вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" березня 2020 р. Справа№ 910/12611/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Козир Т.П.
Чорногуза М.Г.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги
Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019
у справі №910/12611/19 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до Міністерства оборони України
про стягнення 39 814,17 грн., -
Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України про стягнення 39.814,17 грн. (а.с. 6-8).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.06.2016 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ЗІЛ-131, державний номер НОМЕР_1 , під управлінням ОСОБА_1 та автомобіля Hyundai Santa Fe, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Постановою Херсонського міського суду Херсонської області № 766/6743/16-п від 28.09.2016 винною особою в настанні ДТП визнано ОСОБА_1 . У зв'язку з тим, що на момент настання ДТП у ОСОБА_1 був відсутній договір цивільно-правової відповідальності, позивачем на підставі заяви про виплату страхового відшкодування від 01.07.2016 та звіту № 5621/4 від 27.07.2016 було сплачено на користь потерпілої особи 38.514,17 грн. З метою встановлення розміру заподіяної шкоди позивачем було залучено суб'єкта оціночної діяльності, вартість послуг якого становить 1.300,00 грн., факт оплати яких підтверджується платіжним дорученням № 34550рв від 09.09.2016. У зв'язку з тим, що на момент ДТП ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу Військової частини - польова пошта НОМЕР_3 , та те що Військовою частиною НОМЕР_4 підтверджено, що транспортний засіб ЗІЛ-131, державний номер НОМЕР_1 належить відповідній військовій частині, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з Міністерства оборони України 39.814,17 грн в порядку статті 1172 ЦК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/12611/19 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 року у справі №910/12611/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Скаржник вказує, що у позивача відсутні докази того, що Військова частина - польова пошта НОМЕР_3 є юридичною особою, а тому суд дійшов помилкового висновку, що Військова частина - польова пошта НОМЕР_3 є юридичною особою.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Євсіков О.О., Чорногуз М.Г.
20 січня 2020 року ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/12611/19, яку вирішено розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.10 ст.270 ГПК України).
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін - матеріали справи не містять.
За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться
Враховуючи положення зазначених правових норм з урахуванням відсутності клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 28.09.2016 у справі № 766/6746/16-п встановлено, що 30.06.2016 о 15 год. 30 хв. ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом ЗІЛ-131 реєстраційний номер НОМЕР_1 по вул. Перекопській, 167 в м. Херсоні перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, що підтвердив результат тестування на алкоголь "Драгер" № 2139 проведений 30.06.2016 не врахував дорожньої обстановки та не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом Hyundai Santa Fe, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався у попутному напрямку в крайній правій смузі, у зв'язку з чим вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а ОСОБА_1 порушив пункти 2.9.(а) та 13.1. Правил дорожнього руху України (а.с. 21-23).
Даною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним за вчинене правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення.
02.11.2015 р. між ПАТ "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № 5045634), а саме транспортного засобу Hyundai Santa Fe, державний номер НОМЕР_2 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, 50000,00 грн та розміром франшизи 0 грн. термін дії полісу з 03.11.2015 по 02.11.2016 (а.с. 27).
Докази укладення договору добровільного майнового страхування щодо транспортного засобу ЗІЛ-131 реєстраційний номер НОМЕР_1 - матеріали справи не містять.
Витяг з централізованої бази даних МТСБУ свідчить про те, що пошук наявності чинного на 30.06.2016 (дата скоєння ДТП) договору страхування транспортного засобу реєстраційний номер 0851Б4 - не дав результатів (а.с. 28). Таким чином матеріали справи не містять доказів існування на 30.06.2016 р. чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) щодо транспортного засобу ЗІЛ-131 реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Водій ОСОБА_2 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із повідомленням від 01.07.2016 про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталась 30.06.2016, у якому також повідомив про те, що т.з. Hyundai Santa Fe д.н. НОМЕР_2 за договором добровільного страхування майна КАСКО не застраховано (а.с. 18-19).
07.07.2019 р. позивачем отримано та зареєстровано за вх. № 21097 заяву ОСОБА_2 про виплату відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті ДТП (а.с. 24).
У Звіті № 243/16-10 від 12.10.2016, складеному оцінювачем ОСОБА_3 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 220/15 від 16.03.2015 та посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача МФ № 6093-ПК від 16.03.2016), на замовлення ПрАТ "СК "Іллічівське" зазначено, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Hyundai Santa Fe (2008 р.), державний номер НОМЕР_2 , без ПДВ та ВТВ (втрати товарної вартості) становить 41325,55 грн. Пункт 4.3 Звіту свідчить про те, що розмір матеріального збитку визначено з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (а.с. 29-35).
Відповідно до акту від 08.09.2016 виконаних робіт, платіжного доручення №34550рв від 09.06.2016 позивачем на користь ПрАТ "СК Іллічівське" оплачено вартість послуг в процесі врегулювання справи щодо здійснення регламентних виплат в сумі 1300,00 грн. (а.с. 50, 51, 53)
Наказом Моторного (транспортного) страхового бюро України № 8812 від 10.11.2016 призначено до виплати ОСОБА_2 38514,17 грн. за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди (номер справи № 34550) (а.с. 48).
Згідно з платіжними дорученням № 8812рв від 11.11.2016 позивачем перераховано на рахунок ОСОБА_2 страхове відшкодування згідно наказу №8812 від 10.11.2016 р. в розмірі 38514,17 грн. (а.с. 52).
Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
Матеріали справи свідчать, що станом на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди 30.06.2016 транспортний засіб ЗІЛ-131 реєстраційний номер НОМЕР_1 експлуатувався без укладення договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно з підпунктом 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Отже, законом встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди особі потерпілій у ДТП, саме в порядку регресу, якщо така шкода спричинена власником транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної незабезпеченому транспортному засобу.
Позивач в обґрунтування підстав заявлення позовних вимог до Міністерства оборони України, посилається на норму ч. 1 ст. 1172 ЦК України, якою передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових (службових) відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, перебуває з організацією в трудових відносинах і шкода заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 6-229цс14 та від 21.09.2016 у справі № 6-933цс16.
Факт вини водія ОСОБА_1 підтверджується постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 28.09.2016 у справі № 766/6746/16-п.
Довідкою військової частини - польова пошта НОМЕР_3 № 598 від 18.04.2016 підтверджується, що ОСОБА_1 , як військовозобов'язаний на підставі Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 "Про часткову мобілізацію" 25.04.2015 був призваний на військову службу до Збройних Сил України та наказом командира військової частини - польової пошти В4750 № 158 від 05.06.2015 зарахований до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_3 , яка входить до складу сил, що залучаються та безпосередньо беруть участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей (а.с. 55).
Одночасно з цим, володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Тобто, володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом.
Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі також - ЗСУ).
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Згідно з частиною першою статті 137 ГК України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Відповідно до п. 7 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом СБУ від 12.08.2005 № 440 військова частина - типова організаційна одиниця, що утримається на окремому штаті і призначається для виконання визначених завдань самостійно або у складі організаційної структури вищого рівня. Під військовими частинами тут і далі розуміють органи військового управління, з'єднання, військові частини, військові кораблі (екіпажі), військові навчальні заклади та установи. Організаційна структура - організаційно побудована модель військової частини, яка відображає функціональні зв'язки і підпорядкованість її структурних підрозділів або посад. Організаційно-штатна структура військової частини - організаційна модель військової частини, яка розробляється на основі штату або завдань, які передбачається покласти на військову частину, типових структур та нормативів, фондів грошового забезпечення і заробітної плати, затвердженого обсягу робіт тощо.
Порядок здійснення державної реєстрації юридичної особи визначається Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Статтею 4 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" встановлено, що порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах України визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 749 від 03.05.2000 затверджено Порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах (надалі - Порядок № 749), який визначає механізм реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах, а також виключення з відповідного реєстру таких військових частин у разі припинення ними в установленому порядку господарської діяльності.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 749 реєстрації підлягають військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил, які здійснюють господарську діяльність з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, шляхом включення до реєстру військових частин як суб'єктів господарської діяльності.
Пунктом 4 Порядку № 749 передбачено, що рішення про включення військової частини до реєстру або про відмову у реєстрації приймається на підставі подання про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах за зразком згідно з додатком 1, до якого додаються: реєстраційна картка військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах за зразком згідно з додатком 2; довідка про включення військової частини до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Доказів того, що Військова частина польова пошта НОМЕР_3 зареєстрована як суб'єкт господарської діяльності в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 749 від 03.05.2000 "Про затвердження Порядку реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах України" не подано.
Листом від 21.11.2019 вих. №2704 ВЧ НОМЕР_5 повідомила суд про те, що вч НОМЕР_4 ( НОМЕР_3 ) знаходиться на фінансовому утриманні (забезпеченні) у військовій частині НОМЕР_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 (а.с. 76).
У пунктах 30-41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18) викладено правову позицію за якою: "загальні норми статей 1187-1188 Цивільного кодексу України поширюються на будь-яку юридичну особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, у тому числі і на військові частини, які є юридичними особами, незалежно від реєстрації остатніх як суб'єктів господарської діяльності в спеціальному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 749 від 03.05.2000.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України."
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, раніше викладеного у постанові від 21.10.2014 у справі №3-86гс14, щодо застосування статті 1187ЦК України у вигляді покладення майнової відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, на Міністерство оборони України (п. п. 47-50 постанови від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (номер провадження 14-81цс18).
Позов у даній справі пред'явлено до Міністерства оборони України.
Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що транспортний засіб ЗІЛ-131 реєстраційний номер НОМЕР_1 з 03.08.2014 закріплений за Військовою частиною п/п В-4750 (код юридичної особи 26613869) (а.с. 56).
Матеріали справи свідчать про те, що особа, яка керувала транспортним засобом ЗІЛ-131 р.н. НОМЕР_1 , внаслідок дій якої вчинено ДТП, 30.06.2016 р. перебував в особовому складі військової частини польова пошта НОМЕР_3 .
Відповідно до ч. 10 ст. 11 ГПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
За змістом ч.ч 1-3 ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.
Вказане свідчить про те, що у випадку, коли відповідна військова частина не має статусу юридичної особи, заявлені у межах даної справи позовні вимоги мали бути пред'явлені до Міністерства оборони України в особі відповідної військової частини.
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 2 статті 237 ГПК України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною 2 статті 48 ГПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у саме позивачу належить право самостійно визначати межі позовних вимог та суб'єктний склад відповідачів у справі, що узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства, який закріплений у статті 14 ГПК України, натомість суд правом самостійного (за відсутності клопотання позивача) залучення до участі у справі належного позивача, - не наділений.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги, пред'явлені до Міністерства оборони України (а не до Міністерства оборони України в особі відповідної військової частини) не узгоджується з нормами чинного законодавства, які визначають порядок відшкодування військовими частинами Збройних Сил України шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (статті 1187-1188 ЦК України, статті 1-3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України") та не відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду що викладені в пунктах 30-41 постанови від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц, та, що, в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у розмірі 39814,17 грн. з Міністерства оборони України.
Також, колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/12611/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/12611/19 залишити без змін.
3. Справи №910/12611/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді Т.П. Козир
М.Г. Чорногуз