ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.03.2020Справа № 910/455/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчин С.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
За позовом Служби автомобільних доріг у Донецькій області
до Товариство з обмеженою відповідальністю «Данко»
про стягнення 7875,88 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Служба автомобільних доріг у Донецькій області звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко» про стягнення 7875,88 грн., з яких 4015,15 грн. інфляційних втрат та 3860,73 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем прийнятого Господарським судом Донецької області рішення від 04.06.2919 у справі № 905/382/19 про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за договором про закупівлю послуг за державні кошти №2-29 від 18.04.2018 у розмірі 494511,84грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 7417,68грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/455/19, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
06.02.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що статтею 625 ЦК України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають. Зі змісту ст.ст. 549, 550 ЦК України неустойка - це відповідальність, а не грошове зобов'язання, а тому, за твердженням відповідача, на неї не нараховуються 3% та інфляційні втрати.
20.02.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з доводами, викладеними у відзиві та зазначає, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення, наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. В обґрунтування власної правової позиції позивач посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 916/190/18 та 686/21962/15-ц та зазначає, що наявність судового акту про стягнення неустойки не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальність за порушення строків розрахунків.
05.03.2020 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній зазначає, що у разі, коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки, то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям рішення залишається незмінною.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
18.04.2018 Службою автомобільних доріг у Донецькій області, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАНКО», як виконавцем, був укладений договір про закупівлю послуг за державні кошти №2-29, відповідно до п.1.1 якого виконавець прийняв на себе зобов'язання своїми силами і засобами, на власний ризик надати послуги «ГБН Г.1-218-182:2011 «Ремонт автомобільних доріг загального користування. Види ремонтів та переліки робіт», ДК 021:2015 (45233142-6 ремонт доріг) послуги з поточного середнього ремонту автомобільної дороги державного значення Т-05-13 Лиман Бахмут Горлівка км 1+900 км 4+500, друга ділянка км 4+500, протяжністю 2,3 км».
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю послуг за державні кошти №2-29 в частині повного та своєчасного виконання робіт у встановлений договором №2-29 від 18.04.2018 строк до 30.11.2018, Служба автомобільних доріг у Донецькій області звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАНКО» про стягнення пені за період з 01.12.2018 по 18.02.2019 у сумі 1412890,96грн та штрафу за прострочення понад тридцять днів у розмірі 7 відсотків у сумі 1236279,59грн, у загальному розмірі 2649170,55грн.
Рішенням Господарського суду Донецької області 04.06.2019 у справі № 905/382/19 позовні вимоги Служби автомобільних доріг у Донецькій області задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАНКО» на користь Служби автомобільних доріг у Донецькій області неустойку за договором про закупівлю послуг за державні кошти №2-29 від 18.04.2018 у розмірі 494511,84грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 7417,68грн.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 рішення Господарського суду Донецької області 04 червня 2019 року у справі №905/382/19 залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 19.11.2019 у справі №905/382/19 розстрочено виконання рішення господарського суду Донецької області від 04.06.2019 у справі № 905/382/19 строком на шість місяців зі сплатою суми боргу у розмірі 494511,84грн та судового збору у сумі 7417,68грн, всього 501929,52грн, рівними частинами, відповідно до наступного графіку: до 31.11.2019 включно - 83654,92грн; до 31.12.2019 включно - 83654,92грн; до 31.01.2020 включно - 83654,92грн; до 29.02.2020 включно - 83654,92грн; до 31.03.2020 включно - 83654,92грн; до 31.04.2020 включно - 83654,92грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що за період з моменту ухвалення судового рішення та набрання ним чинності, відповідачем було лише частково сплачено суму заборгованості за судовим рішенням у справі №905/382/19, несплачена сума по справі №905/382/19 становить 410 856,92 грн. Таким чином, позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивачем, на підставі ст.. 625 ЦК України, було здійснено нарахування 4015,15 грн. інфляційних втрат та 3860,73 грн. 3% річних, які позивач просить стягнути в судовому порядку.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, факти встановлені рішенням суду у справі №905/382/19 щодо факту порушення відповідачем строку виконання робіт за договором у період 01.12.2018 по 28.12.2018 включно, та стягнення у зв'язку з цим пені у загальному розмірі 494511,84 грн. повторного доведення не потребують.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Предметом спору уданій справі є стягнення 4015,15 грн. інфляційних втрат та 3860,73 грн. 3% річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за загальний період з 02.10.2019 до 10.02.2020 на суму стягненої рішенням неустойки та судового збору, у зв'язку з невиконанням судового рішення в справі № 905/382/19.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до положень ст. 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності прямої вказівки про це в законі.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Положеннями ст. 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
При розгляді справ про передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.
Суд зазначає, що право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат у позивача виникає не з рішення суду у справі № 905/382/19, а внаслідок неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16).
Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Таким чином, застосування приписів ст. 625 ЦК України, у першу чергу, залежить від існування грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 923/829/17.
Суд зазначає, що зобов'язання за договором про закупівлю послуг за державні кошти №2-29 виконати роботи у строк не є грошовим зобов'язанням, а нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання не грошового зобов'язання (виконання робіт у строк) не набуває характеру грошового внаслідок ухвалення судового рішення про стягнення неустойки за його невиконання.
Як вбачається з матеріалів справи, до винесення рішення суду у справі № 905/382/19 у відповідача не було грошових зобов'язань перед позивачем.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з останнього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Однак, при цьому, при зверненні з даним позовом позивачем не враховано, що у разі, коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості, саме як неустойки, у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису ч.2 ст.550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.
Оскільки у даній справі право на стягнення неустойки виникло у кредитора до звернення до суду внаслідок порушення боржником обов'язку виконати роботи у строк, це право не становить зміст основного зобов'язання. В свою чергу, грошовим є зобов'язання, яке передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.
Таким чином, суд зазначає, що зобов'язання зі сплати неустойки та судового збору не є грошовим та не стало грошовим з дати набрання законної сили рішення суду у справі № 905/382/19.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму неустойки та судового збору, що стягнуті рішенням Господарського суду Донецької області 04.06.2019 у справі № 905/382/19.
Щодо посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, то суд зазначає, що висновки у даній справі не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 646/14523/15-ц, оскільки у вказаній постанові не зазначено, що грошові зобов'язання виникають із рішення суду, а зазначено, що зобов'язання виникають і внаслідок завдання шкоди.
Правовідносини та обставини у даній справі та у справі № 646/14523/15-ц не є аналогічними.
Так, Верховним Судом зазначено, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
В той же час, у даній справі у відповідача не виникало жодних грошових зобов'язань, а існувало зобов'язання зі своєчасного виконання робіт, а стягнення судом пені не перетворило її у грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України.
Щодо посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, то суд зазначає, що правовідносини у справі №916/190/18 також є відмінними від правовідносин у даній справі, оскільки у справі №916/190/18 предметом позовних вимог було стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу за договором, а не на суму неустойки.
У даному випадку, враховуючи, що рішенням суду у справі №905/382/19 стягнуто неустойку за прострочення виконання робіт, суд дійшов висновку, що дія статті 625 ЦК України у даному випадку не поширюється. При цьому частина п'ята статті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами не грошових зобов'язань. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин, зобов'язань і вносить у них ясність та визначеність.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних Служби автомобільних доріг у Донецькій області
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволені позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 23.03.2020.
Суддя С.О. Турчин