20 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 544/159/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправними та скасування постанов, -
10 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Пирятинського районного суду Полтавської області з позовною заявою до Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Журби Т.О. від 29 січня 2020 року про накладення штрафу та стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №16158305.
Позовні вимоги позивач мотивує протиправністю прийняття відповідачем постанов від 29.01.2020 про накладення штрафу та про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №16158305, оскільки жодної заборгованості по сплаті аліментів він не має. ОСОБА_1 вказує, що і стягувач ОСОБА_2 і їх спільна дитина проживають у належній позивачу квартирі, при цьому, стягувач щомісячно отримує особисто від ОСОБА_1 аліменти у визначеному судом розмірі. Про відсутність майнових претензій стягувача до ОСОБА_1 свідчать відповідні заяви, подані ОСОБА_2 до органу ДВС. Поряд з цим, спірна постанова про накладення штрафу винесена відносно позивача на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 №2475-VІІІ, що набрав чинності 28.08.2018. Тобто, на дату винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу ще не наступили обставини, з якими закон пов'язує необхідність накладення на боржника штрафу, а саме, наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів на три роки, який у даному випадку почав свій перебіг з 28.08.2018 - з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 №2475-VІІІ.
Ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 14.02.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 передано до Полтавського окружного адміністративного суду, якому дана справа предметно та територіально підсудна.
Справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 05.03.2020.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №544/159/20, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи та призначено засідання з розгляду справи по суті на 17.03.2020 11:00 год.
У відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду електронною поштою 16.03.2020 (а.с. 29-31), відповідач просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Зазначає, що при винесенні спірної постанови про накладення на боржника штрафу державним виконавцем взято до уваги ту обставину, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно розрахунку від 20.01.2020 за період з 12.11.2009 по 01.01.2020 перевищує розмір платежів за три роки. Заявником не було надано доказів на підтвердження відсутності станом на 29.01.2020 заборгованості по сплаті аліментів у розмірі, що не перевищує заборгованість понад три роки, а тому відповідач не вбачав підстав для сумнівів в існуванні вказаної заборгованості. Більше того, до відділу ДВС зверталася особисто стягувач ОСОБА_3 із заявами про видачу довідок про несплату аліментів боржником, зокрема, 03.01.2020. Отже, з огляду на те, що сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 перевищує суму відповідних платежів за три роки, державний виконавець в межах своїх повноважень та відповідно до закону виніс постанову про накладення штрафу від 29.01.2020. Також, відповідач зауважує, що врахування виконавцем заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла у боржника за період до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 №2475-VІІІ, яким внесено зміни в статтю 71 Закону України "Про виконавче провадження", не можна розцінювати як надання цій нормі права зворотної дії в часі. Для застосування державним виконавцем заходів, визначених у статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", визначальним чинником є сам факт наявності заборгованості у встановленому розмірі, а період, з якого вона виникла, не має правового значення. Окрім цього, відповідач вказує, що 29.01.2020, тобто в день прийняття спірної постанови про накладення штрафу, до відділу ДВС стягувачем ОСОБА_3 надано заяву з повідомленням про отримання нею від ОСОБА_1 аліментів у розмірі 10000,00 грн. Тому, 29.01.2020 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору з боржника в сумі 7879,24 грн. У подальшому, 30.01.2020 стягувачем ОСОБА_3 надано додаткову заяву з повідомленням про отримання нею від ОСОБА_1 аліментів в повному обсязі за період з 2009 року по 31.06.2019. За викладених обставин, державний виконавець, приймаючи відносно позивача оскаржувані постанови, діяв в межах законодавства України та здійснював заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України "Про виконавче провадження".
Позивач /його повноважний представник/, державний виконавець та третя особа в судове засідання 17.03.2020 не з'явилися, будучи належно повідомленими про дату, час та місце його проведення.
Представник позивача звернувся до суду із заявою від 17.03.2020 про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач та третя особа про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відтак, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1, 2 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на викладене, враховуючи, що немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи у судове засідання не з'явилися, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд вирішив розглядати справу за відсутності учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
У Пирятинському районному відділі державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) перебуває виконавче провадження №16158305, яке відкрите 12.11.2009 з примусового виконання виконавчого листа №2-786, виданого 05.11.2009 Пирятинським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22.09.2009 і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 38-58).
Як вказує відповідач у відзиві на позовну заяву та підтверджується матеріалами справи, відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 20.01.2020 за період з 12.11.2009 по 01.01.2020 заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів становила 78792,40 грн (а.с. 43).
03.01.2020 стягувач ОСОБА_3 звернулася до органу ДВС із заявою про видачу довідки про не отримання аліментів (а.с. 42).
У відповідь на вказану заяву державним виконавцем 14.01.2020 ОСОБА_3 видано довідку про неотримання аліментів, відповідно до якої у період з 01.07.2019 по 31.12.2019 остання не отримувала аліментів від ОСОБА_1 згідно з виконавчим листом №2-786, виданим 05.11.2009 Пирятинським районним судом Полтавської області (а.с. 41 зі звороту).
29.01.2020 державним виконавцем Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) ОСОБА_5 винесено постанову про накладення штрафу ВП№16158305, якою, у зв'язку з тим, що з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання у боржника ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої за період з 01.09.2009 по 01.01.2020 складає 78792,40 грн, на останнього накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості, що складає 39396,20 грн (78792,40 грн х 50%) (а.с. 40 зі звороту).
В це же день, тобто 29.01.2020, до відділу ДВС стягувачем ОСОБА_3 надано заяву з повідомленням про отримання нею від ОСОБА_1 аліментів у розмірі 10000,00 грн (а.с. 39 зі звороту).
Як наслідок, 29.01.2020 державним виконавцем Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) ОСОБА_5 винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП№16158305, якою з боржника ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 7879,24 грн, що становить 10% суми, яка підлягає примусовому стягненню (78792,40 грн х 10%) (а.с. 39).
Не погодившись з постановами про накладення штрафу та стягнення виконавчого збору, винесених виконавцем у рамках ВП№16158305, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.
Стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").
Частиною 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов'язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.
Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
За приписами частини 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Відповідно до частини 3 статті 195 Сімейного кодексу України розмір заборгованості за аліментами обчисляється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Як слідує з матеріалів справи, підставою для прийняття державним виконавцем спірної постанови від 29.01.2020 про накладення штрафу ВП №16158305, якою на позивача накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості, що складає 39396,20 грн, відповідач вважає саме наявність у ОСОБА_1 станом на 29.01.2020 заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 78792,40 грн згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 20.01.2020 станом на 31.12.2019 (а.с. 43).
Разом з тим, судовим розглядом встановлено, що 29.01.2020 до відділу ДВС стягувачем ОСОБА_3 надано заяву з повідомленням про отримання нею від ОСОБА_1 аліментів у розмірі 10000,00 грн (а.с. 39 зі звороту). Відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується надходження до відділу вказаної заяви саме 29.01.2020 та фактичне отримання стягувачем аліментів в розмірі 10000,00 грн.
Тобто, з огляду на надходження до органу ДВС вказаної заяви, суд доходить висновку, що станом на 29.01.2020 - дату прийняття постанови про накладення штрафу, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 по сплаті аліментів фактично зменшився на 10000,00 грн та, як наслідок, вже не становив 78792,40 грн.
Таким чином, при прийнятті 29.01.2020 постанови про накладення штрафу та визначенні нею позивачу штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості, що складає 39396,20 грн, державним виконавцем, на переконання суду, було безпідставно та необґрунтовано взято за основу для розрахунку вказаної суми штрафу суму заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 78792,40 грн, оскільки заборгованості по сплаті аліментів саме на вказану суму у ОСОБА_1 вже не існувало.
З аналогічних підстав, суд вважає безпідставним та необґрунтованим взяття державним виконавцем за основу суми заборгованості по сплаті аліментів у розмірі 78792,40 грн і при винесенні 29.01.2020 постанови про стягнення виконавчого збору та визначенні нею до стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 7879,24 грн (10% від суми 78792,40 грн).
Отже, суд доходить висновку, що оскаржувані постанови державного виконавця про накладення штрафу та стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №16158305 не ґрунтуються на вимогах Закону України "Про виконавче провадження", оскільки прийняті без урахування вказаних вище обставин, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Журби Т.О. від 29.01.2020 про накладення штрафу та стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №16158305 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, суд враховує, що повноваження щодо визначення суми застосування штрафних санкцій та визначення розміру виконавчого збору відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", є дискреційним повноваженням відповідача. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти державного виконавця та перебирати на себе повноваження щодо застосування штрафу чи визначення суми виконавчого збору в іншому розмірі.
Водночас, суд не вбачає підстав для визнання протиправними та скасування спірних постанов з підстав того, що на дату винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу ще не наступили обставини, з якими закон пов'язує необхідність накладення на боржника штрафу, а саме, наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів на три роки, який, на думку позивача, почав свій перебіг з 28.08.2018 - з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 №2475-VІІІ.
З цього приводу суд вважає за доцільне відмітити, що врахування державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла у боржника за період до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 №2475-VІІІ, яким внесено зміни в статтю 71 Закону України "Про виконавче провадження" не можна розцінювати як надання цій нормі права зворотної дії в часі.
Для застосування державним виконавцем заходів, визначених у статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", визначальним чинником є сам факт наявності заборгованості у встановленому розмірі, а період, з якого вона виникла, не має правового значення.
Законодавець пов'язує можливість застосування згаданого обмеження із розміром заборгованості безвідносно до того, впродовж якого періоду часу вона виникла.
В Прикінцевих положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 №2475-VІІІ відсутні вказівки щодо відкладеного набрання чинності частиною 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", а отже вона підлягає застосуванню одразу із набранням чинності даним Законом в цілому із 28.08.2018.
В даному випадку матеріалами справи підтверджено, що санкції статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" застосовані до позивача державним виконавцем вже після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 №2475-VІІІ.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Беручи до уваги те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, і суд дійшов висновку про задоволення його позовних вимог, сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок приватного виконавця складає 840,80 грн.
У прохальній частині позовних вимог ОСОБА_1 міститься також клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частинами 1, 2 та 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вже зазначалося вище, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На представництво інтересів позивача Дивяніна Ю.В. у даній справі №544/159/20 уповноважено адвоката Ковтуна М.В. (ордер серії ПТ №185095 про надання правової допомоги ОСОБА_1 (а.с. 63).
ОСОБА_6 має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ №2515, видане Радою адвокатів Полтавської області 17.01.2019 (а.с. 65).
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвокатом Ковтун М.В. до суду надано розрахунок витрат на правничу допомогу від 07.02.2020 та квитанцію на оплату правничої допомоги від 07.02.2020 на суму 2000,00 грн, з яких: 1500,00 грн - вартість підготовки цивільного позову та клопотання про накладення арешту, а 500,00 грн - вартість пошуку та ознайомлення з нормативними матеріалами, що регулюють відповідні правові відносини, з матеріалами судової практики по вирішенню аналогічних спорів та надання замовнику відповідних консультацій з предмета спору (а.с. 10, 67).
Виходячи зі змісту вказаних документів, суд вважає за доцільне зазначити, що згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі (частина 1 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За змістом статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Таким чином, норми Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" чітко визначають необхідність зазначення розміру винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту у письмовому договорі про надання правової допомоги.
Суд зауважує, що у розрахунку витрат на правничу допомогу від 07.02.2020 маються посилання на договір від 16.07.2019 №44, згідно з яким адвокат Ковтун М.В. надавав правничу допомогу Дивяніну Ю.В.
Разом з тим, належним чином завіреної копії вказаного договору ані позивачем, ані його уповноваженим представником - адвокатом Ковтуном М.В. до матеріалів справи не надано.
Крім того, суд відмічає, що розрахунок витрат на правничу допомогу та квитанція на оплату правничої допомоги на суму 2000,00 грн датовані 07.02.2020, натомість, позовна заява ОСОБА_1 до Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправними та скасування постанов датована 10.02.2020, тобто по сплину кількох днів після підписання вказаного розрахунку та оформлення квитанції.
Також, слід відмітити ту обставину, що згідно з розрахунком від 07.02.2020 у суму 1500,00 грн адвокатом Ковтуном М.В. включено як вартість підготовки цивільного позову, так і вартість клопотання про накладення арешту, яке у матеріалах справи відсутнє та яке судом не вирішувалося.
За викладених обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (вул. Соборна, 41, м. Пирятин, Полтавська область, 37000, код ЄДРПОУ 34698872) про визнання протиправними та скасування постанов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) ОСОБА_5 від 29 січня 2020 року про накладення штрафу та стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №16158305.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Гіглава