Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" березня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/350/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,
до Комунального підприємства «Чугуївтепло», м. Чугуїв,
про стягнення коштів у сумі 179 599, 27 грн.,-
Позивач, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Комунального підприємства «Чугуївтепло», про стягнення боргу по договору № 1220/1718-БО-32 постачання природного газу від 26 вересня 2017 року у загальній сумі 179 599,27 грн., у тому числі: пені у сумі 144 620,96 грн., 3% річних у сумі 28 285,77 грн. та інфляційних втрат у сумі 6 692,54 грн.
10 лютого 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - до 20 лютого 2020 року (включно). 11 лютого 2020 року, позивачем, через канцелярію суду, на виконання вимог ухвали суду, направлено пакет документів на усунення недоліків позовної заяви (вх. № 3605 від 11 лютого 2020 року).
12 лютого 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 922/350/20. Розгляд справи № 922/350/20 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
19 лютого 2020 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 4360). 20 лютого 2020 року, ухвалою господарського суд Харківської області, прийнято до розгляду відзив на позовну заяву (вх. № 4360 від 19 лютого 2020 року) та долучено його до матеріалів справи. 28 лютого 2020 року до суду, через засоби поштового зв'язку, від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 5314). 02 березня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду відповідь на відзив (вх. № 5314 від 28 лютого 2020 року) та долучено її до матеріалів справи. Як вбачається з відстеження поштового відправлення за трек-номером 0100178188806 відповідачем одержано відповідь на відзив позивача 03 березня 2020 року, водночас, відповідач, у визначені судом строки, в порядку ст. 251 ГПК України, не реалізував своє право на подання заперечень, строк подання яких охоплювався по 09 березня 2020 року (включно).
Згідно статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
26 вересня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, позивач у справі) та Комунальним підприємством «Чугуївтепло» (споживач, відповідач у справі) укладено договір № 1220/1718-БО-32 постачання природного газу (далі за текстом - договір) за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00), ввезений Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України (пункт 1.1, 1.2, 1.4 договору).
Порядок та умови проведення розрахунків між сторонами закріплено в статті 6 договору. Так, за пунктом 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати, згідно пункту 6.1 цього договору, він зобов'язується постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 8.1, 8.2 договору).
Розділ 12 передбачає, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковою угодою № 1 від 12 січня 2018 року сторони дійшли згоди викласти пункт 8.2 договору в наступній редакції: «У разі прострочення споживачем оплати, згідно пункту 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу». Додатковою угодою № 2 від 04 квітня 2018 року змінено пункт договору, який стосується кількості та фізико-хімічних показників природного газу (пункт 2.1. договору) та викладено розділ 12 договору у редакції, відповідно до якої строк дії рахується із 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року (включно).
Як вказує позивач у позовній заяві, на виконання умов договору останній передав за актами приймання-передачі від 31 жовтня 2017 року, від 30 листопада 2017 року, 31 грудня 2017 року, 31 січня 2018 року, 28 лютого 2018 року, 31 березня 2018 року, 30 квітня 2018 року відповідачеві природний газ на загальну суму 16 727 950,43 грн., проте, відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача пені у сумі 144 620,96 грн., 3% річних у сумі 28 285,77 грн. та інфляційних втрат у сумі 6 692,54 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
В розумінні статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
До частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору купівлі-продажу, згідно якого, в силу статті 655 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 526 ЦК України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частини 2 статті 193 ГК України).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За пунктом 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання щодо постачання природного газу на користь відповідача виконав належним чином, зауважень щодо переданого газу від відповідача не надходило. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу за жовтень-грудень 2017 року та січень-квітень 2018 року.
Разом з тим, відповідач у визначений договором строк оплату за переданий природний газ здійснював з порушенням строків, зазначених у договорі, що підтверджується наданою позивачем до матеріалів справи випискою (операції по підприємству «Чугуївтепло КП» з 01 жовтня 2017 року по 31 грудня 2018 року).
В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення статей 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про своєчасну оплату переданого природного газу в період з жовтень-грудень 2017 року та січень-квітень 2018 року.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині вчасної оплати переданого природного газу позивачем заявлено до стягнення пеню у сумі 144 620,96 грн., 3% річних у сумі 28 285,77 грн. та інфляційні втрати у сумі 6 692,54 грн.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свій обов'язок по перерахуванню грошових коштів за переданий природний газ в період з жовтень-грудень 2017 року та січень-квітень 2018 року виконував з порушенням строків, встановлених пунктом 6.1 договору, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом тадоговором відповідальності.
Відповідно до статті 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
За умовами пункту 8.2 договору, в редакції додаткової угоди від 12 січня 2018 року, у разі прострочення споживачем оплати, згідно пункту 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу»..
Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 8.2 договору.
