Іменем України
23 березня 2020 року
Київ
справа №9901/10/20
адміністративне провадження №П/9901/10/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Калашнікової О.В.,
за участю секретаря - Балабана М.К.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України - Голови Ради національної безпеки і оборони України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної шкоди
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України - Голови Ради національної безпеки і оборони України Зеленського В.О. (надалі по тексту - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача про залишення заяви позивача від 14.11.2018 без розгляду;
- стягнути з відповідача за рахунок держави моральну шкоду в сумі 10 000 000 гривень, завдану здоров'ю, внаслідок порушення права на звернення щодо реалізації особистих прав і законних інтересів, передбачених статтею 1 Закону України "Про звернення громадян".
В обґрунтування позовних вимог вказав, що рішенням Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року по справі №9901/21/19 визнано протиправною бездіяльність Президента України - Голови Ради національної безпеки і оборони України щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 14 листопада 2018 року про здійснення демократичного контролю за діяльністю сектора безпеки і оборони України в сфері національної безпеки і оборони України, спрямованої на адресу Президента України та зобов'язано відповідача розглянути заяву позивача від 14 листопада 2018 року, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
Позивач вказує, що на час звернення до суду з даним позовом, його заява від 14.11.2018 відповідачем не розглянута, демократичний цивільний контроль за діяльністю органів Національної поліції Запорізької області за дотриманням ними законів і виконання судових рішень при здійсненні ними досудового розслідування за його кримінальним провадженням Президентом України, згідно його повноваженнями, визначеними статтею 5 Закону України "Про національну безпеку України", не здійснений, порушене його право доступу до правосуддя та на обов'язковість судових рішень відповідачем не поновлено.
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України - Голови Ради національної безпеки і оборони України Зеленського В.О. про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної шкоди.
У поданому відзиві представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 . Відзив мотивовано тим, що повне судове рішення в справі №9901/21/19 надійшло до офісу Президента України 19 грудня 2019 року та на його виконання Президентом України листом від 17 січня 2020 року за №01-01/76 надано позивачу відповідь на звернення, у якій заявнику було повідомлено, що відповідачем розглянуто звернення щодо додержання органами Національної поліції України у Запорізькій області законів під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях і невиконання судових рішень, ухвалених слідчими суддями. Крім того, у відповіді було зазначено, що за дорученням Президента України звернення надіслано Офісом Президента України до Міністерства внутрішніх справ України з проханням забезпечити перевірку наданих ОСОБА_1 відомостей. Таким чином, на думку представника відповідача, Президент України жодної бездіяльності під час розгляду заяви позивача від 14 листопада 2018 року не допустив.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, у поданому відзиві зазначено, що позивач у своєму позові не довів наявності такої шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням та вини останнього в її заподіянні.
Відповіді на відзив позивачем до суду не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи позовної заяви та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Розглядаючи адміністративну справу №9901/21/19 судами встановлено, що 14 листопада 2018 року позивач подав заяву, яка за змістом є скаргою. У заяві просив Президента України здійснити демократичний цивільний контроль за дотриманням органами Національної поліції України вимог Конституції і Законів України під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях і щодо виконання судових рішень, ухвалених слідчими суддями у справах №320/4121/15-к, № 320/1846/15-к та № 320/9874/14-к. Позивач звертав увагу, що він є інвалідом війни, на підтвердження чого до заяви долучив копію посвідчення серії НОМЕР_1 .
Апарат Ради національної безпеки та оборони України листом від 20 листопада 2018 року № 643/22-01 за підписом керівника служби забезпечення доступу до публічної інформації В. Шведової надіслав заяву "для розгляду" до Адміністрації Президента України.
Адміністрація Президента України листом від 26 листопада 2018 року № 22/059861-08 за підписом завідувача відділу С. Остафійчук направила заяву "за належністю на розгляд" Міністерства внутрішніх справ України.
Міністерство внутрішніх справ України листом від 28 листопада 2018 року № В-10953 направило заяву до Національної поліції України "для розгляду та інформування" позивача.
Не погоджуючись з такими діями, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Президента України - Голови Ради національної безпеки і оборони України щодо залишення без задоволення спрямованої на адресу Президента України заяви позивача від 14 листопада 2018 року про здійснення демократичного контролю за діяльністю сектора безпеки і оборони України в сфері національної безпеки і оборони України.
