Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"16" березня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/1144/19
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Машевської О.П.
за участю секретаря судового засідання: Нероди І.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Гуртовенко Р.М. - адвокат, ордер серії ЖТ №23946 від 27.08.19р.,
від відповідача-1: Чернюк О.В. - дов. №14443/5/06-30-10 від 16.12.19р.,
від відповідача-2: не прибув,
від третіх осіб: не прибули,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛ-ІКС" (м.Житомир)
до 1. Головного управління ДФС у Житомирській області (м. Житомир)
2. Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області (м. Житомир)
за участю третіх осіб на стороні відповідача:
1. Державної казначейської служби України (м. Київ)
2. ТОВ "СІТІ ЛОТ" (м. Бориспіль)
про стягнення 1 623 727,21 грн
Процесуальні дії по справі.
Відповідно до ухвали суду від 11.11.2019 справа за позовом ТОВ "ОЙЛ-ІКС" до ГУ ДФС у Житомирській області та ГУ Державної казначейської служби України у Житомирській області про стягнення 1623727,21 грн збитків розглядалася за правилами загального позовного провадження, стадії - підготовче провадження та розгляд справи по суті.
Відповідно до ухвали суду від 20.12.2019 строк підготовчого провадження продовжено до 11.02.2020, залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "СІТІ ЛОТ" та відкладено підготовче засідання на 23.01.2020, а також вчинено інші процесуальні дії.
У підготовчому засіданні 23.01.2020 судом оголошено перерву до 10.02.2020.
Ухвалою суду від 10.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 02.03.2020.
Відповідно до ухвали суду від 02.03.2020 розгляд справи по суті відкладено на 10.03.2020.
10.03.2020 в судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до 16:30 год. 16.03.2020.
Відповідно до ч.6 ст.216 ГПК України після закінчення перерви розгляд справи по суті продовжено зі стадії безпосереднього дослідження доказів.
В судовому засіданні 16.03.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду про часткове задоволення позову до першого відповідача та відмову у позові до другого відповідача.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Позивач - ТОВ "ОЙЛ-ІКС" просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду, грошові кошти у сумі 1 623 727, 21 грн., з яких сума реальних збитків - 1 285 661, 61 грн., сума упущеної (втраченої) вигоди - 338 065,60 грн., в рахунок відшкодування шкоди у зв'язку із втратою майна, спричиненої Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області.
В обґрунтування фактичних підстав позову товариство доводить, що за адресою місцезнаходження ТОВ "ОЙЛ-ІКС": м. Житомир, вул. І.Сльоти, 49 співробітниками СУ ФРГУ ДФС у Житомирській області в межах кримінального провадження зареєстрованого в ЄДРДР за № 3201806000000Ц049 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.204 КК України 13.11.2018 були проведені слідчі дії, в ході яких слідчим з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Житомирській області було прийнято процесуальне рішення про вилучення у ТОВ "ОЙЛ-ІКС" належного позивачу майна, а саме: скрапленого газу у кількості 3194 л.; колонку для роздрібної реалізації скрапленого газу №10579 з одним заправним пістолетом; дизельне паливо у кількості 24328 л.; дизельне паливо у кількості 13806 л.; дизельне паливо у кількості 2764 л.; бензин А-95 у кількості 5205 л. (крім того, залишок даного бензину в резервуарі становив 103 л.), бензин А-92 у кількості 534 л. Зазначене майно було передано відповідачем 1 на відповідальне зберігання ТОВ "Техбуд Індастріл".
У подальшому ухвалою Житомирського апеляційного суду від 10.12.2018 накладено арешт на вилучене майно, а саме: скраплений газ у кількості 3194 л., дизельне паливо Євро сорт Е екологічний клас К5 у кількості 24328 л.; дизельне паливо ДТ-3-К5 сорт F у кількості 13806 л.; дизельне паливо ДТ-3-К5 сорт F у кількості 2764 л.; бензин А-95 "Premium" неетильований у кількості 5308 л., бензин марки А-92 К5-Евро у кількості 534л.
Ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 30.05.2019 у справі № 295/7952/19 скасовано арешт вищезазначеного майна та вирішено повернути дане майно його власнику - ТОВ "ОЙЛ-ІКС".
Позивач вказує, що 04.06.2019 ним було направлено відповідачу 1 клопотання про повернення майна згідно ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 30.05.2019 у справі № 295/7952/19 та претензію - вимогу за вих. №43 від 04.06.2019 з вимогою щодо негайного повернення ТОВ "ОЙЛ-ІКС" всього майна, яке було вилучене при проведенні обшуку згідно протоколу обшуку від 13.11.2018 у кримінальному провадженні зареєстрованого в ЄДРДР за № 3201806000000Ц049 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.204 КК України.
Також позивач зазначив, що оскільки дана претензія - вимога не була задоволена відповідачем 1 і вилучене майно не повернуто ТОВ "ОЙЛ-ІКС" у власність, тому, на його думку, ТОВ "ОЙЛ-ІКС" було завдано збитків на суму вилученого, але не поверненого майна, що й стало підставою для звернення даного товариства до суду з вищевказаним позовом.
Позивач також доводить, що зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 338065,60грн внаслідок неодержаного доходу від продажу неповернутих відповідачем 1 паливно-мастильних матеріалів покупцю за договором купівлі-продажу нафтопродуктів від 05.11.2018р. № 05-11-18р. Приватному підприємству Виробниче комерційне підприємство "Проспект".
В якості правових підстав позову позивач посилається на ст.ст.16, 22, 321, 610, 611, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176, 1192 ГПК України.
Представник відповідача 1 у відзиві від 29.11.2019 на позовну заяву проти позову заперечив у повному обсязі та просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись, зокрема, на те, що ним здійснювалися дії по виконанню ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 30.05.2019 у справі № 295/7952/19, а саме: директору ТОВ "Техбуд Індастріал" Беляєву В.А. було особисто оголошено ухвалу суду та повідомлено про необхідність негайного виконання рішення суду та повернення вилученого майна власнику (а.с.127-133).
Натомість, директор ТОВ "Техбуд Індастріал" Беляєв В.А. листом від 08.07.2019 повідомив відповідача 1 про необхідність сплати коштів у загальному розмірі 552 400 грн за належне зберігання у період з 13.11.2018 по 01.07.2019 переданого (вилученого) майна, яке має спеціальні властивості та потребує особливих умов зберігання, після чого можливе його повернення власнику, а листом від 23.07.2019 директор Беляєв В.А. повідомив про неможливість негайного виконання ухвали суду від 30.05.2019 у справі № 295/7952/19 в частині повернення вилученого під час обшуку майна, оскільки для повернення вказаного майна необхідно сплатити кошти ТОВ "МГ Трейдінг Груп" та ТОВ "УКР ЮНІ СЕІЛ" за його зберігання, які у ТОВ "Техбуд Індастріал" відсутні (а.с.149-153).
Крім того, представник відповідача 1 зазначив, що 22.07.2019 з метою припинення протиправних дій директора ТОВ "Техбуд Індастріал" ОСОБА_1 та повернення вилученого майна, слідчим СУ ФР Головного управління ДФС у Житомирський області Яновичем К.В. викликано слідчо-оперативну групу Деснянського управління поліції ГУ НП у м. Києві, якій подано заяву про вчинення кримінального правопорушення гр. ОСОБА_1 , що полягало у перешкоджанні останнім службових обов'язків працівників податкової міліції щодо виконання рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30.05.2019 у справі № 295/7952/19, за наслідками чого слідчо-оперативною групою складено протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення, що зареєстрований в ITC ІПНП 22.07.2019 за № 52106 (а.с.156-158).
Також, представник відповідача 1 повідомив, що слідчим СУ ФР Головного управління ДФС у Житомирській області Яновичем К.В. на підставі вимог ч.2 ст.36 КПК України скеровано лист від 05.08.2019 до Прокуратури Житомирської області щодо виконання ухвали суду у кримінальному провадженні №32018060000000049 з викладенням обставин щодо ситуації, яка склалась з виконанням судового рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30.05.2019 у справі № 295/7952/19, зокрема, неповерненням ТОВ "Техбуд Індастріал" вилученого майна ТОВ "ОЙЛ-ІКС" (а.с.159-161).
На думку представника відповідача 1, Головне управління ДФС у Житомирській області не могло передбачити такий розвиток подій, оскільки договір надання послуг № 18/06-01 від 06.11.2018, укладений між Головним управлінням ДФС у Житомирській області та ТОВ "Техбуд Індастріал" передбачає зберігання вилученого майна ТОВ "ОЙЛ-ІКС" на безоплатній основі (пп.3.1. п.3 договору надання послуг №18/06-01 від 06.11.2018).
При цьому, було зазначено про те, що відповідальною особою за збереження тимчасово вилученого майна відповідно до договору надання послуг № 18/06-01 від 06.11.2018 є ТОВ "Техбуд Індастріал", однак всупереч умов даного договору ТОВ "Техбуд Індастріал" було передано вилучене майно на зберігання третім особам: ТОВ "МГ Трейдінг Груп" та ТОВ "УКР ЮНІ СЕІЛ" про що, замовника - Головне управління ДФС у Житомирській області повідомлено не було.
Таким чином, представник відповідача 1 вважає, що обов'язок щодо відшкодування завданої шкоди внаслідок спричинення збитків позивачу у вигляді упущеної вигоди має бути покладений саме на ТОВ "Техбуд Індастріал", оскільки Головним управлінням ДФС у Житомирській області не приймалось незаконних рішень, не вчинено незаконних дій чи бездіяльності, які спричинили завдану позивачу шкоду, то безпідставними та необґрунтованими є також посилання позивача на положення статей 1173, 1174 ЦК України, що передбачають відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, посадовою або службовою особою органу державної влади незалежно від вини цих органів та цих осіб.
У відповіді на відзив від 12.12.2019 представник позивача не погодився з доводами представника відповідача 1, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, посилаючись, зокрема, на те, що незаконність діяння (у формі бездіяльності) Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області полягає у невиконанні свого зобов'язання перед ТОВ "ОЙЛ-ІКС" щодо повернення тимчасово вилученого майна, що вилучене 13.11.2018 в ході проведення слідчих дій в межах кримінального провадження зареєстрованого в ЄДРДР за №32018060000000049 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.204 КК України, яке відповідач 1 не виконав після скасування арешту на вилучене майно, після винесення Богунським районним судом м. Житомира ухвали від 30.05.2019 у справі № 295/7952/19 (а.с.174-183).
Представник позивача також вважає, що ГУ ДФС у Житомирській області не мало жодного права передавати ТОВ "Техбуд Індастріл" вилучені у позивача паливо-мастильні матеріали, оскільки укладений між ГУ ДФС у Житомирській області та ТОВ "Техбуд Індастріл" договір надання послуг № 18/06-01 від 06.11.2018 передбачає надання останнім послуг відповідачу 1 лише щодо демонтажу, зберігання незаконно встановлених газових та дизельних автозаправних станцій та забезпеченням спеціалізованої техніки під час транспортування (тобто обладнання), а не паливо-мастильних матеріалів (бензину та дизельного палива), які були відібрані у позивача із спеціальних стаціонарних ємностей (п.1 договору). Зберігання паливо-мастильних матеріалів із самого початку, тобто станом на дату вилучення майна у позивача - 13.11.2018 не входило до предмету договору надання послуг № 18/06-01 від 06.11.2018, на який посилається відповідач 1.
Представник позивача зауважив, що саме відповідач 1 є відповідальним за збереження, схоронність тимчасово вилученого у позивача майна та саме він несе ризики пов'язані із неповерненням цього майна позивачу, в тому числі ті, що пов'язані із відшкодуванням завданої шкоди, а спроба відповідача 1 перекласти відповідальність за невиконання свого зобов'язання на іншу особу, а саме на ТОВ "Техбуд Індастріл" є невиправданим намаганням ухилитися від виконання даного зобов'язання, оскільки саме відповідач 1 здійснив вилучення даного майна та передачу його іншій особі, тому відповідач 1 повинен нести відповідальність за порушення права власності позивача на вилучені 13.11.2018 ПММ.
Відповідач 2 - Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області правом подати відзив на позов не скористався.
Треті особи - Державна казначейська служби України (м. Київ) та ТОВ "СІТІ ЛОТ" (м. Бориспіль) правом подати письмове пояснення не скористались.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
13.11.2018 на підставі ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 08.11.2018 у справі № 295/14950/18 (а.с.139-141) за адресою місцезнаходження ТОВ "ОЙЛ-ІКС": м. Житомир, вул. І.Сльоти, 49 співробітниками СУ ФР ГУ ДФС у Житомирській області в межах кримінального провадження зареєстрованого в ЄДРДР за № 3201806000000Ц049 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.204 КК України, були проведені слідчі дії, в ході яких слідчим з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Житомирській області було прийнято процесуальне рішення про вилучення у ТОВ "ОЙЛ-ІКС" належного позивачу наступного майна:
- скрапленого газу у кількості 3194 л.;
- колонку для роздрібної реалізації скрапленого газу №10579 з одним заправним пістолетом;
- дизельне паливо у кількості 24328 л.;
- дизельне паливо у кількості 13806 л.;
- дизельне паливо у кількості 2764 л.;
- бензин А-95 у кількості 5205 л. (крім того, залишок даного бензину в резервуарі становив 103 л.);
- бензин А-92 у кількості 534 л, що підтверджується відповідним протоколом обшуку від 13.11.2018 (а.с.96-103).
Згідно даних позивача, вищезазначене майно було передано відповідачем 1 на відповідальне зберігання ТОВ "Техбуд Індастріл" відповідно до укладеного між ними договору надання послуг № 18/06-01 від 06.11.2018 (а.с.135,136) та згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг)(а.с.137,138).
Відповідно до 1 розділу цього договору, виконавець (ТОВ "Техбуд Індастріл") зобов'язався надавати послуги із демонтажу, зберіганню незаконно встановлених газових або дизельних автозаправних станцій та забезпеченням спеціалізованої техніки (автомобіль - газовоз, бензовоз, кран - маніпулятор) під час транспортування.
Протягом строку дії договору виконавець зобов'язався зберігати та підтримувати відповідний стан демонтованого майна (пп.2.1.1 п.2.1 договору).
У п.3.1 цього ж договору сторони погодили, що послуги згідно даного договору будуть здійснюватися виконавцем на безоплатній основі.
Відповідно до ухвали Житомирського апеляційного суду від 10.12.2018 у справі № 295/15338/18 накладено арешт на вилучене майно, а саме:
- бензин марки А-92 К5-Евро у кількості 534 л.;
- бензин марки А-95 "Premium" неетильований у кількості 5308 л.,
- дизельне паливо ДТ-3-К5 сорт F у кількості 13806 л.;
- дизельне паливо Євро сорт Е екологічний клас К5 у кількості 24328 л.;
- дизельне паливо ДТ-3-К5 сорт F у кількості 2764 л.;
- скраплений газ у кількості 3194 л. (а.с.33-37).
Ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 30.05.2019 у справі № 295/7952/19 скасовано арешт вищезазначеного майна ТОВ "ОЙЛ-ІКС", накладений ухвалою Житомирського апеляційного суду від 10.12.2018 у справі №295/15338/18 та постановлено повернути це майно ТОВ "ОЙЛ-ІКС" (а.с.40-42).
У зв'язку з цим, 04.06.2019 позивач - ТОВ "ОЙЛ-ІКС" звернувся до відповідача 1 з клопотанням про повернення йому як власнику - майна згідно ухвали суду від 30.05.2019 у справі № 295/7952/19 (а.с.66).
Також, 04.06.2019 позивачем направлено на адресу відповідача 1 претензію - вимогу за вих. №43 від 04.06.2019 з вимогою щодо негайного повернення ТОВ "ОЙЛ-ІКС" всього майна, яке було вилучене при проведенні обшуку згідно протоколу обшуку від 13.11.2018 у кримінальному провадженні зареєстрованого в ЄДРДР за №3201806000000Ц049 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.204 КК України (а.с.67).
У відповідь на претензію-вимогу позивача, слідчий з ОВС ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Житомирській області, зокрема, зазначив, що всі вилучені паливно-мастильні матеріали, скраплений газ передано на відповідальне зберігання ТОВ "Техбуд Індастріал" відповідно до укладеного договору від 06.11.2018 № 18/06-01 між зазначеним товариством та відповідачем 1 та, що з метою виконання ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 30.05.2019 щодо повернення вилученого майна ТОВ "ОЙЛ-ІКС", директору ТОВ "Техбуд Індастріал" Беляєву Владиславу Андрійовичу особисто оголошено зазначену ухвалу та повідомлено про необхідність її виконання (а.с.69). При цьому, слідчим було повідомлено про те, що при неодноразових його виїздах до м. Києва та зустрічах з директором ТОВ "Техбуд Індастріал", останній відмовлявся повернути вилучене майно. За фактом неповернення речових доказів, на які накладено арешт, відносно посадових осіб ТОВ "Техбуд Індастріал" подано повідомлення №13985/5/06-30-23-01 від 12.09.19р. про вчинення кримінального правопорушення за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 388 Кримінального кодексу України.
29.10.2019 року позивач звернувся з цим позовом до суду, визначивши співвідповідачами Головне управління ДФС у Житомирській області (м. Житомир) та Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області (м. Житомир), з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019року у справі № 920/715/17.
Окрім вимоги стягнути з Державного бюджету України збитки у розмірі 1285661,61грн, що становлять вартість вилученого , але неповернутого відповідачем 1 майна, позивач заявив вимогу стягнути збитки у розмірі 338065,60грн , що становлять суму упущеної (втраченої) вигоди внаслідок неодержаного доходу від їх реалізації покупцю за договором купівлі-продажу нафтопродуктів від 05.11.2018р. № 05-11-18р. Приватному підприємству Виробниче комерційне підприємство "Проспект".
Позивач доводив, що не виконав зобов'язання за договором з поставки нафтопродуктів Приватному підприємству ВКП "Проспект" незважаючи на формальне усунення перешкоди в поставці у вигляді скасування арешту на товар, що мав бути поставлений. Позивач не зміг виконати зобов'язання за договором у зв'язку з неповерненням відповідачем 1 належного йому товару після скасування арешту.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ТОВ "ОЙЛ-ІКС" про стягнення грошових коштів в сумі 1 623 727, 21 грн., з яких сума реальних збитків - 1 285 661, 61 грн., сума упущеної (втраченої) вигоди - 338 065,60 грн., в рахунок відшкодування шкоди у зв'язку із втратою майна, спричиненої діями Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Дії (бездіяльність) відповідача 1, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/715/17 від 12.03.2019.
Статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
За змістом статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Обов'язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.
Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1104 від 19.11.2012 визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (надалі у тексті - Порядок № 1104).
Відповідно до пункту 27 Порядку № 1104, схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.
Відповідно до статті 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
За статтею 169 КПК України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.
Отже, обов'язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути тимчасово вилучене майно після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 100 КПК України встановлено, що у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.
Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Судом встановлено, що відповідно до первинних бухгалтерських документів (накладних про придбання нафтопродуктів, товарно-транспортних накладних на їх поставку, паспортів/сертифікатів якості), а також бухгалтерської довідки позивача № 46 від 09.10.19. загальна вартість паливно-мастильних матеріалів, що вилучені ГУ ДФС у Житомирській області 13.11.2019р. становить 1 285 661,61грн з врахуванням ПДВ. Із них: бензину марки А-95 "Premium" неетильований у кількості 5308 л. - 122317,50грн; дизельного палива ДТ-3-К5 сорт F у кількості 13806 л.- 304882,50грн; дизельного палива Євро сорт Е екологічний клас К5 у кількості 24328 л. -543 487,52грн; дизельного палива ДТ-3-К5 сорт F у кількості 2764 л.- 61038,33грн; скрапленого газу у кількості 3194 л. - 39658,83 грн ( а.с. 43 -56), т.1
Оскільки визначений законом обов'язок повернути майно не виконаний і державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків.
За таких обставин, позов в частині стягнення з держави реальних збитків у розмірі 1 285 661,61грн підлягає задоволенню.
Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є Головне управління ДФС у Житомирській області (м. Житомир) , як особа, відповідальна у спірний період за збереження та повернення тимчасового вилученого майна позивача.
Оскільки господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази, суд взяв до уваги відповідні судові рішення про скасування арешту товару та повідомлення працівників відповідача 1 про неможливість повернути цей товар як належні та допустимі докази протиправності позбавлення позивача належного йому майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/715/17 від 12.03.2019.
У п. 5.28 постанови ВП ВС у наведеній справі викладено правову позицію про те, що іншим відповідачем у цій категорії справ є Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.
Водночас у п. п. 44 та 46 постанови від 27.11.2019року у справі №242/4741/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних правових висновків:
- держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган;
- ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
У ч. 7 ст. 238 ГПК України передбачено, що суд, приймаючи рішення проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Кодексу сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 цієї статті позивачами є особи, які подали позов про захист порушеного права, а згідно з ч. 3 цієї статті відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
За змістом статті 4 Кодексу, до якої відсилає ч. 1 ст. 45, відповідачами у господарському суді можуть бути, зокрема юридичні особи, державні органи у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.
Стаття 47 Кодексу визначає критерії позову, який пред'являється одним позивачем до кількох відповідачів, а саме : кожен із відповідачів щодо позивача діє в судовому процесі самостійно.
В свою чергу ч.2 ст. 47 Кодексу конкретизує підстави процесуальної співучасті відповідачів за позовом одного позивача: це підстава , з якої виникли права позивача та обов'язки відповідачів.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.18 р. у справі № 523/9076/16-ц, ЄДРСРУ № 73469613).
За змістом статті 47 Кодексу пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом. Водночас за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 902/672/16, ЄДРСРУ № 78977464).
З врахуванням встановлених судом обставин та характеру спірних відносин, суд не встановив наявність підстав для процесуальної співучасті в якості співвідповідача за цим позовом Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області (м. Житомир). Суд відмовляє у позові до цього відповідача згідно резолютивної частини рішення суду.
Суд не знаходить підстав для задоволення вимоги про стягнення з Державного бюджету України 338065,60грн шкоди, заподіяної у вигляді упущеної (втраченої) вигоди в особі Головного управління ДФС у Житомирській області (м. Житомир) з наступних підстав.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).
Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали є д и н о ю і д о с т а т н ь о ю п р и ч и н о ю, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц. Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.
Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню (постанови Верховного Суду у складі КГС від 05.06.19 року у справі № 910/422/18, від 15.10.19 року у справі № 908/2490/18, від 06.12.19 року у справі № 908/2486/18, від 12.03.19 року у справі № 916/3211/16
В силу статті 42 ГК України підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання самостійно на власний ризик і майнові втрати від такої діяльності, обумовлені договірними зобов'язаннями сторін, не можуть покладатися на державу за самим лише фактом їх понесення в будь-якому разі ( п. 5.37 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/715/17 від 12.03.2019).
Відповідно до ч. 3 статті 86 ГПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому , так і кожному доказу (групі однотипних доказів) , мотивує , зокрема, врахування групи доказів.
У ч.1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані , на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів).
Окрім того, правило ч.2 ст. 79 ГПК України наділяє суд правом вирішувати питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання.
Мета судового дослідження доказів полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення юридичних фактів , що мали місце в минулому. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд відбирає для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у Постановах від 29.01.2019 у справі №911/916/15, від 29.08.2018 у справі №911/1111/15, від 05.06.2018 у справі №911/915/15 та від 18.04.2018 у справі №911/917/15.
Позивач доводить, що 05 листопада 2018року як продавець уклав з Приватним підприємством "Виробниче комерційне підприємство "Проспект" як покупцем договір № 05-11-18 купівлі-продажу нафтопродуктів , за умовою п.3.1 якого сторони досягли домовленості, що в строк не пізніше ніж 30.11.2018року продавець продасть, а покупець купить наступний товар в наступних обсягах та цінах:
- бензин марки А-95 (Євро-5 Преміум) у кількості 5000л за ціною 175000,00грн з ПДВ;
- дизельне паливо Євро (екологічний клас) у кількості 24300л за ціною 850500,00грн з ПДВ;
- дизельне паливо ДТ-3-К5 у кількості 16000л за ціною 528000,00грн з ПДВ.
Загальна сума за даними договором становить 1553500,00грн з ПДВ.
За умовою п.3.2 цього договору передача товару мала відбутись за місцезнаходженням продавця шляхом його самовивозу покупцем.
За умовою п.4.1 цього договору покупець здійснює оплату за отриманий товар після його отримання , не пізніше 14-ти банківських днів з дня фактичного отримання товару.
У п.5.1 цього договору сторони домовились, що за невиконання його умов, винна сторона відшкодовує збитки відповідно до чинного законодавства України. У розділі 8 договору "Інші умови" , як і в цілому по його тексту відсутні умови про право покупця на односторонню відмову від договору у зв'язку з невиконанням продавцем зобов'язань з поставки товару у строк , встановлений цим договором - не пізніше 30.11.2018року.
Таким чином, за умовою п.3.1 договору № 05-11-18 купівлі-продажу нафтопродуктів від 05.11.2018р. позивач міг виконати зобов'язання з поставки товару у період з 06.11.2018року до 30.11.2018року, тобто , як в перший день початку строку виконання зобов'язання з поставки, так і в будь-який інший день періоду його перебігу, але не пізніше 30.11.2018року включно. Окрім того, умови цього договору не містять будь-яких застережень щодо права позивача як продавця товару поставляти останній окремими партіями або спочатку бензин, а потім дизельне паливо, і навпаки. Відсутні у цьому договорі також умови щодо конкретної години поставки товару протягом періоду поставки, та оскільки позивач сам визнає ту обставину, що здійснює роздрібну торгівлю пальним ( код КВЕД 47.30 (основний), та фактично є автозаправною станцією, що підтверджується , серед іншого, протоколом обшуку від 13.11.2018року, поставка товару покупцю могла відбутися у будь-який час доби , оскільки докази на спростування викладеному не подано.
Як встановлено судом, позивачу було поставлено ТОВ "Альянс Ойл Україна" за видатковою накладною № 50003329 від 31.10.2018р. бензин марки А-95 (Євро-5 Преміум) у кількості 9110л, що підтверджує можливість виконання позивачем зобов'язання з поставки цього товару у кількості 5000л покупцю навіть в день укладення договору № 05-11-18 купівлі-продажу нафтопродуктів від 05.11.2018р. - 05.11.18р., а також у період з 06.11.18р. до 09 :53 хв. 13.11.2018року ( година початку обшуку ). Як визнав позивач, станом на 13.11.2018р. у нього вилучено бензин А-95 у кількості 5205 л. (крім того, залишок даного бензину в резервуарі становив 103 л.).
Як встановлено судом, позивачу було поставлено ТОВ "Белойл Комодіті" за видатковою накладною № 435 від 09.11.2018р. паливо дизельне ЄВРО СОРТ Е клас К5 (ДТ-Е-К5) у кількості 33000 л, що підтверджує можливість виконання позивачем зобов'язання з поставки цього товару у кількості у кількості 24300л навіть 09.11.18р. , а також у період з 10.11.18р. до 09 :53 хв. 13.11.2018року ( година початку обшуку ).Як визнав позивач, станом на 13.11.2018р. у нього вилучено дизельне паливо цієї марки у кількості 24328 л.
Як встановлено судом, позивачу було поставлено ТОВ "Хімтрейд інвест" за видатковою накладною № 1929 від 08.11.2018р. дизельне паливо ДТ-3-К5 сорт F у кількості 30267,91 л, що підтверджує можливість виконання позивачем зобов'язання з поставки цього товару у кількості у кількості 16000л навіть 08.11.18р., а також у період з 09.11.18р. до 09 :53 хв. 13.11.2018року ( година початку обшуку ). Як визнав позивач, станом на 13.11.2018р. у нього вилучено дизельне паливо цієї марки у кількості 13806 л.
Окремо слід зазначити, що договір № 05-11-18 купівлі-продажу нафтопродуктів від 05.11.18р. за правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 4 ст. 233 та ч. 1 ст. 264 ГК України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення, як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки та опосередковується господарським договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
В статусі постачальника товару може бути як його безпосередній виробник, так і суб'єкт господарювання, який придбав цей товар у виробника або інших суб'єктів господарювання.
Позивач є суб'єктом господарювання, який купляє паливо у виробника або інших суб'єктів господарювання для здійснення роздрібної торгівлі.
За загальним правилом ч.2 ст. 265 ГК України договір поставки укладається на розсуд сторін , однак у будь-якому разі із погодженням трьох істотних умов : предмет, ціну та строк дії договору ( ч.3 ст. 180 ГК України).
Стаття 266 ГК України у частині 1 предметом поставки визначає насамперед визначені родовими ознаками продукцію, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, однак допускає можливість поставки виробів, визначених індивідуальними ознаками.
За договором № 05-11-18 купівлі-продажу нафтопродуктів від 05.11.18р. предметом поставки є визначена родовими ознаками продукція (паливо) з найменуванням , зазначеним у стандартах.
У частині 2статті 184 ЦК України передбачено, що річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ЦК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде придбаний продавцем у майбутньому.
У ч. 2 статті 665 ЦК України передбачено, що якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу ( кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання).
Тобто, якщо предметом договору купівлі-продажу є речі, визначені родовими ознаками, боржник не звільняється від виконання зобов'язання з його передачі кредитору, оскільки останні є замінними та можуть бути придбані в їх виробників у будь-який час.
Адже не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів тощо ( ч. 2 ст. 617 ЦК України).
Тому у питанні можливості додержання строків поставки вилученого майна, передбачених договором, позивач діяв на власний ризик.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 338065,60грн збитків, заподіяних у вигляді упущеної (втраченої) вигоди за рахунок коштів Державного бюджету України.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При зверненні з цим позовом до суду ТОВ "Ойл-Ікс" за дві майнові вимоги сплатило судовий збір в розмірі 24355,91грн, що підтверджується платіжним дорученням № 908 від 24.10.2019р.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з частковою відмовою у позові судовий збір покладається на відповідача 1 у справі в розмірі 19284,93грн (1285661,61грн х24355,91 грн : 1623727,21грн ).
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00грн.
Частинами першою та другою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору ( постанова ВП ВС від 12.11.19р. у справі № 904/4494/18).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами (частини перша та друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 правова позиція має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах ( об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 902/347/18).
Від зазначеної правової позиції не відступила Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020року у справі № 755/9215/15-ц.
Оскільки відповідач 1 не скористався правом заявити клопотання на підставі частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У позовній заяві (перша заява по суті спору) позивач вказав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, зокрема , витрат на правову допомогу в сумі 200 000,00грн.
У заяві про стягнення судових витрат від 16.03.20р. (вх.№г/с 02-44/362/20) представник позивача, адвокат Гуртовенко Р.М. , заявив про стягнення 40000,00грн витрат на правничу правову допомогу. До заяви додані договір №01-10/19 про надання правової допомоги від 01.10.19р. , акт приймання виконаних робіт від 28.02.2020р., платіжне доручення №1312 від 13.02.20р. на суму 8000,00грн, платіжне доручення №1239 від 16.01.20р. на суму 8000,00грн, платіжне доручення №1080 від 05.12.19р. на суму 8000,00грн, платіжне доручення №1068 від 03.12.19р. на суму 8000,00грн, платіжне доручення №904 від 23.10.19р. на суму 8000,00грн,
Матеріалами справи підтверджується участь адвоката Гуртовенка Р.М. у шести засіданнях суду: 20.12.19р., 23.01.20р., 10.02.20р., 02.03.20р., 10.03.20р. та 16.03.20р. відповідно.
На підставі вищевикладеного та п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України суд покладає на відповідача 31671,86грн витрат на правничу правову допомогу (1285661,61грн х 40000,00грн:1623727,21грн ).
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов до Головного управління ДФС у Житомирській області (м. Житомир) задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛ-ІКС" ( 10001, м. Житомир, вул. І.Сльоти, буд. 49 , код ЄДРПОУ 39981303) - 1 285 661,61 грн в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної у вигляді реальних збитків у зв'язку із втратою майна, спричиненої діями Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області ( 10003, м. Житомир, вул. Юрка Тютюнника, 7, код ЄДРПОУ 39459195).
Видати наказ.
3. У позові до Головного управління ДФС у Житомирській області (м. Житомир) про стягнення з Державного бюджету України 338065,60грн шкоди, заподіяної у вигляді упущеної (втраченої) вигоди відмовити.
4. У позові до Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області (м. Житомир) відмовити.
5. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області ( 10003, м. Житомир, вул. Юрка Тютюнника, 7, код ЄДРПОУ 39459195) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЙЛ-ІКС" (10001, м. Житомир, вул. І.Сльоти, буд. 49 , код ЄДРПОУ 39981303) - 19 284, 93грн. судового збору та 31671,86грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 23.03.20
Суддя Машевська О.П.
Віддрукувати: 1 - в справу
2- позивачу (рек. з повідом)
3- відповідачу-1 (рек. з повідом)
4- відповідачу-2 (рек. з повідом)
5- третій особі Державній казначейській службі України(рек. з повідом)
6-7 третій особі ТОВ "СІТІ ЛОТ" на юридичну адресу (08302, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 67) (рек. з повідом)
на адресу засновника ТОВ "Блек Хоул" ( 03067, м.Київ, Солом'янський район, бульвар Івана Лепсе, 4) (рек. з повідомл.)