ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 березня 2020 року м. Київ № 826/17824/18
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкової вимоги,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ФОП ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-5302-03 від 02.08.2018 року в розмірі 17 321,94 грн.;
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що сума визначена в оскаржуваній вимозі про сплату боргу не підлягає до сплати, оскільки він звільнений від сплати єдиного соціального внеску.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 05.11.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядалась у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження згідно приписів статей 12, 257, 262 КАС України та враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даної справи без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
У запереченнях на позовну заяву відповідач заперечує проти позовних вимог, оскільки згідно інтегрованої картки платника позивача, обліковується недоїмка.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Позивач є інвалідом, що отримує пенсію з 14.04.1980 року, відповідно до посвідчення в зв'язку із інвалідністю та посвідчення інваліда війни виданого 23.11.2004 року, копії яких містять в матеріалах адміністративної справи.
04.09.2018 року позивачем отримано від Головного управління ДФС у м. Києві вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-5302-03 від 02.08.2018 року в розмірі 17 321,94 грн.
Звертаючись до відповідача зі скаргою, позивач вказав, що звільнений від сплати єдиного внеску, однак відповідач в рішенні від 17.10.2018 року №16005/Т/99-99-11-02-02-25 зазначив, що в інформаційній системі відповідача відсутня інформація щодо наявності у позивача пільги по сплаті єдиного внеску в зв'язку із інвалідністю та отриманням пенсії.
Вважаючи протиправним вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив її до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464), Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 р. №508/26953 (надалі - Інструкція №449).
Згідно пп. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 та п.п. 2.1.3 п. 2.1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010р. № 21-5, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 цього Закону).
В силу ч. 8 ст. 9 зазначеного Закону, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Крім цього, приписами ч. 4 ст. 4 Закону №2464 визначено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2018 року по справі №805/2195/17-а: "..відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують, відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За висновком Верховного Суду, звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох умов: по-перше, необхідно мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що позивачу встановлено 2 групу інвалідності, безстроково.
В матеріалах справи міститься копії посвідчення: серії НОМЕР_1 , виданого 23.11.2004 р., Позивач є особою з інвалідністю та отримує державну соціальну допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач у скарзі від 19.09.2018 р. повідомив контролюючий орган про те, що йому встановлено інвалідність, надавши копію відповідного посвідчення, та те, що він є одночасно платником єдиного податку.
В силу ч. 1 - 3 ст. 10 Закону №2464, платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату). Особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, законодавством визначено обов'язкову умову для добровільної сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем, яка є пенсіонером та отримує пенсію - укладення такою особою договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Нормою ч. 4 ст. 10 Закону №2464 визначено, що договір про добровільну участь набирає чинності з дня його підписання.
Матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Крім цього, за змістом норм Закону №2464, сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим законом є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
В силу ч. 4 ст. 25 Закону №2464, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Враховуючи те, що на адресу Відповідачів надано інформацію про те, що Позивач є інвалідом 2 групи, та те, що обов'язки щодо надання інформації стосовно фізичних осіб (платників єдиного внеску), що є особами з інвалідністю, покладається виключно на суб'єктів інформаційного обміну, Суд вважає, що оскаржувана вимога Відповідача про сплату єдиного внеску є протиправною, оскільки Позивач від його сплати звільнена, відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до правил частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2, 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980), про визнання протиправним та скасування податкової вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-5302-03 від 02.08.2018 року в розмірі 17 321,94 грн.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур