вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" березня 2020 р. Справа№ 910/6279/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Тищенко А.І.
Яковлєва М.Л.
при секретарі Даниленко Т.О.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 18.03.2020.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Смоли"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 15.11.2019 (повний текст складено 20.11.2019)
у справі №910/6279/19 (суддя Мельник В.І.)
за позовом Державного підприємства "Смоли"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Альянс Плюс"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС"
про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,
Державне підприємство "Смоли" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛЬЯНС ПЛЮС" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору відступлення вимоги.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на думку позивача укладання спірного договору між відповідачами відбулося із порушенням оскільки у відповідача-1 не існувало право вимоги на момент її переходу до відповідача-2.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Державне підприємство "Смоли" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 у справі № 910/6279/19 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Зазначаючи при цьому, що обидва договори про відступлення прав вимоги №5 та №13-СФ/18 укладені в один день і датовані 08.06.2018 і перерахування коштів на оплату за ними здійснювалось в одну дату - 08.06.2018. Зважаючи на таку обставину, з метою дослідження обов'язкової умови правомірності відступлення права вимоги - наявності дійсної вимоги у ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс» згідно умов договору від 08.06.2018 №5 саме у момент відступлення такої вимоги ТОВ «Схід Фінанс» згідно умов Договору від 08.06.2018 №13-СФ/18 - важливим є встановлення точного часу зарахування відповідних коштів на рахунок ПАТ «Банк Альянс» і на рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс».
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2019 апеляційну скаргу Державного підприємства "Смоли" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 у справі №910/6279/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Смоли" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 у справі №910/6279/19. Призначено справу до розгляду на 05.02.2020.
23.01.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
27.01.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 у зв'язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/6279/19.
Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.02.2020 для розгляду справи № 910/6279/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 апеляційну скаргу Державного підприємства "Смоли" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 у справі №910/6279/19 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко А.І., Яковлєва М.Л. Розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Смоли" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 у справі №910/6279/19 призначено на 18.03.2020
18.03.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача-2.
В судовому засіданні 18.03.2020 представник відповідача-1 заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 у справі № 910/6279/19 залишити без змін.
Позивач, відповідач-2 в судове засідання 18.03.2020 не з'явилися. Позивач про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення позивача, відповідача-2 про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності позивача, відповідача-2 та їх повноважених представників за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 18.03.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника відповідача-1, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.06.2004 між Державним підприємством "Смоли" і Публічним акціонерним товариством "БАНК АЛЬЯНС" було укладено кредитний договір № 01 1-04/1 OK (далі - кредитний договір) відповідно до п.1.1 якого банком була відкрита відновлювальні відклична кредитна лінія для поповнення обігових коштів з лімітом 1 500 000, 00 грн. строком з 15.06.2004 до 12.06.2008 включно зі) сплатою 27% річних за користування кредитом. Згодом до зазначеного кредитного договору вносились зміни (зміна розміру кредитного ліміту, зміна відсоткової ставки тощо) шляхом укладання додаткових договорів до нього. 18 березня 2009 року між Позивачем і Публічним акціонерним товариством "БАНК АЛЬЯНС" було укладено додатковий договір № 18 до кредитного договору № 011-04/1 OK від 15.06.2004 щодо надання кредитних коштів позивачу після рефінансування кредиту в євро та /або долари США (сума кредиту 2 400 000.00 грн., а з дати рефінансування - сума в євро та/або доларах США еквівалентна 2 400 000,00 грн. по курсу НБУ на дату рефінансування).
У подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових договорів до кредитного договору, якими вносилися зміни, зокрема, щодо розміру кредитного ліміту, відсоткової ставки, графіку погашення тіла кредиту, терміну користування кредитом, тощо.
Зокрема, додатковим договором №26 від 26.08.2015 сторони передбачили, що сума кредиту - 93 351,91 дол. США, кінцевий термін користування кредитними коштами по 29.07.2019 включно.
08.06.2018 Публічне акціонерне товариство "БАНК АЛЬЯНС" за Договором №5 про відступлення права вимоги передало (відступило) Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "АЛЬЯНС ПЛЮС" право вимоги за вищевказаним кредитним договором.
08.06.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2 був укладений Договір № 13-СФ/18 про відступлення права вимоги, у відповідності до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "АЛЬЯНС ПЛЮС" передає (відступає) своє право вимоги, а Товариство з обмеженою відповідальністю "СХІД ФІНАНС" набуває право вимоги та сплачує Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "АЛЬЯНС ПЛЮС- за відступлення права вимоги ціну договору у порядку та строки, встановлені договором.
Позовні вимоги обґрунтовані, тим що, на думку позивача, Договір № 13-СФ/18 про відступлення права вимоги від 08.06.2018 є недійсним, позивач зазначає також, що в порушення вимог ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) оспорюваний договір укладений без відповідного погодження з боку Уповноваженого органу управління - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, надання якого було необхідним в силу того, що таке погодження було обов'язковою умовою укладення між позивачем та відповідачем-1 кредитного договору №011-04/ЮК від 15.06.2004, за яким відступлено право вимоги відповідачеві-2 згідно з вказаним договором відступлення.
Як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ДП "Смоли" засноване на державній власності відповідно до спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства енергетики України від 17.08.1998 №139/1622 "Про створення державного підприємства "Смоли", наказу Міністерства енергетики України від 25.08.1998 № 144 "Про забезпечення виконання спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства енергетики України від 17.08.1998 № 139/1622" на базі частини виробничих потужностей ВО "Придніпровський хімічний завод" і підпорядковане Міністерству енергетики та вугільної промисловості України відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади".
ДП "Смоли" здійснює свою діяльність на підставі установчого документу - Статуту, який затверджується відповідним наказом Уповноваженого органу управління - Міністерством енергетики та вугільної промисловості України.
За твердженням позивача, згідно вимог діючого на момент укладання кредитного договору Статуту ДП "Смоли", укладання договорів оренди, кредиту, застави, іпотеки, поруки та інших угод, пов'язаних з обтяженням активів підприємства потребувало попереднього погодження з Уповноваженим органом управління, у зв'язку з чим обов'язковою умовою укладання між позивачем та відповідачем-1 кредитного договору № 011-04/ЮК від 15.06.2004 було надання відповідного погодження з боку Уповноваженого органу управління - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
Посилаючись на ту обставину, що укладення договору відступлення потребувало аналогічного погодження з боку вказаного органу державної влади, однак, відповідачами не було дотримано при його укладанні такої вимоги, що суперечить ч.1 ст. 513 ЦК України, а також вказуючи на безпідставно визначений відповідачами в оспорюваному договорі розмір заборгованості боржника за кредитним договором та те, що відповідач-2 як новий кредитор не повідомив позивача про перехід до нього прав у зобов'язанні та не надав доказів такого переходу, останній звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним договору відступлення на підставі ч.ч. 1-3, 5 ст. 203, ч. 3 ст. 215 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного договору про відступлення прав вимоги від 08.06.2018, укладеного між відповідачами недійсним, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Смоли", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах.
Відповідно до вимог статті 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником ДП "Смоли" є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.
Позивачем в обґрунтування своїх вимог до позовної заяви додано копію Статуту ДП "Смоли", затвердженого Міністерством енергетики України 02.09.1998 та зареєстрованого виконкомом Дніпродзержинської міської ради від 07.09.1998, відповідно до якого (п.п. 3.2, 3.6) підприємство здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України та цього статуту, який затверджується Органом управлінням майном за участю трудового колективу; підприємство має право укладати угоди, набувати майнові права та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді.
Управління підприємством здійснює його керівник. Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства за винятком тих випадків, що віднесені статутом до компетенції Органу управління майном. Керівник підприємства укладає договори. Органи управління майном не має права втручатися в оперативну і господарську діяльність підприємства (п.6.1, п.6.3, п.6.4 Статуту).
Також позивачем надано доповнення до Статуту ДП "Смоли", погоджені Міністром енергетики України від 16.03.1999 та зареєстровані виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради від 28.04.1999, доповнення до п. 2.2 статуту державного підприємства "Смоли", затверджені Міністром палива та енергетики від 12.10.2000 та зареєстровані виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради від 27.10.2000, зміни до статуту ДП "Смоли", затверджені Міністром палива та енергетики та зареєстровані виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради від 23.01.2001 та зміни та доповнення до Статуту ДП "Смоли", погоджені Міністром палива та енергетики від 14.02.2003 та зареєстровані виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради від 28.02.2003.
Дослідивши наданий позивачем Статут, з урахуванням змін та доповнень до нього, судовою колегією не було виявлено пункту, в якому б зазначалось, що укладення договору кредиту потребує попереднього погодження з Уповноваженим органом управління.
При цьому, в позовній заяві позивачем не зазначено пункту Статуту ДП "Смоли", який би передбачав обов'язок здійснювати погодження з Уповноваженим органом управління при укладенні кредитних договорів.
Крім того, доводи позивача про те, що обов'язковою умовою укладання кредитного договору №011-04/ЮК від 15.06.2004 було надання відповідного погодження зі сторони Міністерства енергетики та вугілля України відхиляються судовою колегієюї, оскільки позивачем не надано доказів такого погодження під час укладення вказаного кредитного договору.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Водночас, частиною 1 статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, за загальним правилом форма правочину щодо заміни кредитора має бути такою самою, що і форма правочину, на підставі якого виникло основне зобов'язання. Тобто, якщо основний правочин був вчинений в усній формі, усно може бути оформлена і заміна кредитора. Якщо основний правочин було вчинено в письмовій формі, обов'язкова письмова форма встановлюється і щодо правочину про заміну кредитора.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про дотримання відповідачами письмової форми оспорюваного договору відступлення, оскільки кредитний договір укладений між позивачем та відповідачем-1 також у письмовій формі, а тому відповідає вимогам ч. 1 ст. 513 ЦК України.
Скаржник вказує, що оскаржуваний договір відступлення права вимоги « 13-СФ/18 від 08.06.2018, як і договір відступлення права вимоги №5 від 08.06.2018 містять ідентичний за змістом пункт 3.1.3, відповідно до якого, договір відступлення права вимоги переходить до нового кредитора з моменту зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до боржника, а тому з метою дослідження обов'язкової умови правомірності відступлення права вимоги - наявності дійсної вимоги у ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс» згідно умов договору від 08.06.2018 №5 саме у момент відступлення такої вимоги ТОВ «Схід Фінанс» згідно умов Договору від 08.06.2018 №13-СФ/18 - важливим є встановлення точного часу зарахування відповідних коштів на рахунок ПАТ «Банк Альянс» і на рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс».
Дані твердження скаржника судовою колегією визнаються неспроможними, оскільки, пунктом договору на який посилається скаржник, також передбачено, що після зарахування коштів складається акт приймання-передачі права вимоги, який, в свою чергу, наявний в матеріалах справи. Даний акт підписаний та скріплений печатками відповідача-1 та відповідча-2, з якого вбачається, що сторони підтверджують, що з дати підписання цього акту прийому-передачі Первісний кредитор передав (відступив) Новому кредитору своє право вимоги, а Новий кредитор набув право вимоги, що зазначене у Договорі, а тому судова колегія дійшла до переконання, що перехід права вимоги від відповідача-1 до відповідача-2 підтверджується належними та допустимими доказами.
Щодо твердження скаржника, що зі змісту оспорюваного рішення взагалі не зрозуміло, на підставі яких доказів суд дійшов висновку про задоволення вимоги відповідача-2 про стягнення з скаржника витрат на правничу допомогу, не зазначено якими доказами підтверджується надання правничої допомоги на суму 14350, грн. і чим підтверджується фактичне понесення таких витрат відповідачем-2, судова колегія зазначає наступне.
Виходячи з аналізу ст. 126 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 ГПК України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
В обґрунтування розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи відповідачем-2 надано копію договору про надання правової допомоги №06-06/19 від 06.06.2019 з додатком №1, в якому сторони погодили вартість послуг адвоката, а також копія платіжного доручення №281 від 11.06.2019 про сплату відповідачем-2 14350,00 грн. за представництво інтересів клієнта в суді у справі №910/6279/19 за позовом ДП «Смоли» до ТОВ «Схід Фінанс».
Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла до переконання, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення вимоги ТОВ "СХІД ФІНАНС" про стягнення із позивача 14350,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 у справі №910/6279/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства "Смоли" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 у справі №910/6279/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Смоли" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 у справі №910/6279/19 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/6279/19 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.03.2020.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді А.І. Тищенко
М.Л. Яковлєв