вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" березня 2020 р. Справа№ 910/13381/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Тищенко А.І.
при секретарі Даниленко Т.О.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 18.03.2020.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 16.12.2019 (повний текст складено 19.12.2019)
у справі №910/13381/19 (суддя Усатенко І.А.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Житлово-будівельного кооперативу "Автотранспортник-7"
про стягнення 348 477,62 грн.
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Автотранспортник-7" (далі - відповідач) про стягнення 348 477,62 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на надання послуг з водопостачання та водовідведення № 05238/4-05 від 11.11.2004.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у справі № 910/13381/19 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю та стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 253 900,81грн., інфляційних витрат в розмірі 24 799,03 грн., 3% річних в розмірі 5 799,65 грн.,пені в розмірі 51 283,09 грн. та штрафу в розмірі 12 695,04 грн.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Зазначаючи при цьому, що судом першої інстанції зроблено невірний висновок, щодо того, що ЖБК «Автотранспортник-7» не може виконувати взяті на себе за договором обов'язки, у зв'язку зі змінами до законодавства у сфері надання житлово-комунальних послуг.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2020 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у справі №910/13381/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у справі №910/13381/19, призначено справу до розгляду на 04.03.2020.
30.01.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
11.02.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 відкладено розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у справі №910/13381/19 на 18.03.2020.
18.03.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.
Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення позивача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності позивача та його повноваженого представника за наявними у справі матеріалами, а отже клопотання позивача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню.
Позивач в судове засідання 18.03.2020 не з'явився.
В судовому засіданні 18.03.2020 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у справі № 910/13381/19 залишити без змін.
В судовому засіданні 18.03.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.11.2004 між Відкритим акціонерним товариством "Київводоканал", в подальшому перейменованим у Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке в свою чергу перейменовано у Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Автотранспортник 7" (далі - абонент) було укладено договір № 05238/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (надалі -договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується надати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого Абонентом на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва (надалі - Дозвіл) приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (в подальшому - місцеві правила приймання), а Абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому Постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374 (в подальшому Правилами користування), Правилами приймання стічних вод підприємства у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 403/6691 (в подальшому Правилами приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.
Згідно з пунктом 2.1.1 договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показами засобу обліку, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у Абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за Абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями лічильника. В разі технічної неможливості встановлення лічильника, кількість поставленої для поливу води може визначатися за узгодженим з Постачальником розрахунком на підставі наданих Абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу.
Зняття показань з лічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника у присутності представника Абонента у строки згідно з графіком обслуговування Постачальника. Для Абонента із стабільним об'ємом водоспоживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватися Постачальником поквартально, при цьому останній направляє Абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків Постачальника від Абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо Абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті Постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг (пункт 2.1.2 цієї угоди).
Пунктом 2.1.4 наведеного правочину встановлено, що кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод або за кількістю стічних вод, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.
Відповідно до пункту 2.1.6 договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа, наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків у відповідних періодах вважаються безумовно погодженими абонентом.
Згідно з пунктом 2.2.1 зазначеної угоди постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення, або у паперовому вигляді - вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно до чинного законодавства та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору Постачальник доводить Абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.
Відповідно до пункту 2.2.2 договору у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється Абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення Постачальником розрахункового документу до банківської установи Абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватись іншими способами, що не суперечить чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата за надані послуги, що надходять від Абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документів призначення платежу, першочергово зараховується Постачальником в погашення боргу
Пунктом 2.2.5 даного правочину передбачено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.
Згідно з пунктом 7.1 договору останній укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомила про це іншу сторону. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором.
Додатком до договору є дислокація об'єктів водопостачання та водовідведення (споживачів).
Вимоги позивача обґрунтовані долученими до матеріалів справи актами про зняття показань з лічильників (приладу обліку), погодженими та підписаними Абонентом, які є первинними і підтверджують факт надання послуг та їх об'єми; звітами про добові параметри теплоспоживання, на підтвердження обсягів гарячого водопостачання; банківськими виписками та витягами з реєстрів наданих пільг та субсидій, які підтверджують часткову оплату; довідкою з банку, яка підтверджує надсилання на адресу ЖБК "Автотранспортник - 7" дебетових повідомлень з реєстром дебетово-інформаційних повідомлень.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення вимог позивача вказує на те, що від не здійснює господарську діяльність з централізованого водопостачання, водовідведення, не є підприємством питного водопостачання та ліцензіатом у сфері централізованого водопостачання, водовідведення. Також, відповідач вказує, що в матеріалах справи відсутні докази наявності на балансі відповідача теплових пунктів, а укладений між сторонами Договір не регулює відносини постачання питної води для виготовлення гарячої.
Також, відповідач в своїх запереченнях вказав, що відповідно до змін в законодавстві ЖБК "Автотранспортник - 7" не підпадає під визначення суб'єкта, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору та відносини між ним та мешканцями є статутними, а не договірними.
Тобто, відповідач в силу закону втратив підстави виступати стороною в Договорі, а позивач, як виконавець послуг, зобов'язаний був укласти прямі договори із безпосередніми споживачами послуг, які й повинні були оплачувати послуги.
Окрім того, відповідач вказує, що позивачем при поданні даного позову не враховані платіжні доручення № 125 від 23.07.2019 на суму 41552,71, № 126 від 23.07.2019 на суму 11886,06 грн., № 128 від 29.07.2019 на суму 11199,44 грн., № 129 від 29.07.2019 на суму 30000,00 грн., № 142 від 28.08.2019 на суму 31005,74 грн., № 143 від 25.09.2019 на суму 57052,80 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не доведено наявності у відповідача обов'язку сплатити йому спірні суми вартостей спожитих відповідачем послуг протягом спірного періоду, тому у позові в частині стягнення суми основного боргу судом першої інстанції відмовлено та оскільки не доведено прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати вартості таких послуг, судом першої інстанції відмовлено у позові і в частині нарахованих позивачем штрафних та фінансових санкцій.
Розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що за своєю правовою природою вказаний правочин є договором про надання послуг.
Як передбачено ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Спір у даній справі виник внаслідок неналежного, на думку скаржника, виконання відповідачем зобов'язань за Договором №05238/4-05 від 11.11.2004 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.
Разом з тим, відхиляючи доводи скаржника щодо наявності підстав для задоволення даного позову, судова колегія виходить з наступного.
26.04.2014 набрав чинності Закон України від 10.04.2014 №1198-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" (далі - Закон № 1198-VII), яким внесено зміни, зокрема, до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", згідно з якими виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.
За змістом ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Як передбачено ст. 1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" питне водопостачання - діяльність, пов'язана з виробництвом, транспортуванням та/або постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та/або систем питного водопостачання; водовідведення - діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод.
Ст. 4 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" визначає, що суб'єктами відносин у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення є: органи державної влади, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання та водовідведення; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання та водовідведення; підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення; споживачі питної води та/або послуг з водовідведення.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10.08.2012 № 279 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення", яка діяла протягом спірного періоду до 18.05.2017 включно та постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 22.03.2017 № 307 (чинна з 19.05.2017) вид господарської діяльності у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення підлягає ліцензуванню.
Водночас, на переконання судової колегії, відповідач не здійснює господарської діяльності з централізованого водопостачання та/або водовідведення та не є підприємством питного водопостачання у розумінні Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" та ліцензіатом у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення.
Натомість скаржник зобов'язаний укладати договори безпосередньо зі споживачами послуг, які він надає.
За змістом ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Таким чином, неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає. Внаслідок внесення зазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі з водопостачання та/або водовідведення. Відтак, відповідач втратив підстави виступати стороною в Договорі. Саме позивач (виконавець послуг) зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.
До аналогічних висновків приходив Верховний Суд України у своїй постанові від 25.05.2017 у справі №910/31573/15 та Верховний суд у постанові від 15.02.2018 у справі № 910/973/16, постанові від 20.11.2018 у справі №910/17959/17.
Крім того, до матеріалів справи надано докази того, що позивачу з бюджету надходять кошти, які держава сплачує за мешканців у вигляді субсидій, тобто, що споживачами послуг є саме мешканці будинку, а не відповідач, і що відповідач не є посередником при перерахуванні коштів з бюджету.
Також судова колегія звертає увагу, що станом на день прийняття рішення судом першої інстанції набрав чинності новий Закон України "Про житлово-комунальні послуги". Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками; колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги зобов'язаний: готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Отже, з аналізу вищезазначеного вбачається, що саме на виконавця послуг покладено обов'язок укладати зі споживачами договори про надання житлово-комунальних послуг.
Щодо тверджень скаржника, що відповідач на підставі Закону України "Про кооперацію" є власником будинку і відповідно споживачем послуг, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст. 6, 19 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу. Член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
Отже, доказів того, що квартири перебувають у власності кооперативу, а не його мешканців, суду не надано, а тому судова колегія не вбачає того, що саме кооператив є власником будинку, який споживає послуги по водопостачанню та водовідведенню від позивача.
Посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на лист відповідача (зареєстрованим у позивача від 17.05.2016 № 9781/0/8/01-16), в якому останній бажає продовжити взаємовідносини за договором № 05238/4-05 від 11.11.2004, як колективний споживач не спростовують вищевикладені обставини та висновки судової колегії, оскільки як встановлено вище - відповідач не є колективним споживачем в розумінні Закону України "Про кооперацію" і не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі з водопостачання та/або водовідведення.
Підсумовуючи все вищенаведене судова колегія зазначає, що скаржником не доведено наявності у відповідача обов'язку сплатити йому спірні суми вартостей спожитих відповідачем послуг протягом спірного періоду, у зв'язку із чим судом першої інстанції правомірно відмовлено у позові в частині стягнення суми основного боргу, а також оскільки позивачем не доведено прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати вартості таких послуг, судом першої інстанції правомірно відмовлено у позові і в частині нарахованих позивачем штрафних та фінансових санкцій.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у справі №910/13381/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у справі №910/13381/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 у справі №910/13381/19 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/13381/19 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.03.2020 .
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді Є.Ю. Шаптала
А.І. Тищенко