про залишення позовної заяви без руху
20 березня 2020 рокум. ПолтаваСправа № 440/1402/20
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Головко А.Б., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку,
16 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про стягнення вихідної допомоги при звільненні у розмірі 10640,14 грн та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку з 27.12.2019 по день проведення повного розрахунку.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
В ході з'ясування наведених питань, суддею встановлено наступне.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 вказаного Кодексу в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Отже, підставою адміністративного позову є обставини (юридичні факти) і норми права, які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до іншої особи, а предметом адміністративного позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача. При цьому, матеріально-правові вимоги визначені у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, згідно з частинами першою та другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту позовних вимог слідує, що позивач просить стягнути з Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на її користь вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку та середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку, виходячи з середнього заробітку.
При цьому, позивачем не оскаржуються будь-які рішення, дії чи бездіяльність відповідача, прийняті чи вчинені ним як суб'єктом владних повноважень та які б порушували права позивача у публічно-правових відносинах, а саме: рішення, дії чи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати їй вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку, виходячи з середнього заробітку.
Таким чином, позивач фактично не заявляє про наявність публічно - правового спору.
Крім того, позивач, заявляючи вимоги про стягнення з Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на її користь вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку, виходячи з середнього заробітку, не врахував наступне.
Так, згідно з частиною першою статті 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Позивачем у прохальній частині позову не зазначено конкретних розмірів сум, які позивач просить стягнути з відповідача на її користь як середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку, як і не надано до позовної заяви документів, які б підтверджували звернення позивача до відповідача з метою отримання документів для встановлення конкретних розмірів таких сум чи відмови останнім в наданні таких документів.
З огляду на це, у суду відсутня можливість встановити суму судового збору, яка підлягає сплаті за подання цієї позовної вимоги, та перевірити відповідність позовної заяви вимозі частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 132 цього Кодексу розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 вказаного Закону визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною другою цієї статті за подання до адміністративного суду позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, сплачується судовий збір за ставкою у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2102,00 грн.
Позивачем заявлено дві вимоги майнового характеру (про стягнення вихідної допомоги та про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку).
Позивачем у позовній заяві зазначено, що вона звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (реєстраційний номер в ЄДРСР 79684987), виходячи з аналізу норм законодавства, дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. З огляду на це, пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється на вимогу позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Поряд з цим, суд зауважує, що за приписами пункту 3.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5, до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, відносяться суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору.
Таким чином, оскільки вихідна допомога, на переконання суду, не є складовою частиною заробітної плати, пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", також не поширюється й на вимоги позивачів про стягнення вихідної допомоги.
За викладених обставин, судовий збір за подання цього позову з майновими вимогами про стягнення вихідної допомоги та про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку становить 1 відсоток ціни заявлених позовних вимог.
До позовної заяви позивачем не додано документа про сплату судового збору або належних документів, які підтверджують підстави звільнення її від сплати судового збору відповідно до закону.
Таким чином, позовна заява не відповідає вимогам частини п'ятої статті 160 та частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Беручи до уваги наведене, наявні правові підстави для залишення позовної заяви без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду:
- позовної заяви та її копій відповідно до кількості учасників справи, оформленої відповідно до частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, із зазначенням предмету позову, а саме: рішення, дій чи бездіяльності, з якими позивач не погоджується, а також сум середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку, які позивач бажає стягнути на свою користь;
- документа про сплату судового збору в сумі 1 відсоток ціни позовних вимог про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку (за реквізитами: одержувач: УК у м. Полтаві /м. Полтава/22030101; код ЄДРПОУ: 38019510; банк: Казначейство України (ЕАП); рахунок: UA518999980313141206084016002; призначення платежу: Судовий збір, за позовом____ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Полтавський окружний адміністративний суд) або належних доказів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Роз'яснити позивачу, що у разі неусунення недоліків позовної заяви, вона буде повернута.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя А.Б. Головко