Іменем України
17 березня 2020 року
Київ
справа №804/4636/16
касаційне провадження №К/9901/19448/18, К/9901/19449/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) та касаційну скаргу Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2016 (головуючий суддя - Кононенко О.В., судді - Верба І.О., Гончарова І.А.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 (головуючий суддя - Юрко І.В., судді - Гімон М.М., Чумак С. Ю.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стелс» (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Державної фіскальної служби України про визнання дій протиправними,
У липні 2016 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції та ДФС України, у якому просило: визнати протиправними дії Інспекції та ДФС України щодо відмови у прийнятті податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за червень 2016 року; податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за червень 2016 визнати такою, що прийнята датою її фактичного отримання, тобто 13.07.2016.
На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що відмова контролюючого органу у прийнятті податкової декларації за червень 2016 року з підстав того, що Товариство не являється платником податку на додану вартість не відповідає дійсності та є протиправною, оскільки постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2015 № 804/15083/15, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016, скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про внесення інформації щодо відсутності підтвердження відомостей про Товариство та скасовано рішення Інспекції від 09.09.2015 №8280/10/04-62-11-01-43 про анулювання реєстрації товариства як платника податку на додану вартість. Також позивач посилався на те, що вказана контролюючим органом причина для відмови у прийнятті податкової накладної до реєстрації не передбачена Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 11.08.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016, позов задовольнив частково: визнав протиправними дії ДФС України щодо відмови у прийнятті податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за червень 2016 року; визнав податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за червень 2016 року такою, що подана у день її фактичного отримання ДФС України - 13.07.2016; в іншій частині позовних вимог відмовив.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: Товариству було протиправно відмовлено в прийнятті декларації за червень 2016 року з посиланням на те, що він не є платником податку на додану вартість, оскільки станом на момент подання декларації за червень 2016 року, поданої 13.07.2016, рішення про анулювання реєстрації позивача, як платника податку на додану вартість було скасоване постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2015 у справі № 804/15083/15, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016.
Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 29.11.2016 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що в базі даних програмного забезпечення для приймання від податкової звітності ІС «Податковий блок», підсистемі «обробка ПЗ та платежів» за червень 2016 декларація з ПДВ, надана Товариством відсутня, отже Інспекція особисто не відмовляла у прийнятті податкової звітності, а тому не вчиняла будь-яких протиправних дій щодо позивача.
ДФС України оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 23.12.2016 відкрив касаційне провадження у справі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що дії ДФС України вчинені у період між анулюванням реєстрації платника податку на додану вартість та набранням законної сили судовим рішенням щодо протиправності такого анулювання є правомірними.
Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційні скарги.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.03.2020 прийняв касаційну скаргу ДФС України та касаційну скаргу Інспекції до провадження та визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив справу до попереднього розгляду на 17.03.2020.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційних скаргах доводи та дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 08.10.2015 між Інспекцією та Товариством було укладено договір № 081020152 про визнання електронних документів. Згідно із зазначеним договором орган ДФС зобов'язаний забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді та їх комп'ютерну обробку, забезпечити направлення квитанцій на електронну адресу платника податків.
09.09.2015 рішенням Інспекції №8280/10/04-62-11-01-43 анульовано реєстрацію Товариства як платника податку на додану вартість відповідно до абзацу «ж» пункту 184.1 статті 184 Податкового Кодексу України на підставі наявності в Єдиному державному реєстрі інформації щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу.
13.07.2016 Товариство засобами електронного зв'язку в електронній формі направило до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2016 року, однак документ не було прийнято, що підтверджується квитанцією №1, в якій зазначено причину неприйняття - «платник податків не був платником податку на додану вартість в період червень 2016 року, дата анулювання реєстрації платника податку на додану вартість 09.09.2015».
Також, суди попередніх інстанцій встановили, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 у справі №804/15083/15, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016, скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про внесення інформації щодо відсутності підтвердження відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю «Стелс» та скасовано рішення Інспекції від 09.09.2015 №8280/10/04-62-11-01-43 про анулювання реєстрації Товариства як платника податку на додану вартість.
Податковим кодексом України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) серед інших обов'язків платників податків передбачено і обов'язок складати звітність, що стосується обчислення та сплати податків і зборів (підпункт 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Кодексу) та подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків і зборів (підпункт 16.1.3 пункту 16.1 статі 16 Кодексу).
Пунктом 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Згідно пункту 49.15 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.
Наказом Державної податкової адміністрації від 10.04.2008 № 233 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) була затверджена Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, яка визначає загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису (далі - Інструкція).
За визначеннями, наведеними у пункті 1 розділу 1 Інструкції (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), квитанція про одержання податкового документа в електронному вигляді (далі - перша квитанція) - це електронний документ, що формується програмним забезпеченням органів ДПС та засвідчує факт і час одержання податкового документа в електронному вигляді; квитанція про приймання податкового документа в електронному вигляді (далі - друга квитанція) - це електронний документ, що формується програмним забезпеченням органів ДПС та засвідчує факт та час приймання (неприймання) податкового документа в електронному вигляді у базу даних органів ДПС.
Відповідно до пункту 7.4 розділу 3 Інструкції (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним.
Згідно з пунктом 7.5 розділу 3 Інструкції (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційнго зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС
Пунктом 7.6 розділу 3 Інструкції (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин.
Відповідно до пункту 7 розділу 1 Інструкції (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підставою для прийняття податкового документа в електронному вигляді є: його відповідність затвердженому формату (стандарту); підтвердження ЕЦП платника податків та його посадових осіб, підписи яких є обов'язковими для звітів в паперовій формі за умов, встановлених в статтею 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис»; чинність відповідного посиленого сертифіката ключа під час накладання ЕЦП (підтверджується за допомогою позначки часу, отриманої від акредитованого центру сертифікації ключів, або якщо до моменту одержання електронного документа строк дії відповідного сертифіката не був закінчений або відповідний сертифікат не був скасований/ блокований).
З огляду на те, що відповідно до квитанції №1, підставою для відмови в прийнятті декларації стало анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства, проте рішення Інспекції від 09.09.2015 №8280/10/04-62-11-01-43 про анулювання реєстрації Товариства як платника податку на додану вартість скасовано постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 у справі №804/15083/15, що набрала законної сили 26.05.2016, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Таким чином, доводи Інспекції та ДФС України, викладені в касаційних скаргах, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні. При цьому, посилання скаржників на те, що на дату подання декларації Товариство не було платником податку на додану вартість є безпідставними, оскільки в разі набрання законної сили рішенням про визнання протиправним рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість відповідне рішення такого органу вважається протиправним з моменту його прийняття. Наведене означає, що таке рішення контролюючого органу не створює будь-яких правових наслідків. Тому протиправно анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість слід вважати чинним протягом усього часу від моменту його видачі, у тому числі в період від дати прийняття протиправного рішення про анулювання такого свідоцтва до набрання чинності відповідним рішенням суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції та касаційна скарга ДФС України підлягають залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2016 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 - без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області та касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
В.В. Хохуляк ,
Судді Верховного Суду