Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 березня 2020 р. Справа№200/903/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Купріян В.Ю. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області (відповідач 1), Державної податкової служби України (відповідач 2)
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення за результатами розгляду скарги, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління державної податкової служби у Донецькій області, Державної податкової служби України, відповідно до якого просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області від 19 листопада 2019 року № Ф-762-23 у розмірі 9906,64 грн. та рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги № 431/6/99/00-08-06-01-06 від 03.01.2020 року.
Позивач, який здійснює незалежну професійну діяльність, як адвокат, не погоджується із винесеною відповідачем 1 вимогою про сплату боргу (недоїмки) посилаючись на дію Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 2 вересня 2014 року № 1669-VII, Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, яким введене в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України” та розпочате проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей, відповідно до яких, він, як платник єдиного внеску, який перебуває на обліку в органах доходів і зборів розташованих на території населених пунктів де проводилась антитерористична операція, звільняється від сплати єдиного внеску, до закінчення останньої, у зв'язку із чим, просить суд, визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-762-23 від 19 листопада 2019 року у розмірі 9906,64 грн.
Крім того, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги № 431/6/99/00-08-06-01-06 від 03.01.2020 за результатами розгляду скарги позивача від 29.11.2019 № б/н (вх. № 14602/6 від 04.12.2019) щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 № Ф-762-23 ГУ ДПС у Донецькій області відповідачем 2.
Ухвалою від 27 січня 2020 року суд відкрив провадження у справі, призначивши до розгляду на 24 лютого 2020 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач 1 із позовом не погодився, направивши на адресу суду засобами електронного зв'язку відзив на адміністративний позов від 10.02.2020 № б/н, який надійшов до суду 18.02.2020 року, відповідно до якого просив у задоволенні позову відмовити зазначивши наступне:
1) Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Позивач в силу Закону є платником внеску та повинен його сплачувати у порядку та строки визначені законодавством.
Згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість Позивача, станом на 31.10.2019 становила 9906,64 грн.
На підставі цих даних ГУ ДПС у Донецькій області було сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 №Ф-762-23.
2) Норми пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI не можуть тлумачитися як абсолютне та безумовне звільнення певних платників від виконання всіх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VI, а повинні застосовуватися відповідно до призначення пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» до тих обов'язків, які платник не мав можливості виконати з об'єктивних обставин, через провадження антитерористичної операції.
В даній справі такі об'єктивні обставини відсутні, що унеможливлює звільнення позивача від сплати єдиного внеску.
3) Відповідачем також у відзиві викладена позиція щодо скасування рішення ДПС про результати розгляду скарги. Однак, суд звертає увагу сторін, що процесуальним законодавством України не передбачено представництво однієї сторони юридичної особи іншою юридичною особою. Тому у відповідача 1 відсутні повноваження щодо надання відзиву за іншу юридичну особу у незалежності від того, що вона знаходяться у режимі адміністративного підпорядкування.
Відповідач 2 до судового засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав.
Позивач не погодився із відзивом відповідача 1 та надав відповідь на відзив відповідача 1 та клопотання про встановлення судового контролю, які надійшли до суду засобами електронного зв'язку 21.02.2020 та не підписані цифровим електронним підписом (оригінали надійшли до суду 27.02.2020 року).
Судове засідання відкладене з 24.02.2020 року на 02 березня 2020 року.
02.03.2020 року до суду засобами електронного зв'язку через канцелярію суду від відповідача 1 надійшов ще один відзив на адміністративний позов відповідно до якого останній зазначив, що пп. б) пункту 8 статті 14-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII (далі - Закон №1669- VII) розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ було доповнено пунктом 9-3.
Проте, пунктом 1 Закону України від 02 березня 2015 року №219-VІІ до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464- VI внесено зміни, зокрема пункт 9-3 в редакції Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669- VІІ вважати пунктом 9-4.
Пунктом 28 Закону України від 24 грудня 2015 року №911-VІІІ, який набрав чинності з 01 січня 2016 року, виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону №1669-VІІ.
З огляду на положення частини 1 статті 58 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від лютого 1999 року у справі № 1-7/99 п. 28 розділу І Закону № 911 не має зворотної дії, тобто, зазначена норма Закону № 2464-УІ проіснувала з 15 жовтня 2014 року до 1 січня 2016 року.
Таким чином, вищевказані зміни до Закону №2464-УІ внесені Законом №1669-VІІ, втратили чинність згідно із Законом № 911-УІІІ з 01.01.2016 року, отже з цього періоду будь-які пільги для платників єдиного внеску відсутні.
Борг позивача в оскаржуваній вимозі виник у 2018-2019 роках. У зв'язку із наведеним вважає, що у задоволені позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
02 березня 2020 року розгляд справи відкладено на 17 березня 2020 року.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), є платником єдиного внеску та взятий на облік як платник єдиного внеску в Жовтневій об'єднаній державній податковій інспекції м. Маріуполя, що підтверджується відповідним повідомленням від 28 жовтня 2013 року №5754/10/05-84-18-313-5.
Відповідачі - Головне управління ДПС у Донецькій області та ДПС України є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, які в спірних правовідносинах здійснюють повноваження, покладені на них Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідачем 1 - Головним управлінням ДПС у Донецькій області 19 листопада 2019 року сформована та направлена на адресу позивача вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-762-23 станом на 31 жовтня 2019 року в сумі 12660,00 грн., у т.ч. недоїмка -12660,00 грн.
Відповідно до трекінгу Укрпошти зазначена вимога направлена відповідачем 1 на адресу позивача 23.11.2019 року, а отримана позивачем 26.11.2019 року.
Отримавши зазначену вимогу позивач не погодився із нею та оскаржив її до відповідача 2 - ДПС України направивши до неї скаргу від 29.11.2020, відповідно до якої просив скасувати вищезазначену вимогу щодо сплати 12660 грн.
Вищезазначена скарга направлена позивачем на адресу відповідача 2, що підтверджується чеком Укрпошти від 29.11.2019 року.
Відповідно до трекінгу Укрпошти зазначена скарга отримана відповідачем 2 03.12.2019 року в 23.00.
Рішенням Державної податкової служби України (відповідач 2) про результати розгляду скарги № 431/6/99/00-08-06-01-06 від 03.01.2020 вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 № Ф-762-23 ГУ ДПС у Донецькій області залишена без змін, а скарга фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвоката) ОСОБА_1 від 29.11.2019 № б/н - без задоволення.
Зазначене Рішення відповідача 2 направлено на адресу позивача за даними трекінгу Укрпошти 03.01.2020 року та отримано позивачем 08.01.2020 року.
Не погодившись з рішеннями відповідачів щодо формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску та рішенням за результатами розгляду скарги позивач звернувся до суду з даним позовом.
При цьому суд звертає увагу сторін, що позивач оскаржує вимогу у ромірі 9906,64 грн., хоча відповідачем визначена заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 12660 грн.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України встановлений обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України, статті 94 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Отже, безпосередньо, правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464) із змінами і доповненнями.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” № 2464-VI, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами п. 1 ч. 1. ст. 4 цього Закону, платниками єдиного внеску є зокрема, фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VI визначені обов'язки платника єдиного внеску, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Відповідно до абзаців 1, 3, 4 частини 4 статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно із п. 2 та п. 4 розділу ІІІ Порядку ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, який діяв до 10.06.2016 р., затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 05.12.2013р. № 765 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 лютого 2014 р. за № 217/24994, передбачено, що зобов'язання, штрафні санкції, пеня за податками, зборами, митними платежами, суми до сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником у звітності, відображаються територіальним органом Міндоходів в інтегрованій картці платника.
Нарахування податків, зборів та сум єдиного внеску в інтегрованій картці платника здійснюються відповідно до звітності, що подається платником до територіального органу Міндоходів, а також митних та інших платежів - на підставі оформленої митної декларації.
Нарахування узгоджених сум грошових зобов'язань за податками, зборами, митними платежами та сум єдиного внеску, нарахованих до сплати, в інтегрованій картці платника здійснюється датою граничного строку сплати таких нарахувань.
При поданні уточнюючого розрахунку, що збільшує або зменшує грошові зобов'язання минулих податкових періодів платника та ліквідаційної звітності, нарахування в інтегрованій картці платника проводиться датою його подання.
Згідно з п.1 підрозділу 1 розділу IV Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який діє з 10.06.2016р., затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016р. №422 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016р. за №751/28881, передбачено, що первинні показники, що відображаються в підсистемі, яка забезпечує обробку податкової звітності та платежів, є показниками форм податкової звітності та звітності з єдиного внеску, затверджених у встановленому порядку.
У відповідності до п.1 підрозділу 2 вказаного Порядку прийняття pвітного документа є обов'язком контролюючого органу.
Дані Звітних документів, поданих платниками на паперових носіях, переносяться до інформаційної системи органів ДФС у терміни, встановлені регламентом комп'ютерної обробки Звітних документів.
Після повного внесення даних Звітного документа такий документ отримує статус “Повністю введено”.
Для звітних документів, поданих засобами електронного зв'язку в електронній формі, статус “Повністю введено” вважається присвоєним за умовчанням.
Таким чином, визначені платником суми єдиного внеску до сплати підлягають відображенню у відповідній картці платника ЄСВ.
Судом встановлено, що 19 листопада 2019 року відповідачем, відповідно до статті 25 Закону України “Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08 липня 2010 року № 2464-VІ, була сформована та направлена на адресу позивача вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-762-23 на суму 12660 грн., відповідно до якої станом на 31 жовтня 2019 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 12660 грн., з яких сума недоїмки складає 12660 грн.
Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон України від 02.09.2014 №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яким були внесені зміни до Закону №2464-VI, а саме його розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» було доповнено пунктом 9-3 ( в подальшому пункту 9.4):
«Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються».
З аналізу зазначених норм законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (формування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) вбачається, що підставою не застосування до платника єдиного внеску відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, визначених Законом №2464-VI, є факт перебування такого платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», та заява, подана у довільній формі до органу доходів та зборів.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1275-р від 02.12.2015 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» місто Маріуполь віднесено до населених пунктів на території яких здійснювалася АТО.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача 1.
Враховуючи наведене, оскільки позивач протягом спірного періоду перебував на обліку в органі доходів і зборів, що розташований на території населеного пункту, де проводилась антитерористична операція, та здійснював свою господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції, період проведення якої тривав, тому на період з 14.04.2014 року до закінчення антитерористичної операції він був звільнений від обов'язку сплати сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, і відповідальність, штрафні та фінансові санкції, що передбачені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, виключно у вказаний період до нього не застосовуються.
Положення цієї норми не застосовуються до платників єдиного внеску за невиконання обов'язків, які виникли до 14.04.2014 року та/або після закінчення антитерористичної операції.
Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постанові Верховного Суду від 30.03.2018 року та постанові Великої палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №812/292/18 (провадження №Пз/9901/22/18), а також в постановах Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №805/775/16-а, від 21 вересня 2018 року у справі №805/3636/16-а, від 21 серпня 2018 року у справі №805/826/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі №812/89/16, від 30 січня 2018 року у справі № 812/505/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У відповідності до ч. 2 ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Позивачем визначені позовні вимоги відносно спірної вимоги, а саме позивач просив суд визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) головного управління Державної податкової служби у Донецькій області від 19 листопада 2019 року № Ф-762-23 у розмірі 9906,64 (дев'ять тисяч дев'ятсот шість) гривень 64 копійки та з урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Заперечення відповідача проти правових підстав задоволенню позову судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.
Відповідач зазначає, що з 1 січня 2016 року втратив чинність пункт 9-3 (пункт 9-4) розділу VIII Закону №2464-VI. Така позиція обґрунтована тим, що на підставі Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону №1669-VII, а саме цим підпунктом розділ VIII Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-3 (пунктом 9-4).
Суд не приймає наведений довід, оскільки положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону №1669-VII були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону №2464-VІ, після чого пункт 9-3 (пункту 9-4) розділу VIII став частиною відповідного Закону. Зміни до Закону №2464-VІ в частині виключення спірної норми не вносилися та залишаються чинними.
Цей висновок суду узгоджується з пункту 4 «Правил оформлення проектів законів та основних вимог законодавчої техніки» (Методичні рекомендації Апарату Верховної Ради України, видання четверте, виправлене і доповнене, 2014 рік), відповідно до якого зміни вносяться до оригінального закону, а не до закону про внесення змін до цього закону чи про визнання закону таким, що втратив чинність.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на Указ Президента України від 30.04.2018 №116/2018 «Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей», оскільки даним указом було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях». Питання про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України, як того вимагає Закон №1669-VII, цим указом не вирішувалося.
Враховуючи наведене, суд також не приймає до уваги посилання відповідача на неподання позивачем до податкового органу заяви про звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску у тридцятиденний строк з дня закінчення АТО.
Крім того, формування та направлення вимоги є одним з заходів впливу та стягнення органів доходів і зборів, що належать до їх компетенції та відбувається на підставі статті 25 Закону України № 2464-VI. Проте, за вказівкою частини другої пункту 1 цієї статті положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Як вже зазначалося вище, позивача було звільнено від обов'язку сплачувати єдиний внесок з 14 квітня 2014 року по день завершення антитерористичної операції, а тому до позивача не мають застосовуватись заходи впливу та стягненню.
Водночас суд зазначає,що Закон № 2464 не скасовував обов'язків платника податків (єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), а лише надавав можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану.
Судом враховано, що Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» № 440-IX, який набув чинності 13.02.2020 року пункт 9-4 Закону був виключений.
Суд звертає увагу сторін на приписи ст. 58 Конституції України, а тому норми Закону № 440-IX, не можуть бути застосовані до спірної вимоги, оскільки вона сформована 19.11.2019 року.
В п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно правових актів зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Оскільки вищезазначена норма діяла до 12 лютого 2020 року, тому спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню у сумі 9906,64 грн. (у сумі, яка заявлена позивачем у його позові).
Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправним иа скасування рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги № 431/6/99/00-08-06-01-06 від 03.01.2020 суд зазначає наступне.
Статтєю 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначені заходи впливу та стягнення відносно осіб, які є платниками єдиного внеску.
Рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами (ч.1 ст.5 Закону 2464).
У відповідності до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Як встановлено судом у цьому рішенні відповідач 2 своєчасно направив Рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги № 431/6/99/00-08-06-01-06 від 03.01.2020 про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 № Ф-762-23 ГУ ДПС у Донецькій області.
Відповідно до приписів п.п.56.1, 56.2 та 56.10 ст.56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що законодавцем чітко закріплено право платника податків на оскарження рішення податкового органу, прийнятого за результатами розгляду його скарги до суду. Аналогічний припис про можливість оскарження в судовому порядку міститься і в тексті рішення про результат розгляду скарги.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань
У відповідності до ст. 2 КАС України (в редакції чинній на час спірних правовідносин), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проте суд звертає увагу, що конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості.
Вказаний принцип також був закріплений в частині 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення відповідачем 2) який визначає, щоожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України, платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).
Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
Оскаржуване рішення ДПС України про результати розгляду скарги самі по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.
Рішення відповідача 2 прийняте за результатами досудового вирішення спору за процедурою адміністративного оскарження, не містять приписів вчинити обов'язкові дії позивачу та не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, не порушують права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, та не є рішеннями суб'єкта владних повноважень (актами індивідуальної дії) у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі від 31 травня 2019 року по справі № 826/1023/16 (провадження (№ К/9901/63214/18), від 11 червня 2019 року по справі № 826/45/18 (провадження №К/9901/8555/19), від 24 червня 2019 року № 826/11001/15 (провадження № 9901/12121/18), від 12 липня 2019 року по справі 813/5256/19 (провадження № 9901/8233/18).
У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України судом враховані вищезазначені висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене, у задоволенні позовних вимог позивача про визнання протиправним иа скасування рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги № 431/6/99/00-08-06-01-06 від 03.01.2020 повинно бути відмовлено.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з вимог частини 3 ст. 139 КАС України, якими встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За звернення до суду із даним позовом позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Враховуючи, що позов судом задоволений чстково, суд приходить до висновку, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, як суб'єкта владних повноважень, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі - 420,40 грн.
Що стосується встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області, Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасувати вимоги Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2019 року № Ф-762-23 у розмірі 9906,64 грн. та рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги № 431/6/99/00-08-06-01-06 від 03.01.2020 року - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) винесену 19 листопада 2019 № Ф-762-23 у розмірі 9906,64 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 43142826) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 23 березня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя О.М. Кониченко