Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 725/7220/14-ц
провадження № 61-11777св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особи, які подали апеляційну скаргу: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 03 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Височанської Н. К., Лисака І. Н. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 травня 2019 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю., Одинака О. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості безпідставно набутого майна та послуг.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення вартості безпідставно набутого майна.
Позовна заява мотивована тим, що 22 січня 2013 року між ним та дочкою відповідача - ОСОБА_1 було укладено шлюб. До укладення шлюбу між ним та ОСОБА_2 було досягнуто усної домовленості про, те що він з дружиною буде проживати у належному відповідачу на праві власності будинку АДРЕСА_1 , який на той час перебував у непридатному для проживання стані. При цьому він зобов'язався провести капітальний ремонт житлового будинку в обмін на оформлення за ним права власності на нього. Зазначав, що у період з 01 листопада 2012 року по 01 листопада 2013 року ним за власні кошти було проведено ремонтні роботи у вказаному житловому будинку та фактично здійснена його повна реконструкція. На зазначені роботи ним були витрачені грошові кошти у розмірі 615 342 грн, з яких: витрати на придбання будівельних матеріалів у розмірі 133 293 грн, витрати за надані послуги по проведенню ремонтних і будівельних робіт у розмірі 354 995 грн, витрати на придбання електрообладнання, систем опалення і водопостачання у розмірі 53 614 грн, витрати на одержання відповідних дозволів та погоджень на проведення ремонтних робіт у розмірі 70 720 грн, транспортні витрати, пов'язані з проведенням ремонтних робіт, у розмірі 2 720 грн.
Разом з тим, після закінчення ремонтних робіт, відповідач відмовилась передавати будинок у його власність та компенсувати кошти, витрачені на ремонт.
Вважав, що витрачені ним грошові кошти на ремонт належного відповідачу майна є набутими нею безпідставно, а тому в силу статті 1212 ЦК України вона зобов'язана повернути йому витрачену ним суму коштів у розмірі 615 342 грн, а також на підставі статті 625 ЦК України сплатити 3 % річних у розмірі 18 450,26 грн та інфляційні втрати у розмірі 120 403 грн.
Враховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вартість понесених ним витрат на капітальний ремонт будинку в розмірі 1 135 829 грн, інфляційні втрати у розмірі 120 403,89 грн, 3 % річних у розмірі 18 460,26 грн, а також понесені ним судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 14 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент виконання на замовлення позивача будівельних робіт у відповідача були відсутні правові підстави покращувати належну їй річ за рахунок його коштів, проте будучи обізнаною про виконання таких робіт у належній їй квартирі, відповідач не вчинила жодних дій з метою перешкодити або заперечити таке покращення її майна. Отже, за рахунок позивача майно відповідача значно збільшилось у своїй вартості та ним було проведено певні роботи. Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесених витрат для здійснення реконструкції житлового будинку, а надані ним акти приймання-передачі виконаних робіт, згідно з договорами підряду на загальну суму 283 258 грн не підтверджують факту оплати позивачем таких робіт.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 03 листопада 2017 року, яке постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року залишено без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 14 серпня 2017 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти, набуті без достатньої правової підстави, у розмірі 283 258 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на момент виконання на замовлення позивача будівельних робіт у відповідача були відсутні правові підстави покращувати належну їй річ за рахунок коштів позивача, що у силу статті 1212 ЦК України є підставою для стягнення з позивача вартості проведених будівельних робіт. Позивачем доведено факт значного збільшення за його рахунок вартості майна відповідача унаслідок проведених будівельних робіт за договорами підряду від 10 жовтня 2012 року та 03 вересня 2013 року на суму 283 258 грн, що підтверджено актами приймання-передачі виконаних робіт. Правовідносини, що склалися між сторонами, не є зобов'язальними правовідносинами, які випливають з грошового зобов'язання, а тому положення статті 625 ЦК України застосуванню не підлягають.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в березні 2019 року подали апеляційну скаргу, вважаючи, що постановлені у справі судові рішення є незаконними, оскільки справа розглянута у їхню відсутність, вони не були залучені до участі у справі, що позбавило їх можливості захистити свої законні права та інтереси.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 травня 2019 року рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 14 серпня 2017 року, Апеляційного суду Чернівецької області від 03 листопада 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доводи викладені в апеляційній скарзі є запереченнями загального змісту проти позову ОСОБА_1 , не ґрунтуються на конкретних належних та допустимих доказах, що свідчить про їх безпідставність.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення та постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Першотравневого районного суду міста Чернівців.
12 вересня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2019 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судового рішення суду апеляційної інстанції залишено без задоволення.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 лютого 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що постановлені у справі судові рішення є незаконними, оскільки справа розглянута у їхню відсутність, вони не були залучені до участі у справі, що позбавило їх можливості захистити свої законні права та інтереси. Вказують, що в основному ремонтні роботи проводилися за їхні кошти.
Відзив на касаційну скаргу
У вересні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому вказує, що оскаржувані рішення суду апеляційної інстанції суттєво порушують права ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що що ОСОБА_2 є власником 76/100 частин будинковолодіння на АДРЕСА_1 , яке складається з двох житлових будинків літ. А та літ. Г.
З 22 січня 2013 року по 01 липня 2014 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі із дочкою відповідача - ОСОБА_1 та з дозволу відповідача разом з дружиною проживав у належному їй будинку. 29 жовтня 2013 року ОСОБА_1 зареєстрований на АДРЕСА_2 .
Згідно з договором підряду від 10 жовтня 2012 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , останній зобов'язався на замовлення позивача здійснити роботи по демонтажу старого даху, монтажу нового даху та вивозу сміття на АДРЕСА_2 , на суму 100 550 грн.
Відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт від 27 листопада 2012 року ОСОБА_1 сплачено ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 100 550 грн за виконанні ним роботи.
Згідно з договором підряду на ремонт приміщення від 03 вересня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , останній зобов'язався на замовлення позивача здійснити підйом стелі, облаштування внутрішніх стін, облаштування фасаду, облаштування горища, облаштування паркану, встановлення кришки підвалу, монтування вікна для газу, надати послуги по облаштуванню бетонної площадки перед будинком, по будівництву паркану, монтажу сходів, послуги по внутрішніх малярних роботах на АДРЕСА_2 на суму 182 708 грн.
Відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт від 28 листопада 2013 року за виконану роботу ОСОБА_1 сплачено 182 708 грн.
Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 01 грудня 2015 року № 874 встановлено, що у період з 01 листопада 2012 року по 01 листопада 2013 року відбулись будівельно-ремонті роботи по реконструкції квартири АДРЕСА_3 , кошторисна вартість яких становить 310 790 грн, а вартість використаних будівельних матеріалів - 166 263 грн.
Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17 червня 2017 року № 16133 встановлено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 45,5 кв. м, на час до проведення ремонтних робіт (станом на листопад 2012 року) визначена за порівняльним підходом в цінах на дату оцінки і становить 682 227 грн. Ринкова вартість квартири на день проведення експертизи визначена за порівняльним підходом в цінах на дату оцінки та становить 1 395 782 грн. Розрахунок об'ємів робіт необхідних для будівництва (ремонту, реконструкції) виконаного в квартирі, було здійснено на підставі натурних вимірів; матеріалів інвентаризаційної справи; висновку судової будівельно-технічної експертизи від 01 грудня 2015 року № 874; висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 21 червня 2016 року № 416; договору підряду від 03 вересня 2012 року; договору підряду від 12 жовтня 2012 року; розрахунку до позовної заяви про стягнення безпідставно набутого майна та послуг і вартості ремонту квартири. Вартість будівельно-монтажних та ремонтно-будівельних робіт в квартирі становить 683 604 грн, у тому числі вартість прямих та загальновиробничих витрат (без ПДВ) становить 559 685 грн. Вартість матеріалів, виробів та конструкцій на виконання будівельно-монтажних та ремонтно-будівельних робіт у квартирі становить (без ПДВ) 452 225 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 370 ЦПК України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.
У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятого ним судового рішення та рішення суду першої інстанції, що оскаржується.
За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Метою встановлення цього правила є надання можливості стороні після розгляду справи в апеляційному порядку оскаржити рішення суду першої інстанції, яким, як вона вважає, порушені її права, а її доводи не були враховані при розгляді апеляційної скарги іншої сторони.
Суть апеляційного провадження полягає у перевірці законності та обґрунтованості рішень суду першої інстанції, які не набули законної сили, що є способом усунення помилок, допущених судом першої інстанції.
Розгляд апеляційної скарги в порядку статті 370 ЦПК України передбачає перевірку законності судового рішення за наслідками розгляду попередньої апеляційної скарги.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
З огляду на наведене, доводи викладені в апеляційній скарзі є запереченнями загального змісту проти позову ОСОБА_1 , не ґрунтуються на конкретних належних та допустимих доказах, що свідчить про їх безпідставність, а тому суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої та апеляційної інстанції правильно залишив апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Разом з цим суд апеляційної інстанції залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін не звернув увагу, що рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 03 листопада 2017 року, яке постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року залишено без змін, скасовано рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 14 серпня 2017 року, а тому рішення суду першої інстанції не могло бути залишено без змін.
Таким чином, оскільки фактичні обставини справи судом установлено повно, але неправильно застосовано процесуальний закон, який регулює спірні правовідносини, ухвалену постанову суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 412 ЦПК України слід змінити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на викладені вище висновки наявні підстави для змінипостанови Чернівецького апеляційного суду від 06 травня 2019 року.
Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 03 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 травня 2019 року змінити, виключивши з її тексту посилання на залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська