16 березня 2020 року м. Житомир справа № 240/23/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Нагірняк М.Ф.,
секретар судового засідання Добровольська Н.А.,
за участю: представника позивача Прокопчук А.В.,
представника відповідача Ахметханов М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Третя особа: Державна казначейська служба України, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання:
- протиправною бездіяльність щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 04.03.2015року по 16.07.2019року;
- стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 04.03.2015року по 16.07.2019року в сумі 58754,40грн.;
- стягнення середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку в сумі 102802,92грн.
Ухвалою суду від 08.01.2020року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 25.02.2020року закрито підготовче провадження у с праві і її призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі і пояснила, що Позивач проходив військову службу в Збройних силах України, а з 16.07.2019року звільнений з військової служби. При звільненні Позивач з'ясував, що йому не була виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за період з 04.03.2015року по 16.07.2019року. З цього приводу 22.08.2019року звернувся до Відповідача щодо нарахування та виплати такої грошової компенсації в сумі 58754,40грн., але отримав відмову, викладену в листі від 09.09.2019 року. Представник Позивача вважає, що така відмова є протиправна та протирічить позиції Верховного Суду.
Більш того, на думку представника Позивача, Позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку в сумі 102802,92грн.
Представник Відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , проти позову заперечив і пояснив, що Позивач військову службу у військовій частині НОМЕР_1 проходив лише в період з 23.02.2017року по 16.07.2019року. Відповідачу не відомо про надання чи ненадання Позивачу додаткової відпустки за період служби з 04.03.2015року по 22.02.2017року. На думку представника Відповідача, чинне законодавство взагалі не надає Позивачу як учаснику бойових дій спірної додаткової відпустки, а Позивач безпідставно до спірних правовідносин застосовує правові норми Кодексу законів про працю України, так як між сторонами не було трудових відносин.
Заслухавши доводи представників сторін, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов в частині позовних вимог стягнення середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку в сумі 102802,92грн. підлягає залишенню без розгляду за таких підстав.
За приписами ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 р. N 910/4518/16.
Одночасно суд враховує, що за змістом ст.9 Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, жодні компенсаційні виплати Позивачу як військовослужбовцеві не входять до складу його грошового забезпечення і не можуть ототожнюватися із винагородою за військову службу. Такі компенсаційні виплати є відповідними видами додаткових гарантій та відповідальності з боку держави.
Отже, виплата середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки вплати грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток не входить до структури саме грошового забезпечення військовослужбовця, тобто до структури винагороди за службу. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Тобто, такі кошти за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а не складовою грошового забезпечення, а тому до спірних відносин не можна застосовувати положення ч.2 ст.233 КЗпП України.
Даний позов Позивачем подано лише 02.01.2020року, але до нього не долучено заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважності причин такого пропуску, так як вважає, що на спірні відносини не розповсюджуються строки позовної давності.
Доводи представника Позивача, що в цій частині спірних відносин слід застосовувати положення ч.2 ст.233 КЗпП України не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та протирічить правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 р. N 910/4518/16.
В розумінні вимог ст.123 КАС України суд не залишав позов в цій частині без руху для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, так як Позивач та його представник вважають, що на спірні відносини не розповсюджуються строки позовної давності.
Відповідно до вимог п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо Позивачем пропущені строки звернення до суду.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Залишити без розгляду позов ОСОБА_1 в частині щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової щорічної відпустки.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя М.Ф. Нагірняк
Повний текст ухвали складено 23.03.20