ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 березня 2020 року м. Київ № 826/9409/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом Громадської організації «Інститут громадського здоров'я»
до Міністерства охорони здоров'я України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Громадська організація «Інститут громадського здоров'я» звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України) та просить суд визнати протиправною бездіяльність щодо створення необхідного запасу лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів, дезінфекційних засобів тощо на випадок епідемій та зобов'язати відповідача створити, зберігати та своєчасно оновлювати необхідний запас лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів, дезінфекційних засобів, тощо на випадок епідемій.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, посилаючись на абз.4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», зазначає, що відповідач, як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, щодо захисту населення від інфекційних хвороб, має забезпечувати створення, зберігання та своєчасне оновлення необхідного запасу лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів, дезінфекційних засобів тощо на випадок епідемій, проте таких заходів не вживає, вважаючи, що такі функції мають реалізовувати місцеві органи виконавчої влади. Відсутність запасу лікарських засобів та медичних імунобіологічних препаратів на думку позивача унеможливлює реалізацію положень Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», що у свою чергу порушує суспільні конституційні права громадян, у тому числі й членів спілки, на охорону здоров'я та життя, як найвищу соціальну цінність.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Аблова Є.В. від 26 червня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників (у письмовому провадженні).
Від відповідача 26 липня 2018 року надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що МОЗ України вважає позов необґрунтованим, оскільки згідно Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» завдання по реалізації функцій щодо захисту населення від інфекційних хвороб покладені на Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, комунальні заклади охорони здоров'я, діяльність яких пов'язана з лікуванням і профілактикою інфекційних хвороб, кадрами, фінансовими та матеріально-технічними ресурсами. При цьому з метою своєчасного забезпечення населення імунологічними препаратами МОЗ України видав наказ від 18 травня 2018 року №948 «Про затвердження Методики розрахунку потреби в медичних імунобіологічних препаратах (вакцинах) та медичних виробах, які використовуються для профілактики щеплень, та Порядку визначення потреби в медичних імунобіологічних препаратах (вакцинах) та медичних виробах, які використовуються для профілактичних щеплень» (далі - Методика №948 та Порядок №948).
Також відповідач зазначає, що МОЗ України прийнято ряд інших наказів та надано бюджетний запит на 2018 рік щодо забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру, якими враховано граничні видатки на централізовану закупівлю медикаментів для хворих на інфекційні захворювання, що супроводжуються високим рівнем летальності.
Відповідач вважає, що в Україні в достатній кількості наявні імунобіологічні препарати для профілактики дифтерійного правця, а інформація про залишки імунобіологічних препаратів в регіонах України, закуплених за кошти Державного бюджету своєчасно розміщується на офіційному веб-сайті МОЗ України.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Аблова Є.В. від 08 листопада 2018 року позовну заяву Громадської організації «Інститут громадського здоров'я» до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії залишено без розгляду у зв'язку з несплатою судового збору.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року задоволено апеляційну скаргу Громадської організації «Інститут громадського здоров'я», ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року скасовано, справу №826/9409/18 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2019 року суддя Аблов Є.В. прийняв справу №826/9409/18 у своє провадження, визначив подальший розгляд здійснювати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На підставі розпорядження заступника керівника апарату суду №501 від 16 травня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №826/9409/18 та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року справу прийнято мною у своє провадження, визначено продовжувати розгляд справи одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін зі стадії розгляду справи по суті.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, врахувавши належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено таке.
Щодо права позивача на звернення до суд зазначає, що згідно статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 1 Закону України «Про громадські об'єднання» від 22 березня 2012 року №4572-VI (далі-Закон№4572-VI) громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.
Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу.
Як вбачається з протоколу установчих зборів засновників громадської спілки «Інститут громадського здоров'я України» від 26 квітня 2018 року, Громадська спілка «Український інститут громадського здоров'я» є громадським об'єднанням без статусу юридичної особи, метою діяльності якої є профілактика інфекційних та неінфекційних хвороб, пропаганда здорового способу життя, покращення охорони здоров'я, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, здійснення публічної діяльності спрямованої на розбудову правової держави, громадянського суспільства та системи громадського здоров'я в України.
Згідно частини першої статті 21 Закону №4572-VI для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право: 1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі); 2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами; 3) одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації; 4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об'єднання та важливих питань державного і суспільного життя; 5) проводити мирні зібрання; 6) здійснювати інші права, не заборонені законом.
Таким чином, оскільки рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень стосовно дотримання вимог Закону №1645-III мають безпосереднє відношення до мети діяльності позивача, він має право на звернення до суду відповідно до статті 21 Закону №4572-VI.
По суті заявлених позовних вимог судом встановлено, що Верховною Радою України 06 квітня 2000 року ухвалено Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-III, який набув чинності 12 травня 2000 року (далі - Закон №1645-III), який спрямований на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, та яким визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.
Відповідно до статті 6 Закону №1645-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я щодо захисту населення від інфекційних хвороб, забезпечує створення, зберігання та своєчасне оновлення необхідного запасу лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів, дезінфекційних засобів тощо на випадок епідемій.
Повноваження, компетенція, функції Міністерства охорони здоров'я України визначені Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (далі - Положення № 267), пунктом 1 якого передбачено, що МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.
Таким чином вищенаведені норми вказують на те, що на МОЗ України покладено функції щодо створення, зберігання та своєчасного оновлення необхідного запасу лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів, дезінфекційних засобів тощо на випадок епідемій.
Згідно статті 36 Закону №1645-III усі епідемії та спалахи інфекційних хвороб підлягають епідеміологічному обстеженню (розслідуванню) з метою встановлення причин їх виникнення, факторів передачі інфекції, визначення меж осередків інфекційних хвороб та масштабів поширення епідемії чи спалаху інфекційної хвороби, вжиття заходів щодо їх локалізації та ліквідації, а також виявлення осіб, винних у виникненні епідемії чи спалаху інфекційної хвороби.
Порядок проведення епідеміологічного обстеження (розслідування) епідемій та спалахів інфекційних хвороб також встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Позивач 13 лютого 2018 року надіслав на адресу МОЗ України запит на публічну інформацію щодо створення, зберігання та своєчасного оновлення необхідного запасу лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів, дезінфекційних засобів тощо на випадок епідемій згідно із статтею 6 Закону №1645-III (вид, назву, номер та дата прийняття відповідного документального акта, номенклатуру та фактичну кількість відповідних засобів і препаратів в закладах охорони здоров'я та рівнями надання медичної допомоги та в розрізі адміністративних територій України) (а.с.5).
На зазначений запит 19 лютого 2018 року позивач отримав відповідь №05.2-15/17/198/ЗПІ-18/4367, що вирішення питань фінансового та матеріально-технічного забезпечення лікувально-профілактичних і протиепідемічних заходів та робіт, пов'язаних з ліквідацією епідемій та спалахів інфекційних хвороб; вирішення питань фінансового та матеріально-технічного забезпечення лікувально-профілактичних і протиепідемічних заходів та робіт, пов'язаних з ліквідацією епідемій та спалахів інфекційних хвороб віднесено до компетенції місцевих органів виконавчої влади.
Як зазначає у позові позивач, на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» є чинним наказ Міністерства охорони здоров'я СРСР від 08 грудня 1965 року №711 «Об утверждении неснижаемого минимума наличия сывороток, вакцин, гамма глобулинов и противомалярийных препаратов в лечебно-профилактических учреждениях, аптеках и санитарно-эмидемиологических станциях» (мовою оригіналу). Зазначеним наказом затверджено обов'язковий мінімум наявності відповідних лікарських засобів та імунобіологічних препаратів у відповідних закладах охорони здоров'я та зобов'язано Міністерства охорони здоров'я союзних республік створити до липня 1966 року відповідний незнижувальний запас засобів згідно із затвердженим переліком.
Зокрема, зазначеним Переліком передбачено чітку кількість у відповідних закладах охорони здоров'я наступних лікарських засобів та імунобіологічних препаратів:
- протидифтерійна, протиправцева, протигангренозна, протиботулінічна та протизміїна сиворотки;
- антирабічний, коровий плацентарний, вісповий, грипозний та сибіроязвовий гамаглобуліни;
- правцевий анатоксин та препарат для лікування малярії (делагіл).
Також, позивач посилається на те, що на момент подання адміністративного позову відсутня будь-яка інформація у загальнодоступних джерелах щодо створення, зберігання та своєчасного оновлення відповідачем необхідного запасу лікарських засобів та медичних імунобіологічних препаратів згідно із затвердженим незнижувальним мінімумом цих препаратів у відповідних закладах охорони здоров'я.
У протилежне відповідач стверджує, що видав ряд наказів, зокрема: від 18 травня 2018 року №948 «Про затвердження Методики розрахунку потреби в медичних імунобіологічних препаратах (вакцинах) та медичних виробах, які використовуються для профілактики щеплень, та Порядку визначення потреби в медичних імунобіологічних препаратах (вакцинах) та медичних виробах, які використовуються для профілактичних щеплень», від 06 квітня 2018 року №629 «Про затвердження номенклатури лікарських засобів та медичних виробів, що закуповуватимуться за напрямами використання бюджетних коштів у 2018 році за бюджетною програмою КПКВК 2301400 «Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру».
Відповідно до затвердженої Методики проведений попередній розрахунок потреби в імунобіологічних препаратах, які використовуються для профілактичних щеплень на 2018-2020 роки для проведення вакцинації.
Окрім того відповідач зазначає, що МОЗ України здійснило збір заявок щодо потреби у лікарських засобах для хворих на інфекційні захворювання від структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних та Київської міської державних адміністрацій. При складенні бюджетного запиту на 2018 рік за бюджетною програмою КПКВК 2301400 «Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру» в рамках реалізації державних цільових програм та заходів програмного характеру МОЗ України вперше врахувало граничні видатки на централізовану закупівлю медикаментів для хворих на інфекційні захворювання, що супроводжуються високим рівнем летальності у сумі 39 695,8 тис. грн.
Також відповідач стверджує, що на сьогодні в Україні наявні у достатній кількості імунобіологічні препарати для профілактики правця.
На підтвердження зазначених тверджень суду представлені такі докази: інформація щодо залишків імунобіологічних препаратів в регіонах України, закуплених за кошти Державного бюджету, станом на 01 липня 2018 року (а.с.15), інформація щодо потреби в медичних імунобіологічних препаратах (вакцинах), які використовуються для профілактичних щеплень (а.с.16-17).
Як встановлено судом, з точки зору закону МОЗ України має вживати комплексні медико-санітарні заходи з метою запобігання поширенню інфекцій, а також для їх локалізації та ліквідації спалахів. При цьому медичний захист населення включає своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів та проведення таких заходів. При цьому, фінансування як профілактичних, так і протиепідемічних заходів, повинно здійснюватися за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Таким чином, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи також є рівноцінними учасниками правовідносин, пов'язаних із вжиттям відповідних заходів, направлених на запобігання поширенню інфекцій, а також для їх локалізації та ліквідації спалахів, зокрема, в частині виділення коштів місцевого бюджету на такі цілі.
Ураховуючи викладені вище обставини видання МОЗ України наказів, направлених на задоволення потреб населення в імунобіологічних препаратах (вакцинах) та медичних виробах, які використовуються для профілактичних щеплень, затвердження Методики розрахунку таких потреб, надання бюджетних пропозицій з метою своєчасного забезпечення населення імунобіологічними препаратами, не свідчить на думку суду про протиправну бездіяльність відповідача, а навпаки свідчить про вчинення певних дій, направлених на створення, зберігання, своєчасного оновлення необхідного запасу лікарських засобів.
З огляду на це суд не погоджується з доводами позивача щодо відсутності будь-яких доказів з боку відповідача на підтвердження обставин виконання завдань, покладених законодавством на МОЗ України, зокрема у сфері створення, зберігання, своєчасного оновлення необхідного запасу лікарських засобів, медичних імунологічних препаратів, дезінфекційних засобів, тощо на випадок епідемій за відповідним затвердженим переліком, та не вбачає протиправної бездіяльності МОЗ України в цій частині.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб'єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову. Також суд враховує ті обставини, що позивач, як громадська організація, не визначений платником судового збору за Законом України «Про судовий збір.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Громадської організації «Інститут громадського здоров'я» до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: Громадська організація «Інститут громадського здоров'я», адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 12, офіс 6, тел. +380632203111, свідоцтво про реєстрацію № 1429832 від 20 лютого 2015 року, ел.пошта: ngozdorovya@gmail.com
Відповідач: Міністерство охорони здоров'я України, адреса: 01601, м. Київ, вул. М. Грушевського, будинок 7, код ЄДРПОУ 00012925, тел. +380442536194.
Суддя В.І. Келеберда