Справа № 573/2413/19
Номер провадження 2/573/98/20
(повний текст)
19 березня 2020 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючої судді: Черкашиної М.С.,
з участю секретаря: Терещенко О.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білопіллі заочно справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Білопільська міська рада Сумської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
28 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2000 року. У зазначеному будинку окрім позивача зареєстрована колишня дружина - ОСОБА_2 , яка з березня 2019 року та до цього часу за місцем реєстрації не проживає та не з'являється, участі в утриманні будинку та оплаті житлово-комунальних послуг не приймає. Таким чином реєстрація ОСОБА_2 у вказаному будинку порушує його права як власника будинку. Вказує, що ОСОБА_2 , яка не проживає за зареєстрованою адресою, втратила право на користування будинком внаслідок своєю відсутності без поважних причин понад дев'ять місяців. У добровільному порядку відповідач з реєстраційного обліку не знімається, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості вільно розпоряджатись своєю власністю, в результаті чого сплачує надмірні комунальні послуги. Посилаючись на викладені вище обставини, позивач ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 09 січня 2020 року відкрито провадження та призначено до підготовчого засідання справу за вказаним вище позовом.
03 лютого 2020 року ухвалою суду закрито підготовче засідання та справу призначено до розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, проти розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_2 в заочному порядку не заперечує. Додатково зазначив, що раніше його дружина могла зникати на декілька днів, а потім знову поверталася додому, проте востаннє вона пішла із будинку 30 березня 2019 року і до цього часу не повернулася, хоча її речі залишилися. Паспорт він передав їй через працівників поліції, оскільки де саме вона проживає на даний час йому не відомо.
Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлялась судом про розгляд справи за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 . Повідомлення про вручення поштового відправлення - судової повістки про виклик у судове засідання повернулося без вручення, оскільки за зареєстрованою адресою остання не проживає. На підставі п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України судова повістка вважається врученою (а. с. 27, 37, 45).
Представник третьої особи - Білопільської міської ради Сумської області у судове засідання також не з'явився. Начальник юридичного відділу виконавчого комітету Білопільської міської ради Усик І. надала до суду письмове клопотання про розгляд справи без участі представника третьої особи, заперечень проти позову не мають (а. с. 39, 47).
Свідок ОСОБА_3 , яка проживає за адресою : АДРЕСА_2 та є сусідкою позивача у судовому засіданні повідомила, що їй відомо, що у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 , також приїжджає дочка, яка навчається. Колишня дружина ОСОБА_4 пішла із дому 30 березня 2019 року на свято «теплого Олексія» і до цього часу вона її не бачила. Також зазначила, що раніше до цього випадку ОСОБА_2 також покидала будинок, а потім через деякий час поверталася, проте це тривало не так довго. Також повідомила, що ОСОБА_1 їй казав, що речі ОСОБА_2 ще лежать у будинку.
Інший свідок ОСОБА_6 , який проживає за адресою : АДРЕСА_2 та також є сусідом позивача, у судовому засіданні повідомив, що востаннє бачив ОСОБА_4 30 квітня 2019 року на вулиці, вона йшла з пакетом. Потім приходила ще одного разу та ходила по городу з драбиною, це йому сказала інша сусідка, про що він по телефону повідомив ОСОБА_1 .
Статтею 280 ЦПК України передбачено, що в разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивач проти заочного вирішення справи не заперечує, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення.
Заслухавши позивача ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ., дослідивши матеріали справи, повно, всебічно та з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарчими спорудами та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 на підставі договорів купівлі-продажу, зареєстрованих Білопільською державною нотаріальною конторою у реєстрі за № 1395, № 1397 від 25 травня 2000 року (а. с. 8, 17).
З будинкової книги громадян, які проживають в будинку АДРЕСА_1 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за зазначеною адресою (а. с. 9-13).
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 16 жовтня 2019 року, яке набрало законної сили 19 листопада 2019 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 24 квітня 1999 року у відділі РАГСу Білопільського РУЮ в Сумській області, розірвано (а. с. 14-15).
З довідки про склад сім'ї, виданої Білопільською міською радою Сумської області від 09 грудня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , яка входить до складу сім'ї ОСОБА_1 , однак за вказаною адресою не проживає з березня 2019 року, про що можуть підтвердити свідки, які проживають по сусідству: ОСОБА_3 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 (а. с. 16).
У судовому засіданні встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_2 , яка є колишньою дружиною позивача, зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 , проте не проживає з 30 березня 2019 року, участі в утриманні будинку та сплаті комунальних послуг не приймає.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , які проживають по сусідству позивача підтвердили той факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є колишньою дружиною ОСОБА_1 , дійсно зареєстрована, але фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Останню, за повідомленням свідка ОСОБА_3 вона бачила 30 березня 2019 року пішла з будинку, а за інформацією свідка ОСОБА_6 - 30 квітня 2019 року, та до цього часу не повернулася за зареєстрованою адресою.
Підстав сумніватись у показах вищевказаних свідків у суду немає, так як вони підтверджуються дослідженими судом письмовими матеріалами справи в їх сукупності.
Правовідносини щодо користування житловими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду регулюються главою 6 Розділу ІІІ ЖК України, ст. 405 та главою 59 ЦК України.
Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України. Зокрема, об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
У відповідності до ст. ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Право використання помешканням для власного проживання та для проживання членів сім'ї, інших осіб належить його власнику, а за ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном (ст. 383 ЦК України).
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України, на яку посилається позивач ОСОБА_1 як на підставу позову, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
З аналізу змісту положень цієї статті слідує висновок про те, що визнати таким, що втратив право користування жилим приміщенням можна лише члена сім'ї власника житла, а не власника або співвласника житла, оскільки в такому випадку власник (співвласник) буде позбавлений права користування об'єктом права власності, яке гарантоване статтею 41 Конституції України.
Так, статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із положеннями ч.2 ст. 317 ЦК України, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 ст. 355 ЦК України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
При цьому, відповідно до положень ст. ст. 356 та 368 вказаного Кодексу власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідач, як співвласник житлового будинку, згідно ч.1 ст.383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Враховуючи викладене і те, що відповідач є співвласником спірного будинку за адресою : АДРЕСА_1 , придбаного 25 травня 2000 року у період шлюбу сторін, вона має рівне з позивачем право володіння, користування та розпорядження ним, а тому не може бути визнана такою, що втратила право користування будинком, не залежно від тривалості часу її відсутності, в силу вимог статей 319, 321 ЦК України
Той факт, що відповідач ОСОБА_2 не несе витрат на утримання будинку і не оплачує комунальні послуги не є підставою для припинення її права користування будинком. Дані питання мають вирішуватись між співвласниками у інший встановлений законом спосіб.
Таким чином, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог і з підстав, зазначених позивачем, та на підставі поданих доказів, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання відповідача такою, що втратила право користування будинком за адресою : АДРЕСА_1 , співвласником якого вони є за законом.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 41, 55 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319, 321, 386, 391, 405 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 10, 81, 141, 247, 259, 265, 273, 280, 354-355, ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 ), третя особа: Білопільська міська рада Сумської області (місце знаходження: м. Білопілля, вул. Соборна, буд. 70 Сумської області, код ЄДРПОУ: 04058019), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області.
Заочне рішення може бути переглянуте Білопільським районним судом Сумської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст судового рішення виготовлено і підписано 23 березня 2020 року.
Суддя