Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 березня 2020 р. Справа№200/1356/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місце знаходження: вул. Зелинського, буд. 27а, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 42171861) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
04 лютого 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про:
- визнання протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського управління Пенсійного фонду України Донецької області № 217 від 28.08.2019 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», про що повідомлено у листі від 02.09.2019 року № 21301/34-1/06;
- визнання за ОСОБА_1 право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «е» частини 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язання Маріупольське об'єднане управління Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.08.2019 року № 5257 про призначення пенсії за вислуги років на підставі п. «е» частини 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язання Маріупольське об'єднане управління Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислуги років на підставі п. «е» частини 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії. Позивачу відмовлено в призначені пенсії через не врахування до спеціального стажу періодів роботи у лікарів приватної медичної практики- Приватного підприємця ОСОБА_2 з 01.10.2004 року по 01.10.2009 року та у приватного підприємця ОСОБА_3 з 02.10.2009 року по 22.05.2019 року, оскільки переліком закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 року № 385, вказаних ПП не передбачено.
Позивач вважає дії відповідача щодо не зарахування стажу роботи протиправними та такими, що порушують його конституційні права, оскільки всі періоди її роботи належним чином відображені в трудовій книжці і не потребують додаткової перевірки, крім того, згідно з Переліком робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форм власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.
Представник відповідача до суду надав відзив проти адміністративного позову. У відзиві відповідач зазначив, що не зараховано вказані позивачем періоди роботи, оскільки періоди роботи медичних працівників у приватних медичних фірмах, товариствах з обмеженою відповідальністю по наданню медичних послуг не зараховуються до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислуги років, оскільки вищезазначені заклади, не відносяться до переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, передбачених постановою КМУ № 909 від 04.11.1993.
У зв'язку з чим, представник УПФ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 21 лютого 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , 14 серпня 2019 року звернулась до управління відповідача з завою № 5257 для призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Маріупольського об'єднаного управління ПФУ в Донецькій області № 21301/34-1/06 від 02.09.2019 року ОСОБА_1 відмовлено в призначені пенсії, оскільки загальний страховий стаж на момент звернення ОСОБА_1 складає 35 років 5 місяців 26 дні, спеціальний стаж працівника системи охорони здоров'я, який дає право на призначення пенсії за вислугу років складає 20 років 10 місяців 13 днів.
До розрахунку спеціального стажу не враховано періоди роботи у ПП ОСОБА_2 з 01.20.2004 по 01.10.2009 та у ПП ОСОБА_4 з 02.10.2009 по 22.05.2019, так як Постановою № 909 та Переліком закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 року вказаних підприємств не передбачено.
Згідно відомостей трудової книжки НОМЕР_2 , щодо спірних періодів у ОСОБА_1 наявні наступні записи:
- з 01.10.2004 по 01.10.2009 працювала на посаді медичної сестри по трудовому договору № 950 від 01.20.2004;
- з 02.10.2009 по 22.05.2019 працювала на посаді медичної сестри по трудовому договору № 05400901333.
В матеріалах справи наявні вказані трудові договори між працівником і фізичною особою від 01 жовтня 2004 року № 950 та від 02 жовтня 2009 року № 05400901333 (а.с. 15-16).
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно не зарахування стажу для призначення пенсії позивачу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 N 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» винятково цим Законом визначається, зокрема, пенсійний вік чоловіків і жінок, після досягнення якого особа має право на призначення пенсії за віком.
Статтею 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлений порядок призначення пільгових пенсій особам, які мали право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію цього Закону, згідно якої особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством: б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для. призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13 -14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим, законодавством.
Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років.
Розділом 2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 передбачено, що до закладів і установ віднесені: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санітарно-курортні заклади, санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри. В зазначених закладах і установах право на призначення пенсії за вислугу років мають право: лікарі та середній медичний персонал.
Пунктом 2 Примітки до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно із пунктом 1.2 Переліку закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року № 385 до амбулаторно-поліклінічних закладів в Україні відносяться фельдшерсько-акушерський пункт (у т.ч. сільських та селищних радах).
Визначення поняття «послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга» наведено в статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ - це послуга, що надається пацієнту закладом охорони здоров'я або фізичною особою - підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт.
Відповідно до частини четвертої статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я з метою забезпечення територіальної доступності якісної медичної допомоги населенню створюється госпітальний округ. Госпітальний округ - це сукупність закладів охорони здоров'я та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, що забезпечують медичне обслуговування населення відповідної території. У межах госпітального округу визначаються опорні заклади охорони здоров'я. Порядок створення госпітальних округів та перелік опорних закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Так, в матеріалах справи наявні:
- Ліцензія міністерства охорони здоров'я серії НОМЕР_3 , відповідно до якої ОСОБА_2 проводила медичну практику - Акушерство і гінекологія (крім ведення вагітності та пологів). Строк дії ліцензії - з 15.03.2002 року по 15.03.2005 року;
- Ліцензія міністерства охорони здоров'я серії НОМЕР_4 , відповідно до якої ОСОБА_2 проводила медичну практику - Акушерство і гінекологія (крім ведення вагітності та пологів). Строк дії ліцензії - з 14.03.2005 року по 14.03.2010 року;
- Ліцензія міністерства охорони здоров'я серії НОМЕР_5 , відповідно до якої ОСОБА_3 проводила медичну практику - Акушерство і гінекологія (крім ведення вагітності та пологів). Строк дії ліцензії - з 14.03.2005 року по 14.03.2010 року;
- Ліцензія міністерства охорони здоров'я серії НОМЕР_6 , відповідно до якої ОСОБА_3 проводила медичну практику - Акушерство і гінекологія (крім ведення вагітності та пологів). Строк дії ліцензії - з 11.03.2010 року.
