79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
23.03.10 Справа № 14/166
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Якімець Г.Г.
Зварич О.В.
розглянув апеляційну скаргу Будинкоуправління № 1 Івано-Франківського КЕЧ району, м.Івано-Франківськ
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.01.2010р.
у справі № 14/166
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Прикарпаттяобленерго», м.Івано-Франківськ, в особі філії Івано-Франківського РЕМ, м.Івано-Франківськ
до відповідача Будинкоуправління № 1 Івано-Франківського КЕЧ району, м.Івано-Франківськ
про стягнення 19003,3 грн.
За участю представників:
позивача: Іванишин В.І.
відповідача: Бунчак Р.Р.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27.01.2010р. у справі № 14/166 задоволено позов Відкритого акціонерного товариства «Прикарпаттяобленерго», м.Івано-Франківськ, в особі філії Івано-Франківського РЕМ, м.Івано-Франківськ та стягнуто з Будинкоуправління № 1 Івано-Франківського КЕЧ району, м.Івано-Франківськ на користь позивача 16355,11 грн. заборгованості, 1656,12грн. пені, 302,02 грн. інфляційних збитків, 690,05 грн. відсотків річних, 190 грн. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.173, 193, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 526, 530, 551, 610, 611, 625, 629, 901, 903, 905 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Скаржник, відповідач у справі, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав неповного з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, у позові відмовити, з мотивів у ній наведених.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та представник позивача в судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, заперечення позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача, оцінивши наявні матеріалами справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, між сторонами 30.09.2004р. укладено договір про постачання електричної енергії № 302 та 26.03.2009р. - додаткову угоду про порядок погашення заборгованості до договору № 302 від 30.09.2004р.
Предметом додаткової угоди є умови і порядок сплати споживачем (відповідачем) постачальнику електричної енергії (позивачу) своєї заборгованості відповідно до договору № 302 про постачання електричної енергії від 30.09.04 (п.1.1 угоди).
Пунктом 1.2 додаткової угоди сторони погодили, що споживач (відповідач) визнає перед постачальником електричної енергії (позивачем) свої боргові зобов'язання станом на 16.03.2009р. в частині недоврахованої електричної енергії у розмірі 32855,11грн., які виникли у листопаді 2008р., та зобов'язується розрахуватись відповідно до графіку: до 30.04.2009р. - 5000 грн., до 26.05.2009р. - 14000 грн., до 26.06.2009р. -13855,11 грн., всього 32855,11 грн.
Укладені сторонами договір про постачання електричної енергії № 302 від 30.09.2004р. та додаткова угода від 26.03.2009р. про порядок погашення заборгованості до договору № 302 від 30.09.2004р. в судовому порядку недійсними не визнавалась і є чинними, а тому є належними та допустимими доказами у справі.
Однак, свої боргові зобов'язання відповідач виконав частково, сплативши заборгованість в сумі 16500,11 грн. Таким чином, на день подання позову непогашена заборгованість відповідача перед позивачем становила 16355,11 грн. Розмір заборгованості у вказаній сумі підтверджується також двостороннім актом звірки розрахунків від 25.01.2010р. Доказів на спростування вказаного відповідач не подав.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст.905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Доказів виконання договірних зобов'язань щодо сплати заборгованості за недораховану електроенергію в сумі 16355,11 грн. у встановлений договором термін відповідач не подав, факту порушення договірних зобов'язань не спростував.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1, ч.6 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно з ст.3 вищезгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 2.1 додаткової угоди передбачено, що у випадку несплати споживачем заборгованості в строки передбачені в п.1.2 угоди, постачальник електричної енергії має право стягнення всієї суми заборгованості за даної угодою, а споживач несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 10% річних від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.
Статтею 625 ЦК України передбачено також, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, за порушення виконання договірних зобов'язань щодо сплати 16355,11 грн. за спожиту електроенергію, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню та відсотки річних у розмірах, встановлених договором, що складає 1656,12 грн. та 690,05 грн. відповідно, а також інфляційні втрати у розмірі 302,02 грн., що свідчить про підставність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 19003,3 грн. та, виходячи з вищенаведеного в сукупності, правомірність їх задоволення судом першої інстанції.
Тому оскільки доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову не спростовано, обставин, які відповідно до ст.104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку ст.ст.33, 34 ГПК України скаржником не доведено, а оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд-
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.01.2010р. у справі № 14/166 залишити без змін, а апеляційну скаргу Будинкоуправління № 1 Івано-Франківського КЕЧ району, м.Івано-Франківськ -без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Якімець Г.Г.
Суддя Зварич О.В.