За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (пункт 2.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Надаючи оцінку положенням договору суд зазначає, що сторони вправі визначати розмір пені у вигляді формули "в розмірі 15,3 % річних". Така формула відповідає положенням статті 549 ЦК України. Пеня за цією формулою може бути обчислена у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Суд також ураховує, що облікова ставка НБУ, яка використовується в тому числі як орієнтир для обрахунку максимального розміру пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є за своєю природою відсотковою ставкою, що має вираження у вигляді процентів річних. Тому визначення в умовах договору розміру пені "в розмірі 15,3 % річних" не суперечить поняттю пені та його нормативному регулюванню.
Судом перевірено та встановлено, що розмір пені, погоджений сторонами в пункті 8.2 договору, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ, що в свою чергу призводить до застосування приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" за яким обмеження розміру пені в вигляді подвійної облікової ставки НБУ застосовується лише у випадку нарахуванні пені в більшому розмірі. Таким чином, при обрахунку неустойки суд виходить з розрахунку, визначеному сторонами у договорі.
Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені та виходячи з пункту 8.2 договору, приписів статті 231 ГК України, суд встановив, що дане нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, є арифметично вірним, в зв'язку з чим позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 144 620,96 грн. пені є обґрунтованими та арифметично вірними.
Поряд з цим, відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд, на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, зменшити розмір пені до 90% від заявленої або інший обґрунтований процент від суми пені.
Частиною 1 статті 550 ЦК України встановлює загальне правило про те, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.
Проте частина 3 статті 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положеннями пункту 1 статті 233 ГК України також встановлено право суду на зменшення розміру санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року по справі № 924/243/19).
Тобто, зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки також в залежність і від співвідношення її розміру і збитків.
Слід зазначити, що поняття "значно" та "надмірно", при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
За правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто в сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
За матеріалами справи судом встановлено, що:
- відповідно до умов договору відповідач отримував природний газ від позивача виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/органами, а не для власних потреб;
- з січня 2011 року відповідач при отриманні субвенцій з державного бюджету для покриття збитків, які виникли через невідповідність тарифів до їх вартості, у підприємства виникають додаткові податкові зобов'язання по ПДВ у розмірі 20% від суми субвенції, яка направлена на розрахунки за газ;
- відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним видом економічним діяльності якого становить постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря;
- предметом судового розгляду є стягнення штрафних санкцій та передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність;
- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства;
- позивачем не надано доказів понесення збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, з урахуванням приписів частини 2 статті 233 ГК України.
Додатково суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18 червня 2014 року, у відповідача наявні поточні рахунки із спеціальним режимом використання (про що свідчить додатковий договір № 1 від 23 вересня 2014 року до договору банківського рахунку (у національній та іноземній валюті від 30 липня 2014 року), а тому більша частина коштів, що надходять на ці рахунки, перераховуються на поточний рахунок позивача, що не дозволяє підприємству самостійно розпоряджатися коштами.
Грошові кошти, що надходять на рахунки відповідача автоматично перераховуються на поточний рахунок позивача без участі відповідача, що свідчить про невеликий ступінь вини у затримці розрахунків за газ.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Беручи до уваги наведене, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, зважаючи на те, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є стратегічним підприємством державного сектора економіки, 100% акцій якого належить державі, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, оцінивши надані сторонами докази, зважаючи на те, що основним різновидом господарської діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря населенню та іншим споживачам, і те, що основним споживачем послуг відповідача з централізованого теплопостачання являється населення, також беручи до уваги суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та відіграння нею особливої соціальної ролі, суд прийшов до висновку про винятковість даного випадку та вважає за доцільне скористатися повноваженнями, наданими йому чинним законодавством, а саме: статтею 233 ГК України та статтею 551 ЦК України, та зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені) до 50 % від правомірно нарахованих 144 620,96, та стягнути з відповідача 72 310,48 грн. пені за неналежне виконання умов договору.
Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11 липня 2013 року, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Стягнення 50 % від заявленої у позові суми пені, з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань та проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
Судом враховано, що аналогічну правову позицію викладено і у постановах Верховного Суду у справах № 922/3529/18 від 13 листопада 2019 року, № 925/259/19 від 24 лютого 2020 року, № 922/1608/19 від 26 лютого 2020 року, № 908/2634/18 від 04 березня 2020 року.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми».
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03 квітня 1997 року № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція); у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29 вересня 1997 року N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 28 285,77 грн. та 6 692,54 грн. інфляційних втрат.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат за період з жовтень-грудень 2017 року та січень-квітень 2018 року, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 28 285,77 грн. та 6 692,54 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю.
Відповідачем не оспорено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за означений період, власного розрахунку вказаних сум не подано.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: 72 310,48 пені, 28 285,77 грн. 3% річних та 6 692,54 грн. інфляційних втрат.
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства «Чугуївтепло» (63503, Харківська область, м. Чугуїв, вул. Гагаріна, буд. 15, ідентифікаційний код юридичної особи 35944142) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Боглана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) 72 310,48 грн. пені, 28 285,77 грн. 3% річних та 6 692,54 грн. інфляційних втрат та судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 2 694,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "23" березня 2020 року.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/350/20