Строк дії зазначених ліцензій охоплює спірний період роботи позивачки на посаді медичної сестри у ПП.
Як вбачається з трудової книжки позивачки, ОСОБА_1 з 01.10.2004 по 01.10.2009 працювала на посаді медичної сестри по трудовому договору № 950 від 01.20.2004, з 02.10.2009 по 22.05.2019 працювала на посаді медичної сестри по трудовому договору № 05400901333.
Матеріалами справи також підтверджено, зокрема, індивідуальними відомостями про застраховану особу, що за ОСОБА_5 в період з 01.01.2005 року по 31.12.2009 року сплачувався єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно пункту 2 Примітки до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Офіційним визнанням статусу закладу охорони здоров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності, відповідно до пункту 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 765, є державна акредитація закладу охорони здоров'я.
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров'я. Акредитація проводиться один раз на три роки, перша акредитація закладу проводиться не пізніше ніж через два роки від початку здійснення діяльності.
Таким чином, підприємство офіційно набуває статусу закладу охорони здоров'я на підставі акредитації.
Судом вже було зазначено, що в матеріалах справи містяться копії ліцензій виданих ОСОБА_2 , якими підтверджено право ФОП здійснювати медичну діяльність.
Згідно даного Закону скористатись пільговим віком на пенсію можуть ті працівники, що мають необхідний стаж роботи на посадах в установах, організаціях, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі - Порядок № 909), тобто умовою для зарахування до спеціального стажу роботи періодів роботи працівників закладів охорони здоров'я, який дає право на пенсію на вислугу років, є наявність факту роботи у ці періоди на відповідних посадах та у закладах, віднесених до Переліку.
Згідно Порядку № 909 до закладів охорони здоров'я, які дають право на пенсію за вислугу років віднесені лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри. До посад, які передбачені зазначеним переліком, віднесено лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).
Суд зазначає, що Порядок № 909 не містить будь-яких конкретних вимог щодо організаційно-правової форми указаних закладів та їх підпорядкованості. Навпаки, відповідно до примітки 2 до цього Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від відомчої належності закладів і установ. Крім того, згідно з приміткою 3 до названого Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до частини другої статті 16 цих Основ заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.
Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.
Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства охорони здоров'я України від 16.02.2001 р. N 38/63, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 березня 2001 року N 189/5380, затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики.
Відповідно до п. 1.2 Ліцензійних умов медична практика - це діяльність, пов'язана з комплексом спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров'я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на діагностику, допомогу особам з гострими і хронічними захворюваннями й реабілітацію хворих та інвалідів, що здійснюється особами, які мають спеціальну освіту.
Ліцензія на здійснення медичної практики - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду діяльності з медичної практики протягом визначеного строку та за умови виконання ним Ліцензійних умов.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що фізичні особи - підприємці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали необхідну матеріально-технічну базу та кваліфікованих фахівців, ліцензії на проведення медичної практики (акушерства і гінекологія), у зв'язку з чим, ОСОБА_1 відповідно до п. «и» ст.11 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» має право на пільгову пенсію.
Аналогічного висновку прийшов Верховний Суд в Постанові від 23.07.2019 по справі № 442/8062/16-а.
Відповідно до ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Матеріали справи свідчать, що відповідачем протиправно не призначено позивачу пенсію за вислугу років, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність дій відповідача з відмови в призначенні пенсії позивачу.
Проте, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги позивача про визнання за ОСОБА_1 , право на призначення пенсії та зобов'язання відповідача призначити пенсію, оскільки вказане є дискреційними повноваженнями органів пенсійного фонду.
Окрім того, з урахуванням положень статті 9 КАС України, з метою повного захисту законних прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 14 серпня 2019 року з зарахуванням до її спеціального стажу періоди роботи у ПП ОСОБА_2 з 01.20.2004 по 01.10.2009 та у ПП ОСОБА_4 з 02.10.2009 по 22.05.2019 в якості медичної сестри.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з управління відповідача судового збору у розмірі 840,80 грн. на користь позивача, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місце знаходження: вул. Зелинського, буд. 27а, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 42171861) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського управління Пенсійного фонду України Донецької області № 217 від 28.08.2019 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.08.2019 року № 5257 про призначення пенсії за вислуги років на підставі п. «е» частини 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до спеціального стажу періоди роботи ОСОБА_1 у ПП ОСОБА_2 з 01.20.2004 по 01.10.2009 та у ПП ОСОБА_4 з 02.10.2009 по 22.05.2019 в якості медичної сестри.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 23 березня 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Л.В. Арестова