нп 2/490/607/2020 Справа № 490/2556/19
Центральний районний суд м. Миколаєва
11 березня 2020 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
Головуючого судді - Гуденко О.А.,
При секретарі - Дудник Г.С.,
за участі представника позивача адвокатки Рудь О.А.,
відповідача та його представника адвоката Влащука В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, -
В березні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_4 , визнати гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться в Автогаражному товаристві власників приватного автомототранспорту "Стапель" як обєкт незавершеного будівництва спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали та конструкції, використані в будівництві вказаного гаражу , стягнути з ОСОБА_2 , на її користь 1\2 частину їх вартості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.01.1999 року вона за власні кошти придбала квартиру АДРЕСА_2 , частина коштів на придбання квартири була подарована їй її матір'ю ОСОБА_5 та решта запозичені тіткою ОСОБА_6 . На час придбання вказаної квратири вона перебувала в зареєстровному шлюбі з відповідачем.
Її мати з 1982 року працювалал на керівних посадах та мала досьтатній заробіток та щомісяця дарувала їй певедикі суми грошей для накопичення на покупку власного житла. Придбанням та пошуком вказанрї квратири займаася також її мати разом з нею для її власних потреб, а коли знайшли належену квартиру, то 2000 долірів США, які не вистачало на її придбання, мати позичила у сестри , а потім протягом декількох років також сама мати повертала цю позику частинами. За аткого, ця квартира була особистоюприватною власністю позивачки, оякільки фактично отримана у подарунок від матері. Цей факт також підтверджується і тим, що відповідач ніколи не був зареєстрований у цій квартирі.
07.07.2008 року вона продала цю квартиру та на отриммані кошти в той же день купила у свою особисту власність спірну квартиру.
Оскільки квартира АДРЕСА_3 придбана за кошти, отримані від реалізації квартири, що була її власністю, позивачка просить визнати її особистою власністю та не включати до складу майна, що є спільним майном подружжя.
За час перебування у шлюбі за спільні кошти в 2008 році вони також придбали автомобіль Мазда 626, дн НОМЕР_2 та 13.02.2010 року капітальний гараж в АГТ "Стапель" , а отже це майно спільною власністю подружжя і відповідно до ст.70 СК України частки сторін у даному майні є рівними.
11 грудня 2019 року відповідач надав відзив на позов , в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі за безпідставністю. В період шлюбу ним з ОСОБА_1 була придбана за спільні кошти квартира АДРЕСА_2 , за спільною домовленістю договір-купівлі продажу оформлений на імя ОСОБА_1 , отже в силу положень ст. 22 КпШС України ця квартира була спільнимсумісним майном подружжя. В подальшому за їх спільним рішенням 07.07.2008 року ця квартира була продана і того ж дня подружжям за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_3 , яка також за їх домовленістю була оформлена на ім'я позивакчи. Вказанан квартира в силу положень ст. 60,61 СК України також є спільним сумісним майном подружжя.
Протокольною ухвалою суду від 11 грудня 2019 року закрито підготовче судове засідання, задволено клопотання позиваач про виклик свідків та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою про залишення позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду від 11 грудня 2019 року позовну заяву позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання гаражу № НОМЕР_1 в АГТ власників приватного автомото транспорту "Стапель" як обєкт незавершеного будівництва в спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 ; визнання право власності на будівельні матеріали та конструкції, використані в будівництві гаражу № НОМЕР_1 у вказаному кооперативі , стягнути з відповідача на її користь 1\2 частину їх вартості - залишено без розгляду за заявою позивача.
Ухвалою суду від 11 грудня 2019 року в задоволенні клопотання про зупинення до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 490/8311/18 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено.
Ухвалою суду про забезпечення доказів від 11 грудня 2019 року витребувано з Миколаївського управління ГУ ДФС у Миколаївській області інформацію про доходи ОСОБА_2 з 27.04.1996 року.
Витребувано у приватного нотаріуса ММНО Нікітіна Р.В договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 07.07.2008 р, який було посвідчено приватним нотаріусом ММНО Нікітіним Р.В. реєстровий номер 2990 та подані при посвідчені документи; договір купвлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від 07.07.2008 р., який було посвідчено приватним нотаріусом ММНО Нікітіним Р.В, реєстровий номер 2995 та подані при реєстрації документи.
В ході розгляду справи представник позивача адвокатка Рудь О.А. підтримала позовні вимоги , просила їх задовольнити, посилаючись на доведеність факту придбання квартири за особисті кошти ОСОБА_1 , отримані нею у подарунок від матері та від продажу квартири, яка належала їй на прві особистої власності з цих же підстав.
Відповідач та його представникадвокат ОСОБА_7 заперечували проти задоволення позову, посилаючись набезпідставність вимог щодо визнання квартири особистою власністю дружини, оскільки дана квартира придбана за спільні кошти подружжя.
Вислухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).
Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 27.04.1996 року. На підставі рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 18.10.2017 р. шлюб між сторонами було розірвано, про що отримано Свідоцтво про розрівнання шлюбу від 08.2015 рок серія НОМЕР_3 .
Згідно Договору № 2884 від 29.01.1999 року , укладеного на Товарній біржі "Нерухомість" , ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_2 за 40 000 грн.
Згідно інформації, наданої 16.01.2020 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р.В. , 07.07.2008 ним за № 32990 був посвідчений договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 . Відчужувана квартира належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого ТБ "Нерухомість-Південь" 29.01.1999 року за № 2984 та зареєстрованого в КП ММБТІ 26.02.1999 року № 18250 . Продаж квартири відбувся за 20 089 гривень.
Того ж дня, 07.07.2008 р. між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р.В. , відповідно до якого позивач придбала квартиру в АДРЕСА_1 . Продаж квартири відбувся за 85 083 гривень.
При цьому, як при продажу, так і при купівлі квартири, ОСОБА_2 , були надані нотаріально посвідчені заяви, що він не заперечує, щоб його дружина ОСОБА_1 продала за ціну та на умовах за своїм розсудом належну їм на праві спільної власності квартиру АДРЕСА_2 та придбала на таких же умовах квартиру АДРЕСА_3 . При цьому він стверджувала, що обидва договору купівлі-продажу укладаються в інтересах їх сім'ї та на умовах, які вони попередньо обговорили і ваажають вигідними для них, і укладення цих договорів відповідає їх спільному волевиявленню.
Як пояснила допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , дійсно у 1999 році її сестра ОСОБА_5 позичала у неї 2000 доларів на покупку квартири для доньки ОСОБА_10 мати все життя працювала, щоб забезпечити своїх дітей, вона назбирала кошти на квартиру доньці і постійно допомогала молодим грошима. Розписку вона від рідної сестри не брала. Протягом року-двох ОСОБА_11 приносила їй та повертала по 100-200 доларів боргу та повністю розплатилася .
Допитана в якості свідка мати позивача ОСОБА_5 суду пояснила, що вона в 90-х роках почала давати своїй донці кожного місця невеликі суми грошей, щоб та відкладала на покупку квартири для себе та онука. Коли назбирала ОСОБА_11 достатньо коштів, вони обрали підходящу квартиру. Вона позичила у сестри 2000 доларів, які не вистачало, та ОСОБА_11 купила у свою власність квартиру по АДРЕСА_5 виключно на подаровані від неї кошти, адже самостійно молоде подружжя гроші тоді на придбання нерухомості заробити не могло. ОСОБА_12 ніколи не прописувався у цю квартиру, знав, що вона не його, а лише ОСОБА_11 . Згодом у 2008 році ОСОБА_11 попросила у неї ще коштів на придбання нової квратири, яка була більшою та знаходилася в тому ж районі, але подалі від проспекту. Вона знову дала їй свої кошти, вони продали квартиру по проспекту та купили квартиру по АДРЕСА_6 , різницю сплатила вона за власні кошти та ОСОБА_11 з ОСОБА_12 дали 9000 доларів США власних коштів, що складало приблизно 20% від вартості квартири.
Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 Сімейного кодексу України (далі - СК України) власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Статтею 60 СК України передбачено, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Застосовуючи норму ст.60 СК та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до норм ст.22-24 КпШС України, які діяли в період придбання квартири АДРЕСА_2 в 1999 році ,майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Однак, не є обґрунтованими і доведеними в ході розгляду справи вимоги позивача щодо визнання вказаної квартири її особистою приватною власністю.
Суд критично відноситься до пояснень свідків, які, по-перше,не дали суду однозначних свідчень , що кошти були саме подаровані позивачці її матір'ю у приватну власність саме на придбання власного житла, а не були просто допомогою щомісячною доньці та її родині, які не доведено, що саме на ці кошти придбавалася квартира в 1999 році. По-друге, не доведено, що запозичені кошти у ОСОБА_6 поверталися їй не за спільні кошти подружжя - адже остання пояснила, що повернення позики їй приносила саме ОСОБА_11 . По-третє, навіть свідок ОСОБА_5 підтвердила, що частину коштів на придбання спірної квартири надавав відповідач - а оскільки реальна ціна квартири нічим не підтверджена, отже визначити яку частку в квартирі складали надані спільні кошти подружжя неможливо.
До того ж, свідки є близькими родичами позивача ( мати та рідна тітка).
Твердження позивача спростовуються також і матеріалами , наданими нотаріусом, а саме наданими ОСОБА_2 при посвідченні обох договорів 07 липня 2008 року заявами про е, що як відчужувана, так і квартира, що придбавається, є спільною сумісною власністю подружжя- про які позивачка не могла не знати і, поза розумним сумнівом, при оформленні цих договорів надавала таку згоду на написання чоловіком таких заяв.
Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Відповідно до ст.65 Сімейного Кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
З огляду на викладені обставини вбачається, що спірна квартира придбана під час перебування сторін у шлюбі, тому відповідно до вищевказаних положень сімейного законодавства є спільною сумісною власністю подружжя, а презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя позивачем належними та достеменними дакзами не спростовано , а матеріали справи не містять належних доказів того, що особисті грошові кошти позивача були витрачені на придбання спірної квартири,
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати відшкодуванню позивачці не підлягають.
Керуючись ст.ст.4, 5, 77, 81, 141, 263-265, 273 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складання повного тексту рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлено 19 березня 2020 року.
Суддя Гуденко О.А.