23 березня 2020 р. Справа № 175/653/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєва С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної нотаріальної контори про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -
25.02.2020р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної нотаріальної контори та просить:
- визнати дії відповідача державного нотаріуса незаконними відносно реалізації Конституційного права позивача на спадок і реалізацію реєстрації права власності на спадкове майно;
- зобов'язати державного нотаріуса Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кобрусеву Любов Віталіївну вчинити нотаріальну дію - видати свідоцтво про право на спадщину або надати письмову вмотивовану з посиланням на норми закону відповідь про рух спадкової справи і в разі необхідності додаткової інформації чи дій роз'яснить їх необхідність та порядок.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2020р. було передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Дана справа надійшла на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду 19.03.2020р. та передана на розгляд судді Конєвій С.О. 19.03.2020р.
Проаналізувавши зміст позовних вимог та додані до нього документи, норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що зазначений вище адміністративний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Частиною 2 ст.124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, вирішуючи питання чи належить розглядати даний адміністративний спір за правилами адміністративного судочинства, судом враховується наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 наведеного Кодексу, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Інший порядок судового провадження встановлений положеннями Цивільного процесуального кодексу України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що за загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стало порушення відповідачем, на думку позивача, права позивача на спадок від його батька (на земельні паї).
Отже, вказаний спір не є публічно-правовим та не пов'язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а випливає із цивільних правовідносин щодо права позивача на спадок.
Так, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.
Аналогічна правова позиція щодо юрисдикції таких спорів викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018р. у справі №802/1792/17а, від 04.04.2018р. у справі №817/567/16.
Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, судом враховується і те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, суд приходить до висновку, що даний позов не містить ознак публічно-правового спору, а випливає із захисту прав, свобод та інтересів позивача щодо права на спадок (права володіння / користування спадковим майном), а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, слід роз'яснити позивачеві, що даний спір є цивільно-правовим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, слід відмовити позивачеві у відкритті провадження у даній адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, п. 1 ч. 1 ст. 170, ст.ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної нотаріальної контори про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими матеріалами надіслати позивачу за зазначеною у позовній заяві адресою.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складання ухвали у відповідності до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва