справа№380/1492/20
23 березня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/1492/20 за позовом ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (Військова частини НОМЕР_1 ) про визнання дій суб"єкта владних повноважень протиправними та зобов"язання вчинити дії ,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся в суд з позовом до Західного територіального управління Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій суб"єкта владних повноважень протиправними та зобов"язання вчинити дії.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що проходив військову службу на посаді начальника зв'язку - начальника служби зв'язку Західного територіального управління Національної гвардії України.
Згідно наказу начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 02.10.2018 року № 253, полковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби на підставі підпункту «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно наказу Командувача Національної гвардії України від 28.09.2018 № 154 о/с у запас Збройних Сил України.
Згідно листа начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 23.12.2019 року, позивач дізнався що протягом з 2017 року до 02.10.2018 року грошове забезпечення протиправно виплачувалося в меншому ніж належному розмірі.
Крім цього позивач вказує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду по справі № 1.380.2019.003505, визнано протиправною бездіяльністю Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.10.2018 року. Зобов'язано Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.10.2018 року. Дане рішення суду набрало законної сили та виконано відповідачем у справі.
На думку позивача відповідач за період із 02.10.2018 року по день фактичного розрахунку повинен нарахувати та виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки виходячи з середньоденного грошового забезпечення обрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, тобто до дати фактичного розрахунку - виплати індексації грошового забезпечення за періоди її невиплати.
В зв'язку із не здійсненням з ним повного розрахунку при звільненні, в частині стягнення не виплаченої індексації грошового забезпечення та середнє грошове забезпечення за період із 02.10.2018 та по день фактичного розрахунку відповідачем. На підставі викладеного, позивач вважає, що діями відповідача порушено його права, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом, у якому просив:
- Визнати протиправними дії Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із січня 2017 року по жовтень 2018 року;
- Зобов'язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення за період із січня 2017 року по жовтень 2018 року;
- Зобов'язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невчасну невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки, та невиплату індексації грошового забезпечення, із розрахунку середньоденного грошового забезпечення в розмірі 578,16грн. згідно положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 за період із 02.10.2018 до дня фактичного розрахунку.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.
Ухвалою суду від 21 лютого 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 12 березня 2020 року у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження в справі - відмовлено.
Ухвалою суду від 12 березня 2020 року у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.
10 березня 2020 року відповідач надав до суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав. У відзиві зазначають, що 02 жовтня 2018 року згідно витягу з наказу начальника Західного територіального управління № 253 начальника зв'язку - начальника служби ЗТУ НГУ полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач під час проходження військової служби та по день звільнення включно не звертався з відповідним рапортом про виплату йому компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки та невиплату індексації грошового забезпечення із січня 2017 по жовтень 2018. Вказують, що 16 вересня 2019 року у справі № 1.380.2019.003505 Львівським окружним адміністративним судом було прийнято рішення про нарахування та виплату Західним територіальним управлінням Національної гвардії України ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.10.2018. Згідно виписки з Державної казначейської служби України за 29.11.2019 року виплата грошової компенсації за не використану додаткову відпустку як учасника бойових дій в розмірі 32 423, 05 грн., за 2015-2018 рік була проведена позивачу платіжним дорученням № 2269 від 27.11.2019 року. Зазначають, що індексація грошового забезпечення здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 року у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнобов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. На думку відповідача виплачене грошове забезпечення у період із січня 2017 по жовтень 2018 позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення. Крім того відповідач зазначає, що позовні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і підпадають під дію загального трудового права.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Відповідно до витягу з наказу начальника Західного територіального управління Національної Гвардії України (по стройовій частині) від 02.10.2018 року № 253, полковника ОСОБА_1 - начальника служби зв'язку Західного територіального управління Національної гвардії України, звільнено відповідно до підпункту «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 ст. статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно наказу Командувача Національної гвардії України від 28.09.2018 № 154 о/с у запас Збройних Сил України та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення полковника (а.с. 14).
23 грудня 2019 року позивач звернувся до начальника Західного територіального управління Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ) із запитом про доступ до публічної інформації, в якому просив прийняти рішення про проведення необхідних розрахунків індексації грошового забезпечення, здійснити нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення, здійснити нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 02.10.2018 року. Також у запиті позивач зазначив, що у разі відмови проведення належного та повного розрахунку індексації грошового забезпечення надати обґрунтовану відповідь, а також довідки про отримане грошове забезпечення з розбивкою по видах оплати за період з січня 2015 року по жовтень 2018 року (включно), а також довідку про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення за вказаний період (з обов'язковим зазначенням базового місяця нарахування індексації). Крім того просив надати довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення виходячи з положень Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», з розрахунку за останні два місяці перед звільненням.
Згідно листа Західного територіального управління Національної гвардії України від 09.01.2020 року № 50/22-15 вбачається, що індексація грошового забезпечення здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 року у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. У листі зазначають, що позивачу у період 2016 по 2018 роки нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення. У 2017 році у зв'язку з відсутністю фінансових ресурсів дану виплату не було передбачено у кошторисі Західного територіального управління на 2017 рік та у штатному розписі Західного територіального управління на 2017 рік. Зазначають, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набула чинності з 01.03.2018 року, були внесені зміни у нарахування грошового забезпечення, а саме підвищено посадові оклади.
З довідки Західного територіального управління Національної гвардії України від 09.01.2020 року № 50/32-10 про нарахування т виплату індексації передбаченої Законом України «Про індексацію в порядку визначеному Постановою КМУ, протягом 2016 -2018 років здійснювалася у період з січня 2016 по грудень 2016 року.
Судом встановлено, що у період з січня 2017 року по жовтень 2018 року нарахування та виплата індексації позивачу не проводилася.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Що стосується вимоги позивача: визнати протиправними дії Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із січня 2017 року по жовтень 2018 року та зобов'язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення за період із січня 2017 року по жовтень 2018 року, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Як визначено статтею 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону № 1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону № 1282-XII цифри « 101» замінено цифрами « 103».
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з статтею 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Як встановлено пунктом 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку № 1078).
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Водночас, нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Судом установлено, що позивачу за період з січня 2017 року по жовтень 2018 року Західним територіальним управлінням Національної гвардії України (військової частиною НОМЕР_1 ) не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Ця обставина визнається відповідачем у листі від 09.01.2020 року № 50/33-15.
Однак, оскільки Наказом Західного територіального управління від 02.10.2018 року № 253 полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і вимоги щодо індексації слід врахувати до 02.10.2018 року.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність коштів для виплати індексації, оскільки відсутність бюджетного фінансування для проведення індексації, не впливає на обов'язок відповідача її нараховувати та виплачувати.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку здійснити виплату індексації грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Окремо, суд вказує, що статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000р. № 2017-ІІІ визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють їх обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
З урахуванням вищевикладеного, вимог закону та практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що відповідач не здійснював нарахування та виплату ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2017 року по 02.10.2018 року, що є порушенням вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078. Відтак, така бездіяльність є протиправною, відповідно, наявні підстави для нарахування та виплати такої (індексації).
Щодо вимог позивача: зобов'язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невчасну невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки, та невиплату індексації грошового забезпечення, із розрахунку середньоденного грошового забезпечення в розмірі 578,16 грн. згідно положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 за період із 02.10.2018 до дня фактичного розрахунку, судом встановлено наступне.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно статті 3 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Разом з тим, ні ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.
При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З вищевикладеного слідує, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення статті 116 та 117 КЗпП не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Вказана правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, викладеної в постановах від 27 червня 2018 року по справі №810/1543/17 та від 18 листопада 2019 року по справі №0940/1532/18.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Більше того, згідно практики Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02), Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08 квітня 2010 року зазначив наступне. "… 56. Незважаючи на відмінності в результатах проваджень проти СМЗ та СМСК виявляється, що доводи заявниці не було прийнято судами. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат (див., зокрема, пункт 15 вище). З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 Кодексу законів про працю більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. 57. У зв'язку з вищенаведеним, Суд зазначає, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв'язку з цим, Суд зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу "при відсутності спору щодо суми" заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період "фактичного розрахунку" (частина перша статті 117), а "при наявності спору про розміри сум" заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. 65. З огляду на тлумачення судами відповідного національного законодавства у справі заявниці, Суд вважає, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя (див. пункти 56 і 57 вище). Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду."
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно з наказом начальника Західного територіального управління Національної Гвардії України (по стройовій частині) від 02.10.2018 року № 253, ОСОБА_1 - начальника служби зв'язку Західного територіального управління Національної гвардії України, звільнено відповідно до підпункту «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 ст. статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно наказу Командувача Національної гвардії України від 28.09.2018 № 154 о/с у запас Збройних Сил України та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року у справі №1.380.2019.003505, позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.10.2018 року. Зобов'язано Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 р.н.о.к.п.п НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.10.2018 року. Відтак, як зазначено у позовній заяві ОСОБА_1 рішення суду яке набрало законної сили виконано відповідачем у справі. Однак, позивач зазначає, що вказане рішення суду підтверджує, що при звільненні з військової служби із ним проведено не повний розрахунок та в частині стягнення компенсації за не отриману додаткову відпустку при звільненні судом визнано протиправною бездіяльність. Вказує, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу при звільненні, компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення та зазначає, що дане питання врегульовано Кодексом законів про працю України, зокрема ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Щодо обрахування грошового забезпечення позивач покликається на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (далі - «Порядок №100»). У цьому Порядку зазначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
На думку позивача розмір середньоденного грошового забезпечення з довідки про доходи від 09.01.2020 року № 50/32-9, з розрахунку, за останні два місяці грошового забезпечення становить 578, 16 грн., сума за останні два місяця грошового забезпечення становить - 35268, 00 грн., по день фактичного розрахунку, що в загальній кількості становить 61 день.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, невчасну невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки, та невиплату індексації грошового забезпечення, із розрахунку середньоденного грошового забезпечення в розмірі 578,16грн., згідно положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 за період із 02.10.2018 до дня фактичного розрахунку, виникло на підставі судового рішень, яке було постановлено вже після його звільнення.
Судом встановлено, що відповідно до виписки Державної казначейської служби України від 29.11.2019 року вбачається, що на рахунок позивача в Західному ГРУ АТ КБ «Приватбанк» м. Львів, було зараховано грошові кошти в сумі 378 529, 98 грн., із зазначенням грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як УБД за період з 2015 року по 2019 рік згідно з рішення суду. КЕКВ 2112.
Також в матеріалах справи знаходиться платіжне доручення № 2269 від 27.11.2019 року, яким підтверджено зарахування коштів щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як УБД за період з 2015 року по 2019 рік згідно з рішення суду у розмірі 378 526, 98 грн.
Судом встановлено, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів в даному випадку грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.10.2018 року, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом та в даному випадку виплачена відповідачем.
Відтак у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Західного територіального управління Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ) відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невчасну невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки, та невиплату індексації грошового забезпечення, із розрахунку середньоденного грошового забезпечення в розмірі 578,16 грн., згідно положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 за період із 02.10.2018 до дня фактичного розрахунку, зазначені в статті 116 КЗпП України, а тому позовні вимоги в цій частині в розумінні статті 117 КЗпП України не можуть бути задоволені.
Також необхідно зазначити, що стаття 117 КЗпП застосовується, як підстава відповідальності власника (підприємства, установи). Відповідно складом правопорушення є порушення власником строків розрахунку при звільненні.
Водночас суд зазначає наступне, що у постанові Верховного Суду від 18.04.2019 року у справі №806/889/17, правовідносини стосувались затримки виплати одноразової грошової допомоги, яка й стала підставою для відшкодування середнього заробітку за весь час такої затримки відповідно до вимог частини 1 статті 117 КЗпП України. Зокрема позивач мав право на одноразову грошову допомогу, оскільки вказана одноразова грошова допомога була виплачена позивачу не в день звільнення - 20.12.2016 року, а лише 24.02.2017 року, при цьому позивач не звертався до суду з вимогами про присудження (зобов'язання нарахувати та виплатити) такої одноразової грошової допомоги. Тобто порядку виконання судового рішення про присудження виплати одноразової грошової допомоги не було, а відтак зобов'язання роботодавця виплатити заборгованість по одноразовій грошовій допомозі та компенсацію не замінювалась на зобов'язання виконати судове рішення на користь позивача, як у даній справі, що розглядається судом.
Відтак в цій частині позовних вимог слід відмовити повністю.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) до Західного територіального управління Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ) (79026, вул. Стрийська,146, м. Львів, код ЄДРПОУ - 25575767) про визнання дій суб"єкта владних повноважень протиправними та зобов"язання вчинити дії, - задоволити частково.
Визнати протиправними дії Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (79026, вул. Стрийська,146, м. Львів, код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення із січня 2017 року по 02.10.2018 року.
Зобов'язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (79026, вул. Стрийська, 146, м. Львів, код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) заборгованість з індексації грошового забезпечення за період із січня 2017 року по 02.10.2018 року.
В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 23 березня 2020 року.
Суддя Кухар Н.А.