23 березня 2020 року Справа № 915/215/20
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Мавродієвої М.В.,
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фанчі-Інвест” б/н від 18.03.2020 (вхід.№3479/20 від 18.03.2020) про забезпечення позову у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Фанчі-Інвест”
(юр.адреса: 56653, Миколаївська обл., Новоодеський р-н, с.Себине, вул.Гетьманцева, буд.1;
ідент.код 38721318; поштова адреса: 54028, м.Миколаїв, вул.Троїцька, буд.240А/5),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Золотий Колос”
(54046, м.Миколаїв, вул.Кировоградська, буд.23; ідент.код 32507637),
про: стягнення заборгованості в розмірі 2500000,0 грн, -
26.02.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю “Фанчі-Інвест” звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 25.02.2020 (вхід.№2547/20 від 26.02.2020), в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Золотий Колос” грошові кошти у сумі 2500000,0 грн, з яких: 460264,53 грн - частина вартості непереданого за договором купівлі-продажу на умовах комерційного кредитування №12-04/2019 від 12.04.2019 товару (соняшнику врожаю 2019 року), 1887558,38 грн штрафу та 152177,09 грн пені.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/215/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Ухвалою суду від 02.03.2020 (головуючий у справі суддя Ржепецький В.О.) позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 29.07.2019 (головуючий у справі суддя Ржепецький В.О.) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено 06.04.2020.
18.03.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю “Фанчі-Інвест” звернулося до суду з заявою б/н від 18.03.2020 (вхід.№3479/20 від 18.03.2020) про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на майно, яке належить на праві власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Золотий Колос”, а саме: 1) нежитловий об'єкт радгоспу «Явкинський», який знаходиться за адресою: Миколаївська обл., Баштанський р-н, с.Добре, вул.Лісова, 1-а; реєстр.номер 10610081; загальна площа 2241,0 кв.м; 2) нежитловий об'єкт, який знаходиться за адресою: Миколаївська обл., Вітовський р-н, сщ.Капустине, вул.Андрєєва, буд.1а; реєстр.номер 5680237; у межах ціни позову 2500000,0 грн без обмеження/позбавлення права користування цим майном.
Згідно розпоряджень керівника апарату Господарського суду Миколаївської області №37 від 19.03.2020, №65 від 23.03.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/215/20 в частині розгляду заяви, поданої у порядку ст.ст.136-140 ГПК України, в зв'язку з перебуванням головуючого у справі судді Ржепецького В.О. у відпустці, та згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2020, заяву призначено до розгляду головуючому судді Мавродієвій М.В.
Заява позивача мотивована тим, що відповідач з 25.09.2019 припинив виконання своїх договірних зобов'язань щодо передачі позивачу соняшнику; на направленні позивачем в жовтні - грудні 2019 року листи відповідач не реагує; жодних пояснень щодо невиконання умов спірного договору не надає; станом на день звернення до суду з даною заявою є обґрунтовані підстави та ризики того, що відповідач здійснить всі залежні від нього дії, щоб на момент винесення рішення отримати кошти з підприємства було неможливо, в тому числі, здійснить відчуження належного йому майна, внаслідок чого, у разі задоволення позову, виконання рішення буде неможливим, а права та інтереси позивача - порушені, на підтвердження чого позивачем, надано суду датовані 18.03.2020 скріншоти з сайту https://besplatka.ua, з яких, за твердженням позивача, вбачається, що відповідач розмістив оголошення про продаж за 80000,0 доларів США с/г бази зі складами площею 2200 кв.м, які знаходяться за адресою: Миколаївська обл., Баштанський р-н, с.Добре, вул.Лісова, 1-а.
До того ж, позивач вказує, що відповідач є сільгоспвиробником, тому, приймаючи до уваги цикл сільгоспвиробництва, новий урожай буде отримано лише восени 2020 року, а до цього часу відповідач змушений буде витрачати значні суми коштів на задоволення вимог інших кредиторів, що фактично призведе до неможливості задовольнити вимоги позивача та виконання у майбутньому рішення суду, оскільки до моменту винесення рішення по цій справі відповідач має можливість вільно та безперешкодно розпоряджатись власним майном, а розпродаж активів вплине на можливість відповідача погашати свої зобов'язання.
Також позивач зазначає, що зазначений засіб забезпечення позову не призведе до блокування господарської діяльності відповідача та не спричинить жодних збитків відповідачу, оскільки відповідне забезпечення стосується лише накладення арешту на майно відповідача, що не обмежить останнього у праві користування майном, можливість отримання доходів від використання майна, оскільки арешт майна є лише обмеженням у праві розпорядження майном.
При розгляді заяви судом взято до уваги наступне.
Відповідно до норм ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення реального виконання судового рішення у справі.
Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно ч.4 ст.137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Суд, вирішуючи питання про наявність/відсутність підстав для забезпечення позову надав оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття запропонованих ним заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.3 Постанови “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” від 26.12.2011 №16, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення вимог чинного ГПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
При цьому, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У справі "Мікалефф проти Мальти" суд визнав можливість застосування статті 6 до попередніх заходів та зазначив, що має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право.
Проміжне рішення може бути еквівалентне попередній або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначені застосування статті 6 (справа "Меркіка та інші пороти Мальти").
Згідно п.43 рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі “Пантелеєнко проти України” зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом, як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п.9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
При розгляді заяви судом враховано, що відповідно до ст.5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
До того ж, судом приймається до уваги, що запропонований позивачем захід забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно боржника не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам до моменту виконання рішення суду.
Враховуючи значний розмір заявлених позивачем вимог в розмірі 2500000,0 грн; приймаючи до уваги надані позивачем докази вчинення відповідачем певних дій спрямованих на реалізацію належного йому майна; приймаючи до уваги необхідність вжиття заходів до запобіганню обмеження відповідача у користуванні та розпорядженні грошовими коштами, отриманими за результатами господарської діяльності, в тому числі спрямування їх на погашення існуючої податкової та іншої заборгованості, суд вважає, що заява позивача підлягає задоволенню у визначений заявником спосіб, оскільки невжиття запропонованих заявником заходів може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Керуючись ст.ст.136, 137, 139, 140, 234, 235 ГПК України, суд -
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фанчі-Інвест” б/н від 18.03.2020 (вхід.№3479/20 від 18.03.2020) про забезпечення позову - задовольнити.
2. Накласти арешт на майно, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю “Золотий Колос” (ідент.код 32507637) у межах ціни позову 2500000,0 грн без обмеження та/або позбавлення права користування цим майном, а саме:
1) нежитловий об'єкт радгоспу «Явкинський», який знаходиться за адресою: Миколаївська обл., Баштанський р-н, с.Добре, вул.Лісова, 1-а; реєстр.номер 10610081; загальна площа 2241,0 кв.м;
2) нежитловий об'єкт, який знаходиться за адресою: Миколаївська обл., Вітовський р-н, сщ.Капустине, вул.Андрєєва, буд.1а; реєстр.номер 5680237).
3. Ухвала набирає законної сили з 23.03.2020.
4. Дана ухвала є виконавчим документом та дійсна для пред'явлення державному виконавцю на протязі 3-х років.
5. Стягувачем за даним виконавчим документом є Товариство з обмеженою відповідальністю “Фанчі-Інвест” (56653, Миколаївська обл., Новоодеський р-н, с.Себине, вул.Гетьманцева, буд.1; ідент.код 38721318).
6. Боржником за даним виконавчим документом є Товариство з обмеженою відповідальністю “Золотий Колос” (54046, м.Миколаїв, вул.Кировоградська, буд.23; ідент.код 32507637).
Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвала оформлена у відповідності до ст.234 ГПК України
та підписана суддею 23 березня 2020 року.
Суддя М.В. Мавродієва