Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 березня 2020 р. Справа№200/898/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії,-
21 січня 2020 року позивач, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання де була прийнята на консульський облік. 01 жовтня 2019 року вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 24 жовтня 2019 року їй відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із ненаданням документу про місце проживання у м. Краматорську.
Позивач вважає бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії протиправною.
Виходячи з наведеного, позивач просить зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 жовтня 2019 року у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні)/а.с.65/.
Представник відповідача, 4 лютого 2020 року до суду надав відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначив, що позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки вона не звернулася особисто до управління з необхідним пакетом документів, що визначає право на пенсію, а відтак відповідач не мав підстав для призначення пенсії.
Стосовно компенсації зазначає, що компенсації підлягають нараховані суми пенсії, але не отримані з вини органу, що призначає пенсію. Оскільки пенсія не призначалась, у відповідності до чого відсутні підстави для проведення індексації та компенсації ще не нарахованих сум.
Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі
Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 .
01 жовтня 2019 року до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області звернулася ОСОБА_1 через свого представника Алексєєва М.С. про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком та доданими до неї документами: копією довіреності, копією паспорту для виїзду за кордон, копією ІПН, трудовою книжкою /а.с. 47-49/
Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області від 24 жовтня 2019 року №202 ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії з підстав не надання документу про місце проживання у м. Краматорську Донецької області.
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За Преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", пунктом 7 частини 1 статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання.
Частина 3 статті 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Визначене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до пунктів 1 та 4 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на рівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надані Верховною Радою України.
Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання, під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
Згідно зазначеного Рішення № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Тобто, зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність та позивач як громадянин України, має право на виплату призначеної йому пенсії.
Відповідно до п. 51 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.
Таким чином, позивач, проживаючи в Державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Тобто, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання належної йому пенсії за віком.
Як встановлено судом та підтверджене матеріалами справи, відповідачем прийняте рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу стало неподання позивачем документів, які підтверджують його місце проживання (реєстрації) в Україні.
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлений вичерпний перелік документів, які подаються для призначення пенсії, відповідно до якого не передбачено подання документів про місце проживання (реєстрації) особи саме на території Україні.
Пунктом 2.25 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про виплату пенсії у зв'язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.
З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що нею прямо передбачена можливість виплати пенсії особі, яка виїздить на постійне місце проживання за кордон, на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон та довідки про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.
Відповідно до Преамбули та ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання на території України.
Згідно ч.2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, зняття особи з реєстрації в Україні не позбавляє її громадянства України та права на отримання пенсії в Україні, якщо ця особа набула такого права, працюючи та сплачуючи страхові внески протягом встановленого законом строку, та досягнувши пенсійного віку, право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, тому суд вважає рішення про відмову в призначенні пенсії за віком протиправним.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 19 травня 2015 року по справі № 21-168а15, від 06 жовтня 2015 року по справі № 608/1189/14-а, позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 вересня 2018 року по справі № 754/3047/17.
Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки під час розгляду справи судом встановлена протиправність рішення відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком позивачу, суд вважає за необхідне з метою повного та ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог та ухвалити рішення про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком.
Щодо вимоги про зобов'язання призначити та виплачувати пенсію за віком, суд зазначає наступне.
В розумінні частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Нормами чинного законодавства, а саме, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року № 121, постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", повноваження щодо призначення та виплати пенсій покладене на Пенсійний фонд України.
Тобто, прийняття рішення про призначення пенсії начальником управління в межах спірних відносин є способом реалізації владних повноважень в розумінні вищенаведених конституційних принципів та положень чинного законодавства, тобто, є владними дискреційними функціями суб'єкта владних повноважень, що мають можливість надати повне або часткове визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Оскільки нормами прямої дії Закону на відповідача покладений обов'язок прийняття рішення про призначення та виплату пенсії, у суду немає підстав для задоволення позовних вимог саме у такий спосіб як повторне зобов'язання виконати покладені на нього владні дискреційні функції.
Наряду з викладеним, суд враховує наступне.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
З аналізу норм законодавства, яке регулює спірні взаємовідносини, вбачається, що відповідач, як орган владних повноважень, не виконуючи визначені законом владні дискреційні функції щодо призначення і виплати пенсії позивачу, діяв з порушенням закону і справедливості.
Оскільки прийняття рішення про призначення та виплату пенсії є владними дискреційними функціями органу Пенсійного фонду, такий обов'язок покладений на орган Пенсійного фонду нормами чинного законодавства, на час розгляду справи відповідачем визначені Законом владні дискреційні функції не виконані, суд, також, вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та ухвалити рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням норм чинного законодавства з питань пенсійного забезпечення та висновків суду про порушення суб'єктом владних повноважень норм чинного законодавства щодо права позивача на призначення та отримання пенсії.
Щодо позовних вимог про індексацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.
Беручи до уваги те, що на час розгляду справи питання про наявність страхового стажу для призначення пенсії за віком у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням індексації не розглядалось, пенсійні виплати не призначені, отже вимога щодо проведення індексації пенсійних виплат є передчасною.
Щодо позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно Закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Тобто, обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що наразі пенсія позивачу не призначена, жодних виплат на її користь не проводилось.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Таким чином, вимоги про зобов'язання здійснити виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів є передчасними.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 липня 2018 року у справі 487/6923/16-а, від 10 липня 2018 року у справі № 404/6317/16-а, від 18 вересня 2018 року у справі № 522/535/17.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності рішення щодо відмови в призначенні пенсії за віком позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.
Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправність рішення органу владних повноважень щодо відмови в призначенні пенсії за віком, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з ухваленням рішення про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови в призначенні пенсії за віком та зобов'язання суб'єкта владних повноважень повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , адреса листування: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (вул. Поштова, 5, м. Краматорськ, 84302, ЄДРПОУ 23346787) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Рішення управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області від 24 жовтня 2019 року №202 про відмову в призначені пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" - визнати протиправним та скасувати.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 жовтня 2019 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ 23346787, юридична адреса: 84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Поштова, 5) (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , адреса листування: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 840 грн. 80 коп.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 23 березня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов