печерський районний суд міста києва
Справа № 757/51325/19-ц
19 березня 2020 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого - судді Литвинової І. В.
при секретарі судових засідань Винник С. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
24 вересня 2019 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю, для розгляду справи у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), та передано, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
30 вересня 2019 року і 28 жовтня 2019 року до суду надійшли відповіді на запити суду, подані у порядку частини шостої статті 187 ЦПК України /а. с. 21, 28/.
Ухвалою судді від 01 жовтня 2019 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду по суті у порядку загального позовного провадження /а. с. 22-23/.
Від третьої особи у справі Печерської РДА в м. Києві до суду надійшов висновок щодо позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітніх синів ОСОБА_3 , 2007 року народження, та ОСОБА_4 , 2010 року народження, у якому висловлено доцільність такого рішення, оскільки відповідач ухиляється від своїх обов'язків щодо виховання, догляду та утримання своїх дітей /а. с. 43-45/.
Судом ухвалою, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, внесеною до протоколу судового засідання 12 лютого 2020 року, долучено до матеріалів справи письмові докази, подані представником позивача /а. с. 48-65/.
Ухвалою судді 12 лютого 2020 року підготовче провадження у справі закрито та призначено до справи по суті /а. с. 67-68/.
Позивач подала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просила задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання, про яке повідомлявся належним чином за адресою свого зареєстрованого місця проживання, не з'явився, про причини неявки до суду не повідомив, заяви по суті та з процесуальних питань не надходили.
Представник третьої особи у справі також не з'явився у судове засідання, про яке третя особа повідомлялася належним чином, пояснення на позов або заяви з процесуальних питань до суду не надходили.
Згідно з частиною першою статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною 8 статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи та ухвалити заочне рішення, відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки, відповідач належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подав, заперечень щодо розгляду справи у заочному порядку позивач не зазначала.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 18 березня 2017 року рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року /а. с. 14/.
У подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_4 /а. с. 12, 13/.
З часу окремого проживання сторін, відповідач не цікавиться про життя синів, участі у їхньому вихованні не бере, лише позивач займається їхнім духовним, фізичним та моральним розвитком, діти позитивно характеризуються за місцем навчання.
Згідно з статтею 32 Основного Закону України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Положеннями статті 48 та 51 Основного Закону України проголошено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї та обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Виходячи зі змісту частини першої ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У відповідності до частини першої статті 165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Згідно частиною другою ст. 155 Сімейного кодексу України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 164 СК України, виключними підставами позбавлення батьківських прав матері або батька є: не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засудженні за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
За частиною четвертою статті 164 Сімейного кодексу України, під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Статтею 170 Сімейного кодексу України передбачено, що у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування має право р постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків або одного із них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В пункті 18 постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».
У рішенні по справі «Хант проти України» п. 54 зазначено, що суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden») і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Пунктом 15 Постанови передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дітей. Відтак, батько протягом тривалого часу не приділяв належної уваги розвитку свого сина, ухиляється від виконання своїх обов'язків по його вихованню: не піклується про фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкується з ним в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення та не створює умов для отримання дитиною належної освіти.
При вирішенні справи суд приходить до висновку, що таким негативним впливом збоку відповідача на розвиток дитини є зразок байдужого, зневажливого ставлення до поняття сім'ї та людей, з якими вони перебувають у родинному зв'язку, зокрема.
Таким чином у судовому засіданні встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню сина, не забезпечує його необхідним, не виявляє турботу, навіть цікавість щодо своєї дитини, тому позов у частині позбавлення відповідачів батьківських прав підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 166 Сімейного кодексу України, особа, яка позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Разом з тим, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини, як передбачено частиною другою статті 166 вказаного Кодексу.
При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду, що встановлено частиною третьою статті 166 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. До того ж, обов'язок утримувати дитину у рівній мірі покладається як на матір, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), або чи розірвано їх шлюб.
За приписами частини третьої ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у національному та міжнародному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Водночас, згідно з частиною другою ст. 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Згідно з частиною другою статті 183 Сімейного кодексу України, якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Відповідно до встановлених обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову і у частині стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі у розмірі 3 000, 00 грн щомісячно, починаючи з 24 вересня 2019 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.
Згідно з частиною другою ст. 184 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Оскільки, спеціального закону про індексацію аліментів не прийнято, а в Україні діє Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року, то розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, на підставі частини другої ст. 184 СК України, підлягає індексації у порядку, передбаченому вказаним Законом.
Частиною другою ст. 8 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що за наявності підстав, визначених цим законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
Таким чином обов'язок проведення індексації розміру аліментів, який визначений судом у твердій грошовій сумі, прямо передбачений законом, а саме, положеннями ст. 184 СК України, що зобов'язує державного виконавця проводити таку індексацію автоматично, тобто без додаткового судового рішення, керуючись при цьому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року за № 1078, з наступними змінами та доповненнями.
За частиною третьою вказаної статті, якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною, ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
За приписами статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 768, 40 грн за подання позову про позбавлення батьківських прав, та в дохід Держави суму у розмірі 768, 40 грн, оскільки за вимоги про стягнення аліментів позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення суду у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст. ст. 3, 8, 21, 32, 48, 51, 55, 129, 129-1 Конституції України,
Керуючись ст.ст. 150, 155, 164-166, 170, 180 Сімейного кодексу України,
ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»,
ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-289, 351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно синів ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 ) аліменти на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) для утримання дітей: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) у твердій грошовій сумі у розмірі 3 000 грн щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 вересня 2019 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 768, 40 грн, та в дохід Держави - 768, 40 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду у справі у межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І. В. Литвинова