Справа №380/2325/20
про залишення позовної заяви без руху
23 березня 2020 року
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Сасевич О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного виконавця м.Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни про визнання неправомірними дій, скасування постанови,-
На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного виконавця м.Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни, із вимогами:
-визнати неправомірними дії Приватного виконавця м.Києва Павелків ( Вольф ) Тетяни Леонідівни при винесенні постанови про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №60292315 від 11.10.2019 року на ім'я ОСОБА_1 ;
-скасувати постанову Приватного виконавця м.Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни про арешт коштів боржника по виконавчому провадженні №60292315 від 11.10.2019 року на ім'я ОСОБА_1 .
Згідно ч.8 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Відповідно до вимог ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви у тому числі з'ясовує, чи:
-відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
-позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
-немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вивчивши позовну заяву, суддя вважає, що вона не відповідає вимогам ст.ст.160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС України), а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ч.3 ст.161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Загалом, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору на сьогодні визначено Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI (із відповідними змінами і доповненнями).
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про судовий збір», суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно із ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання фізичною особою до адміністративного суду позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У свою чергу, згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року 2102,00 грн.
Згідно з ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір», у разі, коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Як слідує із позовної заяви, позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру.
Таким чином, за подання до суду даного позову, що містить дві вимоги немайнового характеру позивачу необхідно було сплатити судовий збір за кожну вимогу окремим платіжним документом, у відповідності до ст.4 Закону України «Про судовий збір» (тобто 840,80 грн. + 840,80 грн.).
Водночас, позивачем до позовної заяви не додано належних доказів сплати судового збору за подання до суду означеного позову.
При цьому, одночасно із позовною заявою позивач звернулася до суду із клопотанням про звільнення її від сплати судового збору.
В обґрунтування клопотання позивач зазначила, що її майновий стан не дозволяє сплатити судовий збір, оскільки основним доходом є пенсія, сума виплат якої є заблокованою.
Суддя, вирішуючи вказане клопотання, керується таким.
Питання про зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат регулюється статтею 133 КАС України.
Так, положеннями частини 1 статті 133 КАС України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з ч.2 ст.132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Положеннями ч.1 ст.8 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон України №3674-VI) встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1)розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2)позивачами є: а)військовослужбовці; б)батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в)одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г)члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ)особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3)предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України №3674-VI, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Таким чином, положеннями ч.1 ст.8 Закону України №3674-VI визначено чіткий перелік умов, за наявності яких позивача може бути звільнено від сплати судового збору.
Обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість або ускладнення у здійсненні оплати судового збору, виходячи з вимог статей 72-77 КАС України покладаються на особу, яка звертається з відповідним клопотанням.
Тобто, для вирішення суддею питання про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору останній слід довести, що вона фінансово неспроможна сплатити судовий збір через відсутність інших видів доходів.
При цьому, доказів наявності у позивача статусу особи, визначеної у ст.8 Закону України №3674-VI або існування будь-яких інших передбачених законодавством підстав для звільнення від сплати судового збору позивачем суду не надано.
Щодо відсутності обмеження права позивача на доступ до правосуддя суддя відзначає наступне.
Так, ЄСПЛ виходить з того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий їх розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Зокрема, така позиція була викладена у справі «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» («GeorgeІ and Georgeta Stoicescu v. Romania», заява №9718/03).
При цьому, суд зауважує, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, оскільки право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку Держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом («Голдер проти Сполученого Королівства» і «Z та інші проти Сполученого Королівства», «Ейрі проти Ірландії»).
Враховуючи зазначений вище виклад принципів, встановлених прецедентним правом, суд не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду, а положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див., рішення суду у справі «Ейрі проти Ірландії», цитоване вище, там само, п.25-26) (п.59).
Отже, згідно з практикою Європейського Суду, компетенцією внутрішніх державних органів є визначення найбільш доцільних способів регулювання доступу до правосуддя та ЄС не оцінює фактів, що зумовили прийняття судами саме цього, а не іншого рішення. Вимога сплати зборів судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім того, суддя зазначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя NR (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
В свою чергу відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати є правом суду, а не обов'язком.
Крім того, невмотивоване відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати утворить дискримінаційне становище по відношенню до інших суб'єктів звернення до суду за захистом в тому числі фізичних та юридичних осіб.
На підтвердження свого скрутного майнового стану, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено: копію пенсійного посвідчення №1861702427 (серія ААЖ №256941); копію довідки про склад сім'ї від 12.02.2020 року №315, видану ОСОБА_1 . Малим приватним підприємством «Бескид», згідно якої вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; копію листа Приватного виконавця м.Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни від 26.02.2020 року, в якому вказано, що арешт з карткових рахунків, які відкриті у АТ КБ «ПриватБанк» буде знятий у разі надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку заборонено звертати стягнення.
Проте суддя зазначає, що надані позивачем документи не є належними доказами, які підтверджують скрутний майновий стан ОСОБА_1 та доказами неможливості сплати судового збору, оскільки при вирішені питання про звільнення від сплати судового збору визначальним є майновий стан сторони, а саме її дохід (сукупний прибуток) за календарний рік, що передує року звернення до суду з позовною заявою. Тож, всупереч наведеному, позивачем не було надано до суду довідки про розміри її річного доходу за 2019 календарний рік, виданої органом Державної податкової служби України.
Крім того, суддя відзначає, що перебування позивача на пенсії не позбавляє її можливості отримувати дохід від підприємницької діяльності чи іншої діяльності.
Загалом, клопотання позивача не містить достатніх обґрунтувань про неможливість сплати судового збору і таке не підтверджено жодними доказами (зокрема, не надано суду довідки податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, довідки з банків про рух готівкових коштів на таких рахунках, доказів відсутності на них коштів тощо).
Неможливо також залишити поза увагою і ту обставину, що жодних доказів на підтвердження відсутності достатніх коштів для сплати судових витрат, блокування їх руху внаслідок арешту позивач до суду не надала, а тому неможливість сплатити судовий збір належним чином не довела.
Отже, враховуючи вищевикладене, суддя дійшов висновку, що клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору не підлягає задоволенню.
Таким чином, відсутність відповідного платіжного документа про сплату судового збору свідчить про неналежне виконання позивачем вимог КАС України при зверненні до суду з позовом.
Тож, позивачу необхідно сплатити судовий збір у вищевказаному розмірі за наступними реквізитами: отримувач коштів - УК у Залізничному районі м.Львів/Залізничний/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007594; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача UA978999980313101206084013003; код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу: «судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Львівський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ (суду, де розглядається справа). Крім того, слід зауважити, що інформація щодо реквізитів сплати судового збору за подання позовних заяв до Львівського окружного адміністративного суду є загальнодоступною та оприлюднена на офіційних веб-сайтах Львівського окружного адміністративного суду і «Судова влада України».
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Отже, суддя вважає, що вищенаведене унеможливлює вирішити питання про відкриття провадження у справі, а тому позовну заяву належить залишити без руху та встановити позивачу строк для усунення її недоліків.
Керуючись ст.ст.133, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Відмовити у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного виконавця м.Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни про визнання неправомірними дій, скасування постанови.
Надати позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в мотивувальній частині ухвали п'ять днів з дня отримання копії ухвали.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу (представнику позивача).
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Сасевич О.М.