- зобов'язати Президента України - Голову РНБО ОСОБА_2 здійснити демократичний цивільний контроль за діяльністю Національної поліції України, а саме:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в заяві факти відкритого порушення органами Національної поліції України в Запорізькій області законів під час проведення ними досудового розслідування у кримінальних провадженнях і невиконання ними судових рішень, ухвалених слідчими суддями у кримінальних провадженнях.
поновити передбачене статтею 21 Кримінального процесуального кодексу України та статтею 55 Конституції України право доступу до правосуддя й обов'язковість судових рішень у кримінальних провадженнях.
особисто письмово повідомити позивача про результати перевірки його заяви та про суть прийнятого рішення.
- стягнути з Президента України на користь позивача 5 000 000 грн як відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю відповідача.
Рішенням Касаційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року в справі №9901/21/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що Позивач у своїй у позовній заяві вимагав вчинення дій, які не належать до предмету здійснення демократичного цивільного контролю, урегульованого Законом України "Про національну безпеку України".
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року в справі №9901/21/19 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 липня 2019 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Президента України - Голови Ради національної безпеки і оборони України щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 14 листопада 2018 року про здійснення демократичного контролю за діяльністю сектора безпеки і оборони України в сфері національної безпеки і оборони України, спрямованої на адресу Президента України;
- зобов'язано Президента України - Голову Ради національної безпеки і оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 листопада 2018 року відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення в справі №9901/21/19, Велика Палата Верховного Суду вказала, що згідно положень Конституції України, Закону № 393/96-ВР і Закону № 183/98-ВР заяву позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни мав особисто розглянути Президент України - Голова Ради національної безпеки та оборони України, проте цього не зробив.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо залишення без розгляду його заяви від 14 листопада 2018 року, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року, позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою.
Також судом встановлено, що 17 січня 2020 року, тобто, після відкриття провадження в даній справі, на виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року по справі №9901/21/19, Президентом України направлено позивачу ОСОБА_1 відповідь на його заяву від 14 листопада 2018 року, в якій вказано, що його звернення щодо додержання органами Національної поліції України у Запорізькій області законів під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадження і невиконання ними судових рішень, ухвалених слідчими суддями, розглянуто Президентом України.
Також позивача повідомлено, що за дорученням Президента України його звернення надіслано Офісом Президента України до Міністерства внутрішніх справ України з проханням забезпечити перевірку наведених ним відомостей і проінформувати позивача та Офіс Президента України про результати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40 Конституції України).
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону № 393/96-ВР).
Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб (частина четверта статті 3 Закону № 393/96-ВР).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону № 393/96-ВР). Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями (частина третя цієї статті).
Скарги осіб з інвалідністю внаслідок війни (до набрання чинності 25 липня 2018 року Законом України № 2443-VIII від 22 травня 2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту постраждалих учасників Революції Гідності та деяких інших осіб" - скарги інвалідів Великої Вітчизняної війни) розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій і підприємств особисто (частина друга статті 16 Закону № 393/96-ВР). Аналогічні приписи є і щодо розгляду пропозицій, зауважень, заяв і клопотань (частина друга статті 14, частина друга статті 15 Закону № 393/96-ВР).
Судами по справі №9901/21/19 встановлено, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни, а тому має право на особистий розгляд його заяви першими керівниками органів державної влади.
Як вбачається з матеріалів справи, 17 січня 2020 року Президентом України повідомлено позивача про розгляд його заяви від 18 листопада 2020 року та направлення її за дорученням Президента України Офісом Президента України до Міністерства внутрішніх справ України з проханням забезпечити перевірку наведених ним відомостей і проінформувати позивача та Офіс Президента України про результати.
Таким чином, відповідачем виконано вимоги Закону № 393/96-ВР в частині розгляду заяви позивача першим керівником органу державної влади.
Що стосується заявленого позивачем у скарзі питання про здійснення демократичного цивільного контролю за дотриманням органами Національної поліції України вимог Конституції і Законів України під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях і щодо виконання судових рішень, ухвалених слідчими суддями у справах №320/4121/15-к, № 320/1846/15-к та № 320/9874/14-к, колегія суддів зазначає наступне.
Із преамбули Закону України від 2 червня 2018 року "Про національну безпеку України" № 2469-VIII (далі - Закон № 2469-VIII) убачається, що цей Закон відповідно до статей 1, 2, 17, 18 і 92 Конституції України визначає основи та принципи національної безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз.
Цим Законом визначаються та розмежовуються повноваження державних органів у сферах національної безпеки і оборони, створюється основа для інтеграції політики та процедур органів державної влади, інших державних органів, функції яких стосуються національної безпеки і оборони, сил безпеки і сил оборони, визначається система командування, контролю та координації операцій сил безпеки і сил оборони, запроваджується всеосяжний підхід до планування у сферах національної безпеки і оборони, забезпечуючи у такий спосіб демократичний цивільний контроль над органами та формуваннями сектору безпеки і оборони.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2469-VIII у межах повноважень, наданих відповідно до Конституції України, сектор безпеки і оборони підлягає демократичному цивільному контролю (далі - цивільний контроль). Система цивільного контролю складається з контролю, що здійснюється Президентом України; контролю, що здійснюється Верховною Радою України; контролю, що здійснюється Радою національної безпеки і оборони України; контролю, що здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; судового контролю; громадського контролю.
Цивільний контроль здійснюється за принципами верховенства права, законності, підзвітності, прозорості, ефективності та результативності (частина друга статті 4 Закону № 2469-VIII).
Згідно з частино третьою цієї статті згаданого Закону прозорість передбачає повне розкриття фінансової інформації щодо функціонування сектору безпеки та оборони з метою забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів з урахуванням вимог Закону України "Про державну таємницю".
Предметом цивільного контролю є:
1) дотримання вимог Конституції і законів України у діяльності органів сектору безпеки і оборони, недопущення їх використання для узурпації влади, порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) зміст і стан реалізації стратегій, доктрин, концепцій, державних програм та планів у сферах національної безпеки і оборони;
3) стан правопорядку в органах сектору безпеки і оборони, їх укомплектованість, оснащеність сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою, забезпеченість необхідними запасами матеріальних засобів та готовність до виконання завдань за призначенням у мирний час та в особливий період;
4) ефективність використання ресурсів, зокрема бюджетних коштів, органами сектору безпеки і оборони (частина четверта статті 4 Закону № 2469-VIII).
Статтею 5 Закону № 2469-VIII передбачено, що відповідно до статей 106 і 107 Конституції України Президент України здійснює контроль за сектором безпеки і оборони як безпосередньо, так і через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України та створювані ним у разі необхідності консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.
ОСОБА_1 у поданій заяві від 12 листопада 2018 року просив зобов'язати Президента України здійснити демократичний цивільний контроль за діяльністю органів Національної поліції України та вказав про порушення під час проведення досудового розслідування у названих ним кримінальних провадженнях та невиконання судових рішень у цих провадженнях.
Таким чином колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 у своїй заяві вимагав вчинення дій, які не належать до предмета здійснення демократичного цивільного контролю, урегульованого Законом № 2469-VIII, а тому відповідачем у даній праві правомірно повідомлено позивача про направлення його звернення до Міністерства внутрішніх справ України.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача про залишення заяви ОСОБА_1 від 14.11.2018 без розгляду задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем правомірно направлено її до Міністерства внутрішніх справи України.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 Цивільного кодексу України).
Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом (частина друга статті 25 Закону № 393/96-ВР).
Позивач вважав, що протиправна бездіяльність відповідача полягає у залишенні без розгляду його заяви, чим останньому заподіяна моральна шкода, та просив стягнути відшкодування цієї шкоди у розмірі 10 000 000 грн.
Разом з тим, судом встановлено, що 17 січня 2020 року Президентом України повідомлено позивача про розгляд його заяви від 14 листопада 2018 року та направлення її за дорученням Президента України Офісом Президента України до Міністерства внутрішніх справ України з проханням забезпечити перевірку наведених ним відомостей і проінформувати позивача та Офіс Президента України про результати. Отже, відсутні підстави для твердження про те, що відповідач заподіяв позивачеві моральну шкоду через залишення його заяви без розгляду. Тому у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, Суд дійшов висновку про відсутність підстав до задоволення позову.
Судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
вирішив:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Президента України - Голови Ради національної безпеки і оборони України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної шкоди.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко
В.М. Кравчук
О.В. Калашнікова