Постанова
Іменем України
11 березня 2020 року
м. Київ
справа № 328/1056/19
провадження № 61-496св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 19 липня 2019 рокуу складі судді Гавілей М. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Онищенко Е. А., у справі за позовом Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів.
Короткий зміст позовних вимог
Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило стягнути з відповідача суму надміру виплачених бюджетних коштів у розмірі 17 356,98 грн. В обґрунтування позову зазначало, що відповідачу ОСОБА_1 була призначена державна соціальна допомога як малозабезпеченій сім'ї з 01 вересня 2018 року до 30 листопада 2018 року у розмірі 1 732,59 грн, з 01 грудня 2018 року до 28 лютого 2019 року у розмірі 1 796,45 грн та допомога на дітей як одинокій матері з 01 вересня 2018 року до 30 листопада 2018 року у розмірі 1 486,00 грн, з 01 грудня 2018 року до 28 лютого 2019 року у розмірі 1 553,00 грн. При заповненні декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги від 28 вересня 2018 року, відповідач зазначила лише наявність доходів у вигляді допомоги, яку отримує в Управлінні соціального захисту населення, зазначивши, що інших видів доходів за період з 01 березня 2018 року до 31 серпня 2018 року не отримує. В результаті проведеної перевірки даних, наданих відповідачем, встановлено, що нею не надана інформація про наявність додаткового доходу за період з 01 березня 2018 року до 31 серпня 2018 року за кодами 127 «Інші доходи», 128 «Соціальні виплати з відповідних бюджетів», 147 «Майно, що надається дітям-сиротам чи дітям, позбавленим батьківського піклування», 150 «Сума стипендії». Не надання достовірної інформації призвело до надмірної виплати державних коштів у вигляді допомоги у сумі 17 356,98 грн. 28 лютого 2019 року відповідачу було направлено повідомлення та запропоновано повернути надміру виплачені бюджетні кошти у вказаній сумі, однак до цього часу вимога відповідачем так і не виконана, у зв'язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 19 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року, позов Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради надміру виплачені бюджеті кошти, а саме: суму державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям в розмірі 10 587,12 грн та суму допомоги на дітей одиноким матерям в розмірі 6 769,86 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 921,00 грн на користь держави.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що суми державної соціальної допомоги, які були отримані відповідачем, отримані нею без достатньої правової підстави, а саме у зв'язку із зазначенням недостовірних відомостей, які в подальшому були виявлені Управлінням соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, а тому вимоги позивача є доведеними та підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд.
Касаційна скарга містить посилання на наявність підстав для відкриття касаційного провадження відповідно до підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, заявник вказує, що, маючи статус дитини-сироти відповідно до законодавства України, перебуває під соціальним захистом держави та внаслідок невиконання судами першої та апеляційної інстанцій вимог цивільного законодавства, опинилася у складних життєвих умовах та тяжкому матеріальному становищі з малолітньою дитиною на утриманні.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року, враховуючи наведені доводи щодо виняткового значення справи для заявника, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Токмацького районного суду Запорізької області.
06 лютого 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 лютого 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з'ясували обставини справи та дослідили докази.
Заявник зазначає, що має статус дитини-сироти, батьки якої позбавлені батьківських прав з 2006 року, та перебуває на повному державному утриманні, тому її доходи не враховуються при обчисленні сукупного доходу сім'ї.
Крім державних виплат, інших доходів не отримувала, оскільки навчалася на денній формі, самостійного заробітку не мала.
Відзив на касаційну скаргу
У лютому 2020 року Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що 28 вересня 2018 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області із заявою про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та допомоги на дітей одиноким матерям (а. с. 3).
При складанні заяви відповідач зобов'язалася повідомити управління про будь-які зміни та зазначила, що наведені відомості про доходи та майно, що вплинули або могли вплинути на прийняття рішення щодо надання соціальної допомоги будуть перевірені згідно з чинним законодавством. Про відмову в призначенні або припинення виплати призначеної соціальної допомоги та/або повернення нарахованих коштів у разі подання неповних чи недостовірних відомостей про доходи та майновий стан сім'ї позивач була попереджена, про що свідчить її власноручний підпис у заяві.
Відповідно до розрахунків державної соціальної допомоги відповідачу ОСОБА_1 була призначена державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям з 01 вересня 2018 року до 30 листопада 2018 року у розмірі 1 732,59 грн, з 01 грудня 2018 року до 28 лютого 2019 року у розмірі 1 796,45 грн та допомога на дітей одинокій матері з 01 вересня 2018 року до 30 листопада 2018 року у розмірі 1 486,00 грн, з 01 грудня 2018 року до 28 лютого 2019 року у розмірі 1 553,00 грн.
В результаті проведеної перевірки Управлінням соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області даних, наданих відповідачем, встановлено, що нею не надана інформація про наявність додаткового доходу за період з 01 березня 2018 року до 31 серпня 2018 року за кодами 127 «Інші доходи», 128 «Соціальні виплати з відповідних бюджетів», 147 «Майно, що надається дітям-сиротам чи дітям, позбавленим батьківського піклування», 150 «Сума стипендії».
При заповненні декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, від 28 вересня 2018 року відповідач зазначила лише наявність доходів у вигляді допомоги, яку отримує в Управлінні соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, зазначивши, що інших видів доходів за період з 01 березня 2018 року до 31 серпня 2018 року не отримує (а. с. 5).
Згідно з довідкою про доходи відокремленого структурного підрозділу «Василівський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету» від 21 лютого 2019 року № 22 за період з 01 січня 2018 року до 31 липня 2018 року ОСОБА_1 отримала дохід у розмірі 33 712,93 грн, з яких академічна стипендія - 6 082,74 грн, соціальна стипендія - 14 286,99 грн, виплати на продукти харчування - 13 352,20 грн (а. с. 19).
Наказом Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області від 28 лютого 2019 року № 92-Р вирішено стягнути з ОСОБА_1 суму надміру нарахованої державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям в розмірі 10 587,12 грн та допомоги на дітей одиноким матерям в розмірі 6 769,86 грн (а. с. 15).
28 лютого 2019 року відповідачу було направлено повідомлення про припинення соціальної допомоги та запропоновано повернути надміру виплачені бюджетні кошти у вказаній сумі (а. с. 18).
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» визначено, що соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям - це щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі у розмірі, який залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.
Цей Закон спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям.
Порядок призначення та виплати соціальної допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» встановлені умови, за яких державна соціальна допомога не призначається, зменшується її розмір або припиняється виплата.
Згідно з пунктами 2, 3 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250 (далі - Порядок № 250), соціальна допомога призначається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 250 для призначення соціальної допомоги уповноважений представник сім'ї подає органу праці та соціального захисту населення, зокрема, декларацію про доходи та майно (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім'ї).
У частині четвертій статті 7 ЗаконуУкраїни «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» визначено, що якщо сім'єю навмисно подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення її розміру, виплата призначеної державної соціальної допомоги припиняється з місяця, в якому виявлено порушення. На наступний строк державна соціальна допомога може бути призначена не раніше ніж через шість місяців починаючи з першого числа місяця виявлення порушення.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 18? Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.
Згідно із пунктом 34 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (у редакції, що діяла на час звернення із заявою про призначення соціальної допомоги, далі - Порядок № 1751) допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам, матерям (батькам) у разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах I-IV рівня акредитації, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.
Середньомісячний сукупний дохід сім'ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги. До складу сім'ї особи, що звертається за призначенням зазначеної допомоги, включаються чоловік (дружина); рідні, усиновлені та підопічні діти віком до 18 років, а також діти віком до 23 років, які навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах I-IV рівня акредитації і не мають власних сімей незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства I та II групи або інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. До складу сім'ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні.
Зазначена допомога призначається на кожну дитину.
Пунктом 35 Порядку № 1751 встановлено, що для призначення допомоги на дітей одиноким матерям до органу соціального захисту населення подаються такі документи: 1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідка про народження, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) рад, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документ про народження, виданий компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку; 3) копія свідоцтва про народження дитини; 4) довідка про реєстрацію місця проживання матері та дитини. У разі неможливості одержати таку довідку допомога призначається на підставі висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім'ї, наданого центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, із зазначенням факту проживання дитини з матір'ю. Якщо дитина навчається за межами населеного пункту, в якому проживає мати, і не перебуває на повному державному утриманні, подається довідка про реєстрацію місця проживання матері та довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування (навчання) дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Таким чином, допомога на дітей одиноким матерям та допомога малозабезпеченим сім'ям, є різновидами державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надаються з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки малозабезпечених сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 345/1183/17 (провадження № 14-420цс19) ухвалена за наслідками розгляду позову про стягнення надміру виплачених коштів у вигляді житлової субсидії внаслідок зловживання з боку відповідача, тобто фактичні обставини у цій справі є іншими.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
В матеріалах справи немає відомостей про те, що ОСОБА_1 , подаючи декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, та не вказавши у ній відомості про інші доходи, зокрема академічну та соціальну стипендію, виплати на продукти харчування, мала на меті навмисно приховати ці дані.
Отже, враховуючи соціальний статус сім'ї відповідача, наявність на утриманні дитини, необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами держави та втручанням у права відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що примусове повернення наданої державою соціальної допомоги може призвести до покладення на ОСОБА_1 надмірного тягаря.
Таким чином, оскільки фактичні обставини справи судом установлено повно, але неправильно застосовано матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини, ухвалені у справі судові рішення відповідно до вимог статті 412 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 19 липня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська