вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" березня 2020 р. м.Київ Справа№ 911/2206/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Куксова В.В.
Шаптали Є.Ю.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційних скарг об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" та акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2019, повний текст якого складено 11.11.2019
у справі №911/2206/19 (суддя - Бабкіна В.М.)
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина"
про стягнення 54 095,59 грн.
У вересні 2019 року акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" (далі - відповідач) 54 095,59 грн заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №1143/16-ТЕ-17 від 21.12.2015, з яких: 15 374,75 грн основного боргу, 24 958,96 грн пені, 3 481,36 грн 3 % річних, 10 280,53 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що сторонами був укладений договір купівлі-продажу природного газу №1143/16-ТЕ-17 від 21.12.2015, згідно з яким відповідач прийняв природний газ на загальну суму 196 065,05 грн, що підтверджується актами приймання-передачі. Проте, відповідачем оплата за природний газ здійснювалась несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 54 095,59 грн заборгованості за вказаним договором.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.11.2019 у справі №911/2206/19 позов задоволено частково та присуджено до стягнення з об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 15 374,75 грн основного боргу, 1 258,52 грн 3% річних, 4 508,44 грн інфляційних втрат, 750,77 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості. Що стосується позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, суд першої інстанції здійснивши їх перерахунок дійшов висновку про часткове задоволення в цій частині вимог.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2019 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, скаржник просить поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, а також прийняте з неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального (Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", ст.ст526, 629, 631, 654 ЦК України, ст.ст.193, 216, 217 ГК України) та процесуального (ст.ст.7, 38, 86 ГПК України) права.
Крім того, позивач стверджує, що застосування положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до спірних правовідносин є неправомірним.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2019, справу №911/2206/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 поновлено акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2019 у справі №911/2206/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2019 у справі №911/2206/19; розгляд апеляційної скарги акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2019 у справі №911/2206/19 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач також звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2019. Крім того, скаржник просить поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Також відповідач посилається як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог на графік погашення заборгованості, складений на виконання постанови Кабінету Міністрів України №758 від 01.10.2015 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)".
Згідно витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарг, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу (складу суду) від 08.01.2019, апеляційну скаргу об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 апеляційну скаргу об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2019 у справі №911/2206/19 залишено без руху та повідомлено останнє, про те, що для усунення недоліків скаржнику протягом десяти днів з дня вручення ухвали слід подати докази сплати судового збору у розмірі 2 881,50 грн.
27.01.2020 через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків у відповідності до вищезазначеної ухвали суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 поновлено об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2019 у справі №911/2206/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2019 у справі №911/2206/19; розгляд апеляційної скарги об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2019 у справі №911/2206/19 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" з апеляційною скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2019 у справі №911/2206/19; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.12.2015 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як споживачЕМ, був укладений договір № 1143/16-ТЕ-17 постачання природного газу (далі-Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність споживача у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.п.1.2, 3.4 Договору).
Пунктом 3.5 Договору передбачено, що споживач не пізніше 8 числа зобов'язується повернути постачальнику та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що до сплати за 1000 куб.м природного газу - 2167,38 грн з ПДВ.
Згідно з п.5.3 Договору реалізація газу споживачу за визначеною у пункті 5.2 ціною здійснюється при умові наявності відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії (у випадках, передбачених чинним законодавством).
Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п.5.4 Договору).
Пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п.8.2 Договору у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно з п.10.3 Договору строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюються тривалістю у 5 років.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 Договору).
Додатковою угодою №1 від 31.12.2015 до Договору сторони змінювали ціну купівлі природного газу та її складові.
Так, на виконання Договору постачальник з січня по березень 2016 року передав, а споживач отримав природний газ. Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 85 554,67 грн, від 29.02.2016 на суму 62 594,76 грн, від 31.03.2016 на суму 47 915,62 грн, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.
Встановлене вище сторонами не оспорюється та фактично визнається.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем було частково оплачено поставлений позивачем газ, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 15 374,75 грн, у зв'язку з чим позивач і звернувся з відповідним позовом до господарського суду.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі укладеного між ними Договору, який за своєю правовою природою є договором поставки енергоносіїв приєднаними мережами.
Договір укладений належним чином, підписаний повноваженими особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже був чинним і обов'язковим для сторін.
Приписами статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч.1-3 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
У відповідності до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, відповідачем залишено неоплаченим на користь позивача отриманий у січні - березні 2016 року природний газ в сумі 15 374,75 грн.
Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідачем відповідно до ст.ст.76, 77 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості за Договором.
Оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 15 374,75 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно посилань відповідача на графік погашення спірної заборгованості, складений на виконання постанови Кабінету Міністрів України №758 від 01.10.2015 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", колегією суддів зазначає наступне.
Пунктом 17 Положення передбачено, що постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" виробникам теплової енергії здійснюється на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та з дотриманням принципу недискримінації.
Обов'язок, передбачений підпунктом 4 пункту 3 цього Положення, покладається на НАК "Нафтогаз України" на період до 01 квітня 2017 року за таких умов: укладення виробником теплової енергії з НАК "Нафтогаз України" договору постачання природного газу відповідно до законодавства; відсутність у виробника теплової енергії заборгованості перед НАК "Нафтогаз України" за використаний природний газ, або відсутність у виробника теплової енергії заборгованості (без урахування штрафних санкцій) перед НАК "Нафтогаз України" за спожитий до 01 січня 2016 р. природний газ за всіма укладеними з НАК "Нафтогаз України" договорами постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо), а також здійснення поточних розрахунків за використаний природний газ, або рівень розрахунків виробника теплової енергії станом на 25 число місяця, що передує місяцю постачання природного газу (без урахування штрафних санкцій), за всіма укладеними з НАК "Нафтогаз України" договорами постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо) становить не нижче 90 відсотків, або надання НАК "Нафтогаз України" та виконання виробником теплової енергії погодженого виконавчим органом ради графіка погашення заборгованості (рівними частинами до 01 січня 2021 р. з розбивкою за всіма договорами з НАК "Нафтогаз України"), складеного на підставі довідки щодо заборгованості, наданої НАК "Нафтогаз України", а також здійснення поточних розрахунків за використаний природний газ. Наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядок розрахунків, установлений між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо).
Таким чином, у відповідно до Положення наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядок розрахунків, установлений між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу.
Водночас, ціна договору та порядок розрахунків є істотною умовою договору, з огляду на що погодження графіку мало б відбутися із дотриманням загальних принципів внесення змін до договору, тобто шляхом двостороннього підписання відповідної додаткової угоди (п.11.3 Договору, ст.ст.651, 653, 654 ЦК України).
Доказів того, що сторони у визначеній Договором та Законом формі дійшли згоди про зміну строків погашення заборгованості, шляхом укладення додаткової угоди до Договору матеріали справи не містять.
Крім того, графік затверджений лише з органом місцевого самоврядування, без будь-якого погодження із позивачем. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
З огляду що, колегією суддів відхиляються посилання відповідача на графік, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 24 958,96 грн, 3% річних у розмірі 3 481,36 грн та інфляційних втрат у розмірі 10 280,53 грн, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині вимог, виходячи з наступного.
Згідно із ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено вище, відповідач в порушення умов Угоди не проводив оплату, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст.551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що розмір пені було визначено позивачем в сумі 24 958,96 грн, з якої: 5 911,24 грн за період з 16.02.2016 до 15.08.2016, 10 943,96 грн за період з 15.03.2016 до 14.09.2016 та 8 103,76 грн за період з 15.04.2016 до 14.10.2016 в сумі 8 103,76 грн.
Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 3 481,36 грн, яка нарахована на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі за період з 16.02.2016 до 25.08.2016 в сумі 424,26 грн, з 15.03.2016 до 19.10.2016 в сумі 972,11 грн, з 15.04.2016 до 23.08.2019 в сумі 2084,98 грн.
Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 10 280,53 грн, нарахованих на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, за період з 01.03.2016 до 31.07.2016 в сумі 912,55 грн, з 01.04.2016 до 31.10.2016 в сумі 2 477,64 грн, з 01.05.2016 до 31.07.2016 в сумі 6 890,34 грн.
В той же час, 30.11.2016 року набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
У відповідності до ст.1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Згідно зі ст.2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
З наведених норм вбачається, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості (проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості) необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів.
Разом з тим, ч.3 ст.7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто, до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
При цьому, статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.
Поряд з цим, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
З огляду на що, виконання ч.3 ст.7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
При цьому, зі змісту ст.ст.4, 5, 6 Закону вбачається, що до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, у той час як ч.3 ст.7 Закону визначає, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання Законом чинності.
Апеляційним господарським судом, з огляду положення статті 236 ГПК України, при розгляді даної справи враховані висновки Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст. 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", які викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 22.02.2018 у справі №922/4355/14, від 28.02.2018 у справі №911/3914/14, від 03.04.2018 у справі №904/11325/16, від 06.04.2018 у справі №904/10747/16, від 10.04.2018 у справі №916/3054/16, від 11.04.2018 у справі №910/17962/15, від 17.04.2018 у справі №904/11358/16, від 26.04.2018 у справі №911/3945/16, від 02.05.2018 у справі №920/1060/16,15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 23.05.2018 у справі №908/3125/16, від 23.05.2018 у справі №908/2114/16, від 30.05.2018 у справі №904/10733/16, від 20.06.2018 у справі № 916/3055/16, від 06.07.2018 у справі №918/882/15, від 23.07.2018 у справі № 904/10294/17, від 07.08.2018 у справі №925/1584/17, від 21.08.2018 у справі №925/104/18, від 21.08.2018 у справі №925/107/18, від 30.08.2018 у справі №905/2796/17, від 06.09.2018 у справі №925/106/18, від 13.12.2018 у справі №925/105/18, від 18.12.2018 у справі №905/301/18, від 20.12.2018 у справі №904/1619/18, від 22.12.2018 у справі №904/2961/18, від 16.01.2019 у справі №905/299/18, від 05.08.2019 у справі №927/934/18.
За таких обставин, не включення відповідача до учасників відповідної процедури врегулювання заборгованості не є підставою стверджувати, що положення Закону в частині списання нарахованих процентів, пені та інфляційних втрат не розповсюджуються на нього, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов пункту 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Крім того, в зазначених вище актах приймання-передачі також вказано, що позивач передає, а відповідач приймає природний газ виключно для виробництва теплової енергії, що споживається населенням.
При цьому, оскільки відповідач виробляв теплову енергію виключно для власних цілей (опалення та гаряче водопостачання членам ОСББ), то отримання ліцензії для такої діяльності не потрібно.
Отже, з матеріалів справи слідує, що у даному випадку відповідач є теплопостачальною та теплогенеруючою організацією, а придбаний газ використовувався ним для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, що позивачем не спростовано.
Таким чином, на відносини між сторонами поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії".
Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріАли справи, вартість газу, отриманого відповідачем у період з січня по лютий 2016 року, а також частково отриманого ним у березні 2016 року, було сплачено останнім позивачу у сумі 180 690,30 грн до набрання чинності зазначеним вище Законом, а тому підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість за цей період є відсутніми. Натомість, заборгованість у сумі 15 374,75 грн за газ, отриманий у березні 2016 року, не погашена відповідачем, тому позивач обґрунтовано нарахував на цю заборгованість 3% річних та інфляційні втрати.
Колегія суддів перевіривши перерахунок (з виключенням періодів нарахування на суми заборгованості, погашені відповідачем до 30.11.2016) погоджується з висновком суду першої інстанції по стягненню з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 4 508,44 грн та 3% річних у розмірі 1 258,52 грн.
Відтак, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційних скаргах обставин.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг.
Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржників.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційні скарги об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" та акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2019 у справі №911/2206/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2019 у справі №911/2206/19 залишити без змін.
3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на скаржників.
4. Матеріали справи №911/2206/19 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді В.В. Куксов
Є.Ю. Шаптала