року у вказаній квартирі був зареєстрований працівник позивача ОСОБА_1 разом з сім'єю (дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 та донька ОСОБА_7 ). Відповідно до наказу № 73-к -Н 22.05.2012 року ОСОБА_1 був звільнений з підприємства позивача та до сьогоднішнього дня відношення до позивача не має. Члени його сім'ї також не є працівниками позивача. У 2015 році без відома та згоди позивача у вищезгаданій квартирі було зареєстроване місце проживання двох неповнолітніх онуків ОСОБА_1 , а саме - ІНФОРМАЦІЯ_1 року зареєстрований ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 року зареєстрована ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Наведені обставини перешкоджають позивачу в реалізації права на розпорядження квартирою.
Вказує, що ані ОСОБА_1 , ані будь-хто з його родичів, зареєстрованих у квартирі, не мають статусу наймачів або власників, чи членів сім'ї наймача або власника. Враховуючи також не віднесення квартири до державного або громадського житлового фонду (в силу норми ч. 2 ст. 4 ЖК УРСР), проживання відповідачів у квартирі, яка на праві власності належить позивачу, на підставі ордеру суперечить закону. Враховуючі всі викладені обставини, вбачає факт реєстрації шістьох осіб (двоє з яких неповнолітні) в квартирі, яка на праві власності належить позивачу, що завдає позивачу утруднення при реалізації наміру продати вказану квартиру.
Посилаючись на вимоги ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п. 26 Правил реєстрації місця проживання просить визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що позбавлені права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 . Також, в позові зазначає про розгляд справи у відсутності представника позивача.
20.09.2019 року до суду поданий відзив ОСОБА_1 , в якому той просить залишити позов ДП № 502 ЗАТ «Сантехмонтаж-60» без задоволення, як необґрунтований та поданий без правових для цього підстав. У відзиву вказує про те, що на підставі рішення виконавчого комітету 315-1 від 19.12,2000 року йому був виданий ордер на житлове приміщення №681/01 від 08.02.2001 року, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . До ордеру також була вписана дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 та донька ОСОБА_8 (зараз ОСОБА_4 ) Він отримав ордер на спірну квартиру відповідно до норм Житлового кодексу та «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм приміщень в Українській PCP», затверджених Постановою ради Міністрів УРСР від 11.12.1984 року. Після отримання ордеру та проведення капітального ремонту, він разом із своєю родиною заселився до вищезазначеної квартири і до теперішнього часу постійно проживає та утримує дану квартиру за власний рахунок. Всі комунальні платежі на утримання квартири сплачує саме він. Доводи позивача про те, що квартира є службовою не є дійсними. У 2012 року він намагався визнати право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за набувальною давністю у судовому порядку і рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05.11.2012 року йому було відмовлено у зв'язку з тим, що набуття права власності за набувальною давністю поширюється на випадки фактичного без титульного володіння чужим майном, а наявність у володільця певного юридичного титулу (наявність житлового ордеру на вселення до квартири) виключає застосування набувальної давності.
Згідно ухвали Київського районного суду м. Харкова від 18.11.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті позовних вимог.
20.01.2020 року до суду подана заява Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, в якій вони просять розглядати справу у їх відсутність та надають до суду висновок про недоцільність позбавлення права користування житловим приміщенням малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в квартирі АДРЕСА_3 .
В судове засідання учасники судового розгляду не з*явилися, повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду.
Позивач у позові висловив позицію щодо розгляду справи у відсутності представника позивача, відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та його представників.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. (ст.5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Суд, дослідивши матеріали справи та докази, надані сторонами в обґрунтування своїх доводів та заперечень, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та відповідачами дана обставина не спростована, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.10.2010 року власником квартири АДРЕСА_4 є дочірнє підприємство № 502 ЗАТ «Сантехмонтаж-60». (а.с. 6). За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на дану квартиру зареєстровано за ДП № 502 ЗАТ «Сантехмонтаж-60» 24.11.2010 року.
Також, згідно представлених до суду доказів, на підставі рішення виконавчого комітету №315-1 від 19.12.2000 року відповідачеві ОСОБА_1 був виданий ордер на житлове приміщення за №681/01 від 08.02.2001 року, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 93). Ордер виданий на ім*я ОСОБА_1 зі складом сім*ї: дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , донька ОСОБА_9 . За представленими даними, квартира була надана на підставі рішення житлової комісії виконкому, як особі, яка перебувала на квартирному обліку для поліпшення житлових умов.
Доказів на спростування зазначеного або на підтвердження даних позивача, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 є службовою квартирою, або про те, що ордер не є дійсним позивачем під час розгляду справи не надано.
Відповідно до п.2 розділу 2 Постанови ради міністрів УРСР №37 від 04.02.1988 р. «Про службові жилі приміщення» службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця), оскільки надання у користування службового житла передбачає дотримання спеціальної процедури та видачу спеціального ордеру.
П.8 розділу 3 Постанови №37, службові жилі приміщення надаються включеним до згаданого в пункті 7 цього Положення переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населеному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації. З дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті. Зазначені приміщення надаються незалежно від перебування працівників на квартирному обліку, без додержання черговості та пільг, встановлених для забезпечення громадян житлом.
П.16 розділу 3 Постанови №37, службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації, у віданні якої ці приміщення знаходяться, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація.
Згідно п.18 розділу 3 Постанови №37, громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу.
П. 21 розділу 3 Постанови №37, передбачає, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.
Дослідивши надані сторонами докази, суд зазначає, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачеві ОСОБА_1 з сім*єю для вселення у спірне приміщення надавався службовий ордер, або те, що спірна квартира є службовою суду надано не було. А тому, суд вважає дані доводи позивача голослівними та нічим не підтвердженими.
Згідно пояснень відповідачів та доказів, які містяться в матеріалах справи (а.с. 60-61) відповідачі зареєстровані в квартирі АДРЕСА_3 : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з 05.06.2001 року, ОСОБА_3 з 19.09.2002 року, ОСОБА_9 з 22.12.2005 року, ОСОБА_5 з 14.07.2015 року, ОСОБА_10 з 18.04.2015 року.
Також, за поясненнями відповідачів у відзиву, вони проживають у вищезазначеній квартирі до теперішнього часу постійно, утримують квартиру за власний рахунок, сплачують всі комунальні платежі, що підтверджується копіями договорів з ПАТ «Харківміськгаз», АК «Харківобленерго», КП Харківводоканал».
Даних про те, що відповідачі мають інше житло для проживання суду також надано не було.
Звертаючись з позовом до суду, з посиланням на вимоги ст.ст. 4,124 ЖК України, ДП № 502 ЗАТ «Сантехмонтаж-60» просить визнати відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 такими, що позбавлені права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , вказуючи про те, що вони не мають статусу наймачів або власників, чи членів сім'ї наймача або власника, і проживання відповідачів у цій квартирі, яка належить позивачу суперечить закону. Також, зазначають, що ОСОБА_1 не є працівником позивача, оскільки звільнений в травні 2012 року.
Відповідно до вимог ст. 4 ЖК УРСР визначено які жилі будинки та жилі приміщення утворюють житловий фонд.
Вимогами ст. 124 ЖК УРСР передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Аналізуючи доводи позивача, які викладені у позові, суд зазначає, що наявність ордеру №681/01 від 08.02.2001 року, на підставі якого відповідач ОСОБА_1 разом з родиною заселився у 2001 році у спірну квартирою, до набуття права власності позивачем у 2010 році ніким не спростовано. Як вказує сам позивач у позові даний ордер не визнаний недійсним в судовому порядку.
Крім того, судовим рішенням від 05.11.2012 року (рішення Київського районного суду м. Харкова, яке набуло чинності 14.03.2013 за відкритими даними Державного реєстру судових рішень) встановлено факт наявності у відповідачів певного юридичного титулу, а саме те, що відповідач ОСОБА_1 разом з членами родини був вселений у спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на законних підставах на підставі житлового ордеру. Дана обставина ніким не спростована ані під час розгляду справи в суді в 2012 році, ані під час даного судового розгляду.
Згідно вимог ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до вимог ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.
Місце проживання - це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України). Кожна особа має право на вільний вибір місця проживання (частина перша статті 33 Конституції України).
Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).
Крім того, згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього,
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У відповідності до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Згідно зі ст.3 СК України дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
За висновками Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради недоцільно позбавлення права користування житловим приміщенням малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в квартирі АДРЕСА_3 .
Приймаючи до уваги викладене та проаналізувавши всі доводи сторін, суд вважає, що позовні вимоги ДП № 502 ЗАТ «Сантехмонтаж-60» про позбавлення права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та малолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задоволенню не підлягають за тих підстав, які зазначені в позові, оскільки не є обґрунтованими та доведеними в судовому засіданні.
Належних та допустимих доказів, які б були підставою для спростування доводів суду під час розгляду справи позивачем надано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір у разі відмови в позові відшкодуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 10-13, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог дочірнього підприємства № 502 ЗАТ «Сантехмонтаж-60»(61023, м.Харків, вул.Сумська, 130-Б) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ), третя особа: служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради (м.Харків, вул.Чернишевська, 55) про позбавлення права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 - відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя: