пр. № 1-кп/759/625/20
ун. № 759/1219/20
23 березня 2020 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у кримінальному провадженні № 12019100080006742 за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не одруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України,
клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3
клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт в нічний час та повернення тимчасово вилученого майна - його особистих речей
сторони кримінального провадження: прокурор ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 , інші учасники - потерпілий ОСОБА_6 , представник потерпілого ОСОБА_7
У провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100080006742 від 18.09.2019, стосовно ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, яке надійшло до суду 22.01.2020.
До Святошинського районного суду м. Києва прокурором подано клопотання, підтримане потерпілим та його представником, про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою, посилаючись на вагомість доказів обвинувачення останнього у вчиненні тяжкого злочину, наявні ризики його переховування від суду та впливу на очевидців події.
Захисник, думку якого підтримав обвинувачений, заперечував щодо даного клопотання прокурора та просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час та заявив клопотання про повернення тимчасово вилученого майна - його особистих речей
Заслухавши думку учасників судового розгляду, проаналізувавши наявні матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
Згідно із ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування (продовження) запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний в сукупності оцінити тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу підозрюваного, розмір майнової шкоди, в заподіянні якого підозрюється особа.
Вирішуючи питання про продовженняя запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , суд враховує вимоги п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для попереднього ув'язнення. Сама лише тяжкість інкримінованого обвинувачення, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення від правосуддя, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою і не має пріоритетної сили перед іншими даними про особу обвинуваченого.
Так, у справі «Харченко проти України» Європейський суд з прав людини звертає увагу на те, що доцільність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Зі сплином певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і орган досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави. До того ж, такі підстави мають бути чітко вказані.
Дане кримінальне провадження стосовно ОСОБА_3 перебуває на стадії судового розгляду: допитано потерпілого та обвинуваченого, досліджено письмові докази. Разом з тим, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили, що обвинувачений своєю поведінкою чинив чи намагався безпосередньо або опосередковано чинити будь-який вплив на свідків, потерпілого.
Більш того, стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що обвинувачений ОСОБА_3 переховувався від органів досудового розслідування.
Отже, заявлені ризики в сукупності з тяжкістю злочину не можуть служити винятковими підставами для попереднього ув'язнення обвинуваченого, а тому у суду відсутні правові підстави для продовження стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки доводи прокурора не підтверджені відповідними доказами, а відтак є непропорційними легітимній меті, яка ставиться до застосування запобіжних заходів.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України, однак він є особою раніше не судимою, має постійне місце проживання у Полтавській області, а також його поведінка в судовому засіданні свідчить про відсутність, перерахованих в ст.177 КПК України ризиків, на які посилається в клопотанні прокурор, які б унеможливлювали його перебування за межами ДУ "Київський слідчий ізолятор"під час судового розгляду, відтак ні в самому клопотанні, ні прокурором в судовому засіданні не було наведено індивідуальних підстав та об'єктивних даних, які б свідчили про те, що забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого можливе лише в умовах його тримання під вартою.
Таким чином, оцінивши в сукупності тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 за інкримінованою статтею, дані про особу обвинуваченого, викладені в мотивувальній частині ухвали вище, суд вважає за доцільне змінити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт шляхом заборони обвинуваченому залишати своє житло в період доби з 22.00 год. по 06.00 год. наступної доби, а також покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до суду, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, а саме - з м. Решетилівка Полтавської області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з свідками у даному кримінальному провадженні.
Що стосується повернення особистих речей обвинуваченого, то дійсно у даному кримінальному провадженні судом досліджено всі письмові докази та згідно постанови від 23.12.2019 під час затримання обвинуваченого в нього було вилучено: мобільний телефон, грошові кошти в сумі 56 гривень, гаманець, посвідчення водія на ім'я ОСОБА_3 , дві банківські карти, талон "Метро", ремінь чорного кольору, сумка чорна, окуляри, дві ручки, папери, вісім пакетів документів, три закордонних паспорта, "айді" паспорт на імя ОСОБА_3 та вказані речі слідчий визнав речовими доказами.
Проте, стороною обвинувачення не надано у судовому засіданні жодного доказу, який би свідчив, що вказані вилучені речі підтверджують обставини, які викладені в обвинувальному акті.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Тимчасовим вилученням майна відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Згідно частини 2 цієї ж процесуальної норми, тимчасово вилученим майном може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вилучені в обвинуваченого особисті речі є тимчасово вилученим майном.
Тимчасово вилучене майно у відповідності до вимог ст.169 КПК України повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п'ятою ст.171, частиною шостою ст.173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.
При цьому, в ч. 5 ст.171 КПК України вказано, що клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
В даному випадку зазначене в ч. 5 ст.171 КПК України клопотання про арешт тимчасово вилученого майна подано не було, при цьому слідчий не повернув тимчасово вилучене майно особі, у якої воно було вилучено.
Отже, враховуючи, що на вищезазначені особисті речі обвинуваченого арешт не накладався, вказані особисті речі обвинуваченого не є доказами, які б підтверджували фактичні обставини інкримінованого правопорушення, слідчий зобов'язаний повернути таке майно власнику.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 100, 167, 169, 177, 178, 181, 183, 184, 194, 195, 196 КПК України, суд,-
Клопотання сторони обвинувачення та сторони захисту задовольнити частково.
Змінити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 у період з 22:00 год. до 06:00 год. наступної доби строком на шістдесят днів, тобто до 21.05.2020 року включно, зобов'язавши ОСОБА_3 прибувати за кожною вимогою до суду в даному кримінальному провадженні, а також виконувати покладені на нього обов'язки.
Роз'яснити обвинуваченому, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 обов'язки:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, а саме - з АДРЕСА_1 без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування з свідками в даному кримінальному провадженні.
Визначити строк дії ухвали суду тривалістю - до 21.05.2020 року включно.
Зобов'язати слідчого Святошинського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 в рамках кримінального провадження № 12019100080006742 повернути ОСОБА_3 тимчасово вилучене майно, а саме: мобільний телефон марки "Самсунг" чорного кольору, грошові кошти в сумі 56 гривень, гаманець, посвідчення водія на ім'я ОСОБА_3 , дві банківські карти, талон "Метро", ремінь чорного кольору, сумка чорна, окуляри, дві ручки, папери, вісім пакетів документів, три закордонних паспорта, "айді" паспорт на ім'я ОСОБА_3 .
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвалу в частині застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_1