465/769/20
2/465/2165/20
Іменем України
20.03.2020 року м. Львів
Франківський районний суд м.Львова,
в складі:
головуючого судді Ванівського Ю.М.
при секретарі Школьніковій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дійсним договору та встановлення факту, -
Позивач звернулася з позовом до суду про визнання дійсним договору. В підготовчому судовому засіданні позивачка збільшила позовні вимоги та просить встановити факт належності майна. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що відповідачці на праві власності належить квартира
АДРЕСА_1 . Між нею і відповідачкою ОСОБА_4 15.12.2019 р. було укладено договір купівлі-продажу квартири, однак вказаний договір не було посвідчено нотаріально. Згідно укладеного договору вони зобов'язалися в місячний строк звернутися до нотаріуса для нотаріального посвідчення. Проте, відповідачка ухиляється від посвідчення договору. Оскільки, відбулось виконання договору, а тому просить визнати такий дійсним. Також, зазначає, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , з 18.11.1989 р. який було розірвано на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 13.02.1996 року, а розірвання шлюбу вона зареєструвала набагато пізніше. Вказує, що після розірвання шлюбу та до реєстрації такого в ЗАГСЮ нею було придбано земельну ділянку площею 0,0575 га, в садівничому товаристві «Підберезівка» на території Скнилівської сільської ради, Пустомитівського район, Львівської області кадастровий № 4623686200:01:001:0612 та садовий будинок АДРЕСА_2 . Вказане майно було набуло нею після фактичного припинення подружніх стосунків та розірвання шлюбу, а отже таке майно є її особистою приватною власністю. Проте, формально відповідач є власником. Просить встановити факт належності майна на праві особистої приватної власності.
В судове засідання позивач позивача не з'явилася, однак на адресу суду остання подала заяву про слухання справи у їх відсутності. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, однак на адресу суду остання подала заяву про слухання справи у їх відсутності, просить в задоволенні позовних вимог в частині визнання договору дійсним відмовити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
З'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Частиною 1ст. 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За вимогами статті 12, 80, 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З свідоцтва про право власності на квартиру серія НОМЕР_1 670198 від 19 січня 2009 року виданого відділом приватизації житла Франківської районної адміністрації Львівської міської ради вбачається, що відповідачці ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 12.02.2009 року.
Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Крім того, як вказувала відповідачка між нею та позивачкою не укладалось жодного договору, а було досягнуто лише усної домовленості щодо укладення договору купівлі-продажу, однак не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору та не відбувалось жодного виконання договору.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог в частині визнання дійсним договору, як і доказів про укладення такого, а отже, в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
З договору купівлі-продажу від 16.02.2001 року посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Моісєєвою О.Я. та зареєстрований в реєстрі за № 248 вбачається, що ОСОБА_5 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0575 га, що розташована в садівничому товаристві «Підберезівка» на території Скнилівської сільської ради, Пустомитівського район, Львівської області яка надана для ведення садівництва кадастровий № 4623686200:01:001:0612 та садовий будинок АДРЕСА_3 загальною площею 10,8 м.кв., що розташований на вказаній земельній ділянці.
З договору купівлі-продажу від 12.06.1996 року посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М. та зареєстрованому в реєстрі за № Д2188 вбачається, що ОСОБА_5 на праві приватної власності належить квартира, що за адресою АДРЕСА_4 .
Судом встановлено, що ОСОБА_5 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 який сторони зареєстрували 18 листопада 1989 року в Львівському палаці урочистих подій, актовий запис № 44. Вказаний шлюб було розірвано на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 13.02.1996 року.
Стаття 60 Сімейного Кодексу України визначає, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно ч. 6 ст. 57 Сімейного Кодексу України, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Аналогічні положення щодо правового режиму майна також містились і в Кодексі України про шлюб та сім'ю.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею у набутті майна.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
А тому, наявність такої обставини, як набуття майна під час шлюбу але за кошти шлюбу, які належали їй, йому особисто або набуття майна подружжям за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин виключає будь-які правові підстави для визнання майна спільною власністю подружжя.
Як встановлено судом шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 13.02.1996 року справа № 2-267/96р.
А отже, хоча спірне майно яке хоч і було набуте позивачкою фактично під час перебування в зареєстрованому шлюбі, проте таке було набуто позивакою за її особисті кошти, за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст.6 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що заявлений позов в частині встановлення факту є підставним та підлягає до задоволення.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 141, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Встановити факт, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована, АДРЕСА_4 , ідн. № НОМЕР_2 ) на праві особистої приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0575 га, що розташована в садівничому товаристві «Підберезівка» на території Скнилівської сільської ради, Пустомитівського район, Львівської області яка надана для ведення садівництва кадастровий № 4623686200:01:001:0612 реєстраційний № 1941246546236, садовий будинок АДРЕСА_2 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України п. п. 15., 15.5 до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Франківський районний суд м.Львова.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН - НОМЕР_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_5 .
Суддя Ванівський Ю.М.