23 березня 2020 р. № 400/454/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція", вул. Виноградна,1, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56501
до відповідача:Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), вул. Пушкінська, 15, м. Вознесенськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 56500
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція" (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати відповідача закінчити виконавче провадження № 53234151 на підставі п.2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження і зняти всі обтяження (арешти) з всього рухомого та нерухомого майна, всіх грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція".
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він двічі звертався до відповідача з заявами про закінчення виконавчого провадження, проте державним виконавцем було допущено бездіяльність та не надано відповіді на заяви позивача та не закінчено виконавче провадження а також не знято арешт з всього рухомого та нерухомого майна, всіх грошових коштів товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція".
Відповідач, надав суду відзив на позовну заяву, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки, 12.03.2020 року виконавче провадження з
Відповідно до положень ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних у ній доказів у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
На виконанні у Вознесенському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа у справі №16/48/07, який видано 15 червня 2007 року Господарським судом Миколаївської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська протиерозійна станція» на користь управління Пенсійного фонду України у Вознесенському районі заборгованості із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове пенсійне страхування в сумі 28333,30 грн.
11.01.2017 вказаний виконавчий документ повторно надійшов для виконання до відділу та 12.01.2017 року державним виконавцем прийнято рішення про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого документу.
Постановами державного виконавця Вознесенського міськрайонноого відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 12.01.2017 року, від 21.07.2017 року, від 16.11.2018 року, від 20.03.2019 року про арешт майна боржника, накладено арешт на все майно, накладено арешти на грошові кошти позивача, що містяться на рахунках боржника - ТОВ "Вознесенська протиерозійна станція".
09.01.2020 позивач звернувся з заявою про закінчення виконавчого провадження і зняття всіх обтяжень (арешти) з всього рухомого та нерухомого майна, всіх грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська протиерозійна станція», на підставі того що 06.06.2008 було внесено запис 1 521 120 0000 000614 про припинення управління Пенсійного фонду України в Вознесенському районі. З моменту внесення запису, не було змінено сторону виконавчого провадження 53234151..
17.01.2020 позивач знову звернувся з заявою про закінчення виконавчого провадження та просив закінчити виконавче провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» і зняти всі обтяження (арешти) з всього рухомого та нерухомого майна, всіх грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Вознесенська протиерозійна станція».
Не отримавши від відповідача відповіді, позивач звернувся з адміністративним позов з огляду на бездіяльність відповідача до суду.
Суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі по тексту - Закон)
За приписами ст. 1 Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». (ч. 1 ст. 5 Закону)
Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Згідно з вимогами статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок та умови зняття арешту з майна.
Так, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, 12.03.2020 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», тобто боржником фактично виконано в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Отже позовні вимоги в частині зобов'язання Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції закінчити виконавче провадження № 53234151, задоволенню не підлягають.
Проте, суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на майно та кошти позивача арешту.
Отже, наведені обставини є підставою для скасування арешту майна позивача.
Щодо тверджень відповідача про те, що адміністративний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд зазначає таке.
01 вересня 2005 набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (КАС України), який визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.
Згідно з п. 13 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС України (в редакції, що була чинною до 15.12.2017) Закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.
Відповідно до абзацу 1 пункту 6 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Повноваження господарських судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції відповідно до розділу VIIІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України поширювались виключно до завершення розгляду справи по суті. З початком діяльності окружних адміністративних судів, господарські суди не здійснюють судочинство за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, на теперішній час припинені повноваження місцевого господарського суду щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, в тому числі і заяв, клопотань чи скарг, що надходять після завершення розгляду таких справ господарським судом.
З 15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Статтею 19 КАС України визначено юрисдикцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених ч. 1 цієї статті.
Частинами 1 та 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Зі змісту статті 20 ГПК України, Прикінцевих та Перехідних положень цього Кодексу не вбачається права господарських судів розглядати заяви у справах, які відносяться до адміністративної юрисдикції.
Відповідно до ч. 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, враховуючи викладене адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Позивачем подано клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.
Згідно з приписами статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, приписами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування судових витрат при задоволенні або частковому задоволенні позову.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.
В даному випадку, як вбачається із позовної заяви, представником Позивача заявлені вимоги про відшкодування витрат, пов'язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката у вигляді підготовки та подання адміністративного позову до Миколаївського окружного адміністративного суду, підготовки та подання заяви про усунення недоліків адміністративного позову № 1/20-02-20 від 20.02.2020, та підготовки та подання заяви про розгляд справи без участі позивача № 1/06-03-20 від 06.03.2020 року.
В даному випадку, предмет спору у справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Таким чином, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг Позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову.
Більш того, ані договір, ані звіт про обсяг наданих послуг, ані рахунок не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом під час підготовлення позовної заяви.
В наданих до суду документах не зазначено, що включає у себе підготовка позовної заяви до суду, чи включає підготовка позовної заяви до суду роботи зі збору доказів, аналізу законодавства та судової практики.
Відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Крім того, позивачем не надано документу платіжної квитанції, що ним сплачено саме 20000,00 грн. за вказані послуги відповідно до договору № 14-01/20 від 14.01.2020 про надання правової допомоги.
Враховуючи вищевказане, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для компенсації заявлених витрат позивача на правову допомогу.
Керуючись ст. 2, 19, 77, 139, 241 - 246, 260, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція" (вул. Виноградна, 1, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56501, ідентифікаційний код 05410470) до Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Пушкінська, 15, м. Вознесенськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 56500, ідентифікаційний код 34993838) задовольнити частково.
2. Зняти арешт з нерухомого та рухомого майна, всіх грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція" накладений постановами державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області в межах виконавчого провадження № 53234151.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Пушкінська, 15, м. Вознесенськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 56500, ідентифікаційний номер 34993838) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська протиерозійна станція" (вул. Виноградна, 1, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56501, ідентифікаційний код 05410470) судовий збір в розмірі 2102,00 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.М. Мельник