ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 березня 2020 року м. Київ № 754/15552/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДеснянської районної в місті Києві державної адміністрації
простягнення заборгованості з виплати заробітної плати
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просив суд:
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 59420,00 грн., що виникла в результаті протиправного заниження розміру надбавки до посадового окладу за інтенсивність праці державного службовця за період з січня 2017 року по квітень 2019 року.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року передано справу №754/15552/19 до Окружного адміністративного суду міста Києва на підставі пункту 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України.
Справа №754/15552/19 надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва 13 грудня 2019 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що працює на посаді головного спеціаліста з питань режимно-секретної роботи та вказував на протиправність дій відповідача щодо не виплати у повному розмірі надбавки, а саме за інтенсивність роботи, яка встановлена законодавством на рівні 100%.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що згідно з Положенням про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат є правом, а не обов'язком відповідача. Крім того наголосив, що позивач кожного місяця перебував або у відпустці або на лікарняному, у зв'язку з чим надбавка за інтенсивність роботи нараховувалась не у повному обсязі.
Позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву, в якому звертав увагу суду на наступне.
Позивача призначено на посаду головного спеціаліста з питань режимно-секретної роботи, наголошуючи при цьому, що це окрема посада у структурі апарату Деснянської РДА на правах окремого підрозділу (що визначено у Законі України «Про державну таємницю»). Як режимно-секретний орган (РСО) позивач безпосередньо підпорядковувався голові райдержадміністрації, мав печатку і право підпису документів. Також зазначив, що дійсно був звільнений з державної служби, але в незаконний спосіб з формулюванням «за власним бажанням», тоді як у своїй заяві просив звільнити його за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України, вказавши поважну причину (внаслідок порушення відповідачем законодавства про працю, умов колективного договору) з виплатою вихідної допомоги у розмірі, передбаченому у колективному договорі, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України. Наголосив, що остаточний розрахунок з позивачем не проведено, більше того, розрахунок проведений з затримкою у 9 днів.
Позивач зазначив, що виконував свою роботу сумлінно, жодних зауважень щодо роботи останнього від керівника Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на адресу позивача не надходило.
Окрім того позивач вказав, що надбавка за інтенсивність роботи призначена відповідачем у 2016 році у розмірі 100%, а така надбавка має постійний характер, тому зменшення її розміру є протиправним, що призвело до порушення прав останнього.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до пункту 40 Розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 05 січня 2011 року № 24-к «Про призначення на посади працівників в Деснянську районну в м. Києві державну адміністрацію» ОСОБА_1 був призначений на посаду головного спеціаліста сектору з питань оборонної, мобілізаційної та з питань режимно-секретної роботи райдержадміністрації, з 05 січня 2011 року в порядку переведення з Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Згідно з Наказом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 18 листопада 2019 року № 682-к «Про звільнення ОСОБА_2 » ОСОБА_3 звільнений з посади головного спеціаліста з питань режимно- секретної роботи Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з 19 листопада 2019 року за власним бажанням.
Звільняючи позивача з займаної посади відповідач розрахувався з ним по заробітній платі.
В той же час позивач вважає, що виплата заробітної плати за період з січня 2017 року по квітень 2019 року проводилась не у повному обсязі, а саме відповідачем надбавка за інтенсивність роботи виплачувалась у зменшеному розмірі.
У зв'язку з цим позивач звертався до відповідача з заявами з метою вирішення спору в до судовому порядку, проте відповіді на письмові запити, у встановлений законодавством строк, не отримав. Водночас в усній формі позивача повідомили про те, що виплата надбавки за інтенсивність роботи є не обов'язковою.
Вважаючи дії відповідача щодо виплати надбавки за інтенсивність роботи не у повному розмірі протиправними, звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір суд звертає увагу учасників справи на те, що питання про невчасний розрахунок, підстави звільнення позивача з посади та проведення остаточного розрахунку з позивачем з затримкою у 9 днів не є предметом даного спору, дані питання можуть бути предметом розгляду у іншій адміністративної справи, про що саме позивач зазначив у відповіді на відзив.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в межах заявлених позовних вимог Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях - Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 № 889-VIII (далі по тексту - Закон України № 889-VIII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Згідно частини другої статті 1 Закону України № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частиною першою статті 8 Закону України № 889-VIII визначено, що державний службовець зобов'язаний:
1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки;
3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина;
4) з повагою ставитися до державних символів України;
5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації;
6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів;
7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки;
8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України;
9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції;
10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби;
11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності;
12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню;
13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.
Відповідно до статті 50 цього Закону держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Заробітна плата державного службовця складається з:
1) посадового окладу;
2) надбавки за вислугу років;
3) надбавки за ранг державного службовця;
4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;
5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;
6) премії (у разі встановлення).
За результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать:
1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності;
2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.
При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
Відповідно до пункту 7 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), державних підприємств, установ та організацій, органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть передбачати зменшення розміру їх заробітної плати.
Пунктом 14 Прикінцеві та перехідні положення Закону передбачалось, що керівники державної служби протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Предметом спору у справі №754/15552/19 є саме неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо виплати позивачу додаткової стимулюючої виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а саме надбавки за інтенсивність праці.
Згідно з пунктом 3 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року №289 до додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки, зокрема за інтенсивність праці.
Враховуючи період, за який позивач просить здійснити виплату недоплачених сум додаткових стимулюючих виплат, а саме з січня 2017 року по квітень 2019 року, суд звертає увагу, що до спірних правовідносин також застосовуються норми пункту 3 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15.
Пунктом 3 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 передбачено такий вид додаткових стимулюючих виплат державним службовцям як, зокрема за інтенсивність праці.
Згідно пункту 1-3 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15, це Положення визначає механізм застосування стимулюючих виплат державним службовцям з метою посилення мотивації працівників державних органів до високопрофесійної, результативної та високоякісної роботи. Керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати. До додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки за інтенсивність праці тощо.
Як встановлено пунктами 4-5 Положення № 15 надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи (далі - надбавки) встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу. Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі. Надбавка за інтенсивність праці встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв як якість і складність підготовлених документів; терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовка документів; ініціативність у роботі.
За змістом пункту 2 Положення керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати.
Отже вищенаведеними нормами чинного законодавства України визначено, що встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат є правом, а не обов'язком відповідача.
Як зазначено вище надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу. Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі, (пункт 4 Положення).
Тобто, законодавець відносить вирішення питань щодо встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат, а також визначення їх розміру, у межах економії фонду оплати праці на розсуд керівника відповідного державного органу.
За врахуванням того, що законодавець наділяє відповідача саме правом встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат, а не встановлює його у вигляді обов'язку, відповідач у межах економії фонду оплати праці з врахуванням конкретних обставин на власний розсуд має право вирішувати питання щодо встановлення додаткових стимулюючих виплат та їх розміру державним службовцям, зокрема позивачеві.
Враховуючи відсутність у відповідача обов'язку у вигляді встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат, а також відсутність законодавчо закріпленого в обов'язковому порядку права позивача на отримання стимулюючих виплат, зокрема у вигляді надбавки за інтенсивність праці, - спростовуються доводи позивача про обов'язок відповідача встановлювати та виплачувати надбавку за інтенсивність праці.
Разом з тим позивачем не наведено відповідної правової норми, якою встановлено його право на отримання стимулюючої виплати, а саме надбавки за інтенсивність праці.
Окрім того, зважаючи на положення Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до його компетенції.
Так у рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача поза межами перевірки за критеріями відповідності прийняття ним рішень, вчинення дій або бездіяльності, передбаченими частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані в даному випадку Деснянській райдержадміністрації, Конституцією України та законами України.
За врахуванням наведеного мають місце дискреційні повноваження роботодавця щодо визначення працівнику розміру надбавки за інтенсивність праці, збільшення її розміру є правом, а не обов'язком відповідача, а тому суд не може підміняти Деснянську районну в місті Києві адміністрацію та перебирати на себе її повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до її компетенції як роботодавця.
Більше того, чинне законодавство України не вимагає, щоб роботодавець реалізував свої повноваження щодо збільшення або зменшення розміру надбавок, які виплачуються конкретним працівникам, повноваження щодо повного або часткового позбавлення конкретного працівника надбавок обов'язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Роботодавець має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено колективним договором.
Частина четверта статті 97 Кодексу законів про працю України, яка забороняє роботодавцеві приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не поширюється на випадки застосування роботодавцем встановлених на підприємстві відповідно до законодавства умов оплати праці. Отже, прийняття керівником в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру надбавки, позбавлення працівників надбавок повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2790цс16, від 01 жовтня 2018 року у справі № 487/6105/16-ц.
Таким чином, посилання позивача на пункт 10.11 Колективного договору між Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією та трудовим колективом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на 2017-2021 роки суд вважає безпідставними.
Відповідно пункту 5 Положення надбавка за інтенсивність праці встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв:
якість і складність підготовлених документів
терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів;
ініціативність у роботі.
Разом з тим, з Розрахунку надбавки з інтенсивності праці ОСОБА_4 з травня 2016 року по квітень 2019 року вбачається, що у спірному періоді позивач періодично був відсутній на роботі з поважних причин, зокрема, у зв'язку з відпусткою та тимчасовою непрацездатністю, отже у цей час ОСОБА_3 взагалі не виконував своїх посадових обов'язків. Зокрема,
у лютому 2017 року позивач відпрацював 18 робочих днів, а 2 дні перебував у відпустці;
у березні 2017 року позивач відпрацював 15 робочих днів, а 10 днів перебував у відпустці;
у травні 2017 року позивач відпрацював 12 робочих днів, а 10 днів перебував у відпустці;
у червні 2017 року позивач відпрацював 14 робочих днів, а 9 днів перебував у відпустці;
у жовтні 2017 року позивач відпрацював 10 робочих днів, 8 днів був відсутній у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а 7 днів перебував у відпустці
у листопаді 2017 року позивач відпрацював 11 робочих днів, а 15 днів перебував у відпустці;
у квітні 2018 року позивач відпрацював 14 робочих днів, 7 днів був відсутній у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а 8 днів перебував у відпустці;
у травні 2018 позивач відпрацював 7 робочих днів, 2 дні був відсутній у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, all днів перебував у відпустці;
у липні 2018 позивач відпрацював 13 робочих днів, а 13 днів перебував у відпустці;
у серпні 2018 позивач відпрацював 9 робочих днів, а 17 днів перебував у відпустці
Вищенаведені обставини підтверджуються відповідними доказами - копіями наказів та копіями листків непрацездатності, завіреними належним чином.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що встановлюючи позивачеві стимулюючу виплату у вигляді надбавки за інтенсивність праці у межах економії фонду оплати праці, з урахуванням відповідних критеріїв, наведених вище, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган державної влади, суб'єкт владних повноважень, діяла у неухильній відповідності до вимог частини другої статті 19 Конституції України
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач виконав покладений на нього обов'язок.
Таким чином суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог, а тому відмовляє у їх задоволенні повністю.
Судові витрати відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко