Іменем України
20 березня 2020 року
м. Київ
справа №140/2696/19
адміністративне провадження №К/9901/506/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Коваленко Н. В., Кравчука В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Гінда О. М., судді: Заверуха О. Б., Ніколін В. В.) від 10 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), у якому просив:
- визнати протиправним рішення МВС України, яке оформлене висновком від 09 серпня 2019 року, про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати МВС України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як інваліду 2-ї групи, у розмірі 350 400, 00 грн.
Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 18 жовтня 2019 року позов задовольнив.
Не погодившись з таким судовим рішенням, МВС України оскаржило його в апеляційному порядку.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, на підставі п. 1 ч. 4 ст. 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Приймаючи таке судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційну скаргу підписано представником МВС України Шопіною Ю. О., на підтвердження повноважень якої додано довіреність, засвідчену самою Шопіною Ю. О., разом з тим доказів того, що вона є особою, якій законом надано право засвідчувати копії довіреності, матеріали справи не містять.
Не погодившись з таким судовим рішенням апеляційного суду, 02 січня 2020 року МВС України направило до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року і направити справу для продовження розгляду до цього ж суду.
На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності права підпису апеляційної скарги у представника МВС України, оскільки надана на підтвердження повноважень представника довіреність була завірена належним чином.
22 січня 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 18 березня 2020 року призначив її до розгляду.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з ч. 3 ст. 55 КАС України юридична особа, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Частиною 3 ст. 59 КАС України передбачено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
За приписами ч. 5, 6 ст. 59 КАС України встановлено:
- відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді;
- оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (ч. 8 ст. 59 КАС України).
Статтею 60 КАС України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (ч. 1, 2 цієї статті).
Згідно з ч. 3 ст. 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) довіреність - це письмовий документ, що видається довірителем представнику для засвідчення його повноважень перед третіми особами в процесі здійснення представництва.
Положення ст. 238 ЦК України передбачають, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
У справі, що розглядається, питанням, яке підлягає вирішенню, є наявність у представника юридичної особи в адміністративному процесі права самостійно засвідчити копію довіреності, і чи буде така, засвідчена самим представником копія довіреності, належним доказом наявності у нього відповідних повноважень з представництва.
З цього приводу колегія суддів зазначає таке.
Специфіка представництва за довіреністю в адміністративному судочинстві зумовлена його публічно-правовим та офіційним характером і визначена відповідними нормами КАС України.
Згідно із наведеної вище ч. 5 ст. 59 КАС України відповідність оригіналу копії документа, що підтверджує повноваження представника, може бути засвідчена підписом судді, а наступна частина цієї ж статті передбачає також інший порядок засвідчення «визначений законом».
Водночас, законодавством не встановлено жодних обмежень щодо зазначення у змісті довіреності посилання на уповноваження представника на засвідчення копій документів, у тому числі й довіреності, а також щодо подання таких копій до будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, державних органів, суду.
У разі коли до адміністративного суду звертається представник юридичної особи, закон не встановлює обов'язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосередньо керівником юридичної особи, що видав довіреність.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 826/5500/18, в якій також зазначено, що трактування положень ст. 59 КАС України у протилежному аспекті, є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя. Наведене випливає і з практичної реалізації нотаріального посвідчення копій довіреності та (або) посвідчення копій довіреності керівником юридичної особи, що її видав, пов'язаної із настанням збитків матеріального характеру, часовими затратами та ін. Таке неправомірне обмеження права на доступ до суду полягає у надмірному формалізмі.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду слід вважати підтвердженими повноваження представника юридичної особи на підставі завіреної ним копії довіреності, якщо право цього представника засвідчувати своїм підписом копії документів випливає зі змісту виданої йому довіреності і за відсутності у ній відповідного застереження на вчинення такої дії.
Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що під час вирішення питання відповідності копії документа, що підтверджує повноваження представника юридичної особи вимогам ст. 59 КАС України, зокрема при визнанні копії довіреності такою, що є засвідченою у визначеному законом порядку, слід уникати зайвого формалізму, як-от констатація відсутності в матеріалах заяви (скарги) копії посадової інструкції особи, яка засвідчила копію відповідного документа, відсутність у довіреності вказівки на повноваження представника на засвідчення копії довіреності тощо. Крім того, зазначила, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у ч. 1 ст. 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.
Як убачається з матеріалів справи, до апеляційної скарги було додано завірену Шопіною Ю. О. копію довіреності від 14 вересня 2018 року № 9/2018, що була видана Міністром внутрішніх справ України Аваковим А. Б. головному спеціалісту відділу судово-претензійної роботи Департаменту юридичного забезпечення МВС України Шопіній Ю. О. для представництва інтересів цього Міністерства, зокрема в апеляційних адміністративних судах. Копія довіреності містить відбиток штампу Департаменту юридичного забезпечення МВС України «З оригіналом згідно» з підписом Шопіної Ю. О., засвідченим відбитком печатки цього Департаменту МВС.
Крім іншого, у цій довіреності визначено право Шопіної Ю. О. завіряти (засвідчувати) копії документів у т. ч. довіреностей, підписувати документи, необхідні для представництва інтересів МВС України в судах. Крім того, надано право оскаржувати рішення суду в апеляційній та касаційній інстанціях та підписувати всі документи, необхідні для виконання повноважень, наданих цією довіреністю.
З огляду на наведений зміст довіреності наявна в матеріалах справи її копія, засвідчена підписом Шопіної Ю. О., підтверджувала повноваження останньої як представника МВС України на подання апеляційної скарги, зокрема й на засвідчення копії довіреності власним підписом.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про підписання апеляційної скарги особою, яка не має такого права, а відтак і про наявність підстав для повернення цієї скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 298 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджала подальшому провадженню у справі.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16 січня 2020 року в справі № 826/30/18.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За правилами ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Оскільки Восьмим апеляційним адміністративним судом ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що таке рішення підлягає скасуванню, а справа відповідно до правил ст. 353 КАС України направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити.
Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна
Судді: Н. В. Коваленко
В. М. Кравчук