ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 березня 2020 року м. Київ № 640/16502/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Державної податкової служби у Київській області
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 21 листопада 2018 року №237980-5506-1013;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 21 листопада 2018 року №237981-5506-1013.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на протиправність дій контролюючого органу, оскільки останнім податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі хибних висновків, які не відповідають реальним обставинам справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що за позивачем обліковується земельні ділянки, у зв'язку з чим останній є суб'єктом, з якого справляється податок на земельні ділянки, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року замінено первісного відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як з'ясовано судом ОСОБА_1 було повідомлено телефоном про те, що йому нараховано певну суму податкового зобов'язання, при цьому, як стверджує позивач, ні щодо точної суми, ні щодо самої суті таких зобов'язань останній не був обізнаний. За таких обставин ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Падалка К.В. 27 грудня 2018 року звернувся до Головного управління ДФС у Київській області з метою з'ясування нарахованих податкових зобов'язань.
У відповідь на запит від 27 грудня 2018 року адвокату Падалка Костянтину Вікторовичу, який діяв в інтересах ОСОБА_1 , надійшла відповідь Головного управління ДФС у Київській області «Про розгляд запиту» №284/10/10-36-13- ОЇ від 04 січня 2019 року за підписом заступника начальника Р.Гришко, в якій зазначено, що відповідно до податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №237980-5506-1013 та податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №237981- 5506-1013 платнику податків фізичній особі ОСОБА_1 нараховано та пред'явлено до сплати податкові зобов'язання по земельному податку фізичних осіб за 2018 рік за земельні ділянки, які знаходяться в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 1 гектар та 2 гектара з кадастровими номерами 3223155400:06:012:0006 та 3223155400:06:012:0004, відповідно.
04 лютого 2019 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Падалка Костянтином Вікторовичем було подано до Державної фіскальної служби України скаргу на податкове повідомлення -рішення.
28 березня 2019 року на адресу представника позивача - адвоката Падалки Костянтина Вікторовича надійшло Рішення про результати розгляду скарги.
30 травня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою стосовно проведення податкової звірки щодо оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. До заяви було додано витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:012:0006 та 3223155400:06:012:0004 відповідно, зареєстроване за ОСОБА_2 12 липня 2013 року.
Водночас 08 січня 2019 року ОСОБА_1 отримав податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №237980-5506-1013 та податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №237981-5506-1013, відповідно до яких позивачу визначену суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб, а саме: - відповідно до податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №237980- 5506-1013 за податковий період « 2018» нараховано суму податкового зобов'язання у розмірі 23564,35 грн.; - відповідно до податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2018 року №237981-5506-1013 за податковий період « 2018» нараховано суму податкового зобов'язання у розмірі 47128,70 грн.
Вважаючи такі рішення контролюючого органу протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю - Податковим кодексом України.
Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Право власності на земельну ділянку та право оренди земельної ділянки, згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
За визначенням статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Крім того, пункт 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Поряд з цим у частині першій, другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що особливості справляння земельного податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Згідно підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Системний аналіз норм Земельного кодексу України і Податкового кодексу України свідчить про те, що дійсно власники (фізичні особи) нежитлових приміщень в багатоповерховому і багатоквартирному житловому будинку наділені обов'язком вносити до бюджету плату за землю (земельний податок) пропорційно від площі, яку займають, в розмірі ідеальної частки площі будинку і прибудинкової території, що розміщений на відповідній землі. Втім, такий податок нараховується контролюючий органом виключно із врахуванням (на підставі) даних державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно ухвали Голосіївського районного суду по справі №752/3117/13-ц від 14 лютого 2013 року право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:06:0112:0004 та 3223155400:06:012:0006 передається ОСОБА_3 . Крім того факт реєстрації права власності на вищезазначені земельні ділянки за ОСОБА_3 підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме право власності остання набула з липня 2013 року.
Таким чином враховуючи встановлені обставини по справі суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення №237980-5506-1013 та №237981-5506-1013 від 21 листопада 2018 року підлягають скасуванню, оскільки позивач не є власником або користувачем земельних ділянок, в межах яких винесено оскаржувані рішення.
В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 цієї статті).
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача.
Разом з тим відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.
Відтак, позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 21 листопада 2018 року №237980-5506-1013.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 21 листопада 2018 року №237981-5506-1013.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вулиця Народного Ополчення, 5а, код ЄДРПОУ 43141377) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1536,80